18/ Основні риси культури нового часу

Новий час — епоха, яка охоплює період з XVII ст. до кінця XIX ст.; після цього починається період так званої «новітньої історії», що триває і по наш час. Це історична епоха, на протязі якої культура західноєвропейських країн набула тієї розвинутої форми, яка виділила Європу із всього останнього світу і яку виділяють як особливий тип європейської культури. 

Контури неоєвропейської культури стали виявлятися у XVII сї. Реформація, що розпочалась в епоху Відродження, була вже зародком культури нового типу. Вона проклала дорогу до переосмислення догматів християнства. Протестантизм самим фактом свого існування утверджував можливість різного тлумачення священного писання.

Паралельно зі змінами у діяльності відбувались зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв'язки особистої залежності людини від людини, зникає «велика сім'я», а натомість з'являється вільний, автономний індивід що є засадою явища під назвою «буржуазний індивідуалізм». Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя. Зростання масштабів соціальної динаміки.

Видатні філософи XVII ст. — Ф.Бекон, Т.Гобс, Ф.Декарт, Б.Спіноза, Г. Лейбніц та інші — звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: - з'являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку; - народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; - виникають національні Академії наук, з'являються перші газети та часописи, у тому числі і наукові, з'являється міський транспорт. Нарешті все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: - світ тепер розглядається як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина — як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт активності; - світ постає в якості нескладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник; - людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло «Знання є сила» стає показовим у цьому плані); природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутньості; - нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробившії його оптимальним.

Живописці Рубенс, Рембрандт, Веласкес, Гойя, Пуссен, драматурги Л one де Bera, Мольер, композитор Глюк «батько нової педагогіки» Ян Амос Коменський — творчість кожного з цих геніїв XVII ст. національна і разом з цим складає досягнення всієї європейської культури в цілому. В країнах Європи виникають оригінальні художні школи і літературні напрямки, в яких по різному находять відбиття два великих художніх стилі у європейському мистецтві того часу — бароко і класицизм. 

XVIII століття ввійшло в історію як століття Просвітництва, воно визначило основні тенденції, які сформували зміст європейської культури Нового часу. Особливо зростає у цей час престиж філософії, високо піднесеної такими геніями, як Берклі і Юм в Англії, Вольтер, Руссо, Гольбах, Дідро у Франції, Кант, Фіхте, Гегель, Фейербах у Німеччині. їм належать ідеї, що стали фундаментом класичної європейської філософії. Вчені і філософії стають на протязі всього Нового часу «володарями думок» в суспільстві.

В образотворчому мистецтві домінували декоративні композиції релігійного, міфологічного характеру, парадні портрети; велике значення набувають композиційні і оптичні ефекти, ритмічна і кольорова єдність, живописність цілого, вільна, темпераментна творча манера. В Італії, де народилось Бароко працювали видатні живописці, основоположник демократичного реалізму Караваджо, вожді академізму брати Карраччі, неперевершений майстер стінопису Дж.Б. Тьєполо. Життєрадісні, реалістичні начала властиві бароко у Фландрії (живописці П.П. Рубенс, А. ван Дейк, Ф. Сней-дерс).

Оптичні ефекти барокової архітектури (собор Св. Петра в Римі, арх. Л. Берніні) утверджували принцип загальної перетворюваності й всемогутності ілюзій. За допомогою безкінечних ілюзорних втілень людина прилучалася до трансцедентності.