24/ В чому полягає проблема перегляду системи цінностей на межі хіх та хх століття?

ХІХ ст. – період переоцінки цінностей. . Домінуючі течії в літературі ХІХ ст. – романтизм та реалізм – намагались дослідити сутність людини – особистості та людини як частини суспільства. Якщо до ХІХ ст. мистецькі напрямки домінували століттями, то ХІХ ст. – це століття, в якому активно розвивались як романтизм, так і реалізм, а в кінці століття також натуралізм, імпресіонізм та символізм.

Розвиток світової культури XX спи обумовлювався значною кількістю соціальних потрясінь, спричинених жорстокими світовими та локальними війнами, революціями, національно-визвольними рухами. їхніми наслідками стало витіснення загальнолюдських духовних цінностей на другий план і поширення антигуманних ідей, посилення утилітарних спрямувань життя і затвердження тотального руйнування "старого" як "застарілого".

У XX ст. відбувся остаточний перехід до капіталістичного способу виробництва та панування монополій. Це сприяло нерівномірному економічному розвитку країн, руйнації багатонаціональних імперій

Культурне життя цього часу характеризують, з одного боку, потужні інтеграційні процеси, а з другого -поширення расового, етнічного, релігійного розмаїття тощо. Згідно з цим світову культуру XX ст. характеризують взаємодія і взаємозбагачення її численних типів та поглиблення суперечностей між ними.Майбутнє світової культури пов'язують із утвердженням і поширенням європоцентризму до світового масштабу, а також із зростанням ролі східної культури. Світова культура XX ст. вирізняється як етноцентризмом, так і поширенням космополітизму,

XX ст. відзначено культурним плюралізмом - співіснуванням різних цінностей, ідеалів, точок зору в межах єдиної культури, що передбачає існування в суспільстві різних соціальних інститутів (церковних організацій, освітніх систем, політичних партій тощо). Завдяки цьому різні групи населення мають можливість задовольняти свої культурні потреби, складаючи розмаїття форм культурного самовираження як у світовому, так і в національному масштабі.

Зростання ролі техніки в житті людини і суспільства спричинило технократизм - визнання техніки безумовно необхідною та винятково значущою для людства основою розвиненого індустріального суспільства та функціонування і змісту культури. Це призвело до розриву гармонійного зв'язку людини з природними основами життя, визнання панування людини над природою, значущості технічного прогресу, нарощування технологічних і наукових знань як вищих цінностей для людства. Природа була перетворена на об'єкт людської діяльності, об'єкт необмеженої експлуатації.

Бурхливий розвиток техніки і виробництва, визнання їх першорядної значущості спричинили загострення екологічних проблем, хижацьке ставлення до використання природних ресурсів, порушення природних умов життя і стали загрозою здоров'ю людства. Технократизм здебільшого сприяв і зниженню активності людей: раніше вони самі намагалися творити, а тепер воліють, щоб це за них робив хтось інший.

XX ст. відзначено відчуженням людини від культури - різні форми людської діяльності та їхні результати перетворилися на ворожу, самостійну, відокремлену від людини силу, яка панує над нею. Виявами відчуження стали безсилля особистості перед зовнішніми виявами життя; визнання безглуздя людського існування; неприйняття системи цінностей певного суспільства; панування почуття самотності; втрата індивідом власного "Я".