1. Законодавчі і інші нормативні акти України:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV. – Харків: ФОП Співак Т.К., 2010. – 48 с.

2. Кримінально – виконавчий кодекс України: текст відповідає офіц. станом на 1 січня 2011 р. – К.: Національний книжковий проект, 2011. – 80 с.

3. Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 11 квіт. 2011.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 208 с.- (Кодекси України).

4. Кримінально-процесуальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 верес. 2009 р.: (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ. ТЕКСТУ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 200 с. – (Кодекси України).

5. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 01.12.1994 р. №264/94 – ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 52. – Ст. 455.

2. Навчальна література.

1. Стручков. Курс исправительно-трудового права. Проблемы общей части. Учебник. М.1984.

2. Кримінально-виконавче право України: Навч. Посібник / За ред.. проф.. А.Х. Степанюка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.

3. О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець та інші “Кримінально-виконавче право України” Навчальний посібник. – К.: Юринком Інтер, 2002.

8. Кримінально-виконавче право України: Підручник/ За ред. докт. О.М. Джужи ­ :К.: «Атіка», 2010.

3. Допоміжна література.

1. Александр Букалов. Общественность и развитие альтернатив в Украине.// Соціальна робота. № 1, 2002.

2. Вербенський М. Г. Застосування покарань не пов’язаних з позбавленням волі //Соціальна політика і соціальна робота. - № 1(9). - 2003. – С.3-5.

4. Порядок проведення заняття

Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

Після привітання лектор називає вид заняття, номер та назву теми, визначає мету, завдання, час та порядок проведення, оголошує план лекції (навчальні питання) та особливу увагу приділяє актуальності та значенню теми, а при необхідності і кожного навчального питання для майбутньої професійної діяльності у кримінально-виконавчих установах. Називає літературу, вказує на взаємозв’язок теми з іншими дисциплінами.

Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

Після вступного слова викладач називає перш навчальне питання, і поєднуючи елементи індуктивного та дедуктивного викладання разом з використанням засобів наочності, а також технічних засобів навчання систематизує навчальний матеріал і доводить його до курсантів (студентів). Навчальний матеріал представлений у вигляді визначень, класифікацій, схем, таблиць рекомендує курсантам (студентам) законспектувати в робочі зошити. Під час читання лекції лектор з метою пізнавальної діяльності курсантів (студентів) ставить перед ними контрольні або проблемні запитання. Після розгляду кожного навчального питання викладач робить висновок і плавно переходить до наступного питання. Процес розгляду інших навчальних питань повторюється, і лекція закінчується заключним словом викладача.

Заключна частина лекції.

Викладач формулює висновок з теми, визначає завдання на самостійну роботу, дає методичні поради щодо самостійної роботи та підготовки до наступного виду заняття, відповідає на запитання курсантів (студентів).

Вступ

Пенітенціарна політика України реалізується через правові норми, що безпосередньо регламентують відбування кримінального покарання засудженими. Тому вивчення основ пенітенціарної політики має починатися з вивчення діючого кримінально-виконавчого законодавства у сфері виконання кримінальних покарань.

На сьогодні пенітенціарна політика і пенітенціарна система держави закріплені у кримінально-виконавчому кодексі, а також у підзаконних актах - Указах Президента України (про порядок здійснення помилування); постановах Кабінету Міністрів України з питань, пов’язаних із виконанням покарання (харчування засудже­них, їх медичне і побутове забезпечення); нормативних актах Державної пенітенціарної служби України, Міністерства внутрішніх справ тощо.

Отже, суб’єктами формування і розвитку пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України є Верховна Рада України, яка визначає засади внутрішньої політики, приймає закони, у тому числі кримінальні і кримінально-виконавчі, акти амністії тощо; Президент України, щодо питання помилування засуджених; Кабінет Міністрів України, який приймає постанови сто­совно здійснення внутрішньої політики держави.

Прийняття Конституції України в 1996 році, зобов’язання України щодо дотримання положень міжнародних актів під час вступу до Ради Європи у 1995 році підтверджує готовність нашої країни послідовно реалізовувати прийняту нею прогресивну доктрину щодо докорінної зміни політики держави відносно ресоціалізації засуджених і повернення їх до суспільства.

Пенітенціарна політика та пенітенціарна система держави сьогодні спрямована на створення нової, власної правової бази, підтвердженням чому є прийняття в 2001 році кримінального кодексу, а в 2003 році – нового кримінально-виконавчого кодексу.

Враховуючи те, що сьогодні Україна все дальше відходять від монополії однієї структури в сфері виконання кримінальних покарань і сама Державна пенітенціарна служба України все більше прагне до того, щоб створити установи якомога прозорішими для суспільних інститутів та широких кіл громадськості, ми визначимо роль слідчих органів, суду, прокуратури в тому, як вони взаємодіють з Державною пенітенціарною службою України і як Державна пенітенціарна служба України взаємодіє з ними для того, щоб забезпечити виправлення і ресоціалізацію засуджених.

Отже, в даній лекції будуть розглянуті питання не тільки, що розкриють порядок формування пенітенціарної політики, стратегію пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, а й питання, що дають загальну характеристику її суб’єктів, а також їх зв'язок з іншими державними та громадськими утвореннями.