Висновок з другого питання

Як складова частина політики в галузі боротьби зі злочинністю, політика в сфері виконання кримінального покарання визначає цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми і методи діяльності держави по забезпеченню виконання покарання, виправленню засуджених, попередженню вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Цілі та принципи політики в цій галузі найбільш стабільні, вони базуються на вироблених міжнародним співтовариством положеннях про поводження із засудженими, відповідних міжнародних актах, досягненнях науки.

Після визначення поняття „пенітенціарна політика” та її місця в соціальній політиці України необхідно визначитися, на яких же принципах заснована сучасна пенітенціарної політики України. Про це і піде мова в третьому питанні лекції.

Третє питання Принципи сучасної пенітенціарної політики України.

Кримінально-виконавче право, як й інші галузі права, має в своїй основі керівні положення (правила) - принципи, які мають узгоджуватися із принципами, що закладено у пенітенціарну політику держави. Відповідно до статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу принципами кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань є наступні:

1. невідворотності виконання і відбування покарань,

2. законності,

3. справедливості,

4. гуманізму,

5. демократизму,

6. рівності засуджених перед законом,

7. поваги до прав і свобод людини;

8. взаємної відповідальності держави і засудженого,

9. диференціації та індивідуалізації виконання покарань,

10. раціонального застосування примусових заходів і стимулювання

правослухняної поведінки,

11. поєднання покарання з виправним впливом,

12. участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Система принципів кримінально-виконавчого права поділяє їх на три групи: загально-правові, міжгалузеві, га­лузеві.

Загально-правові принципи включають законність, де­мократизм, гуманізм.

Міжгалузеві - справедливості, невідворотності виконання і відбування покарань.

Галузеві - рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарання, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєд­нання покарання із заходами виправного впливу, участь гро­мадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Галузеві принципи кримінально-виконавчого права

Принцип поваги до прав і свобод людини. Аналіз цього дає змогу виокремити такі основні положення:

• визнання гідності, властивої всім членам людської родини, а також їх рівних і невід’ємних прав, що є основою свободи, справедливості і загального миру;

• права людини повинні охоронятися владою закону, що забезпечить національний мир і правопорядок, людина не буде змушена вдаватися в якості останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення;

• держава зобов’язана шанувати і забезпечувати всім, хто перебуває в межах її юрисдикції, права і свободи, визнані міжнародним правом, без будь-якої різниці, як щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, станового або іншого становища;

• держава зобов’язана вживати законодавчі й інші заходи, необхідні для забезпечення міжнародно-визнаних прав людини;

• держава зобов’язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;

• держава зобов’язана забезпечити право людини знати свої права і чинити відповідно до них.

Рівність засуджених перед законом. Підґрунтям цього принципу є: конституційний принцип рівності всіх перед за­коном (ст. 24 Конституції України); Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7); Мінімальні стандартні правила пово­дження з ув’язненими (ст. 6). В статті 7 КВК вказано на те, що “правовий статус засуджених визначається законами України, цим Кодексом, виходячи із порядку та умов виконання та відбування конкретного виду покарання”.

Принцип взаємної відповідальності держави і засудженого. Він характеризує соціальну спрямо­ваність кримінально-виконавчого права, його інститутів, норм і принципів. У діючому законодавстві (ст. 1 КВК.) зав­дання гарантій захисту прав засуджених, законних інтересів та обов’язків, порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки засуджених поставлено на перше місце. Принцип виправлення і ресоціалізації засуджених закріплений також в ст.6 КВК, згід­но з якою основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Для працівників органів і установ виконання покарань вимоги нього принципу полягають в тому, щоб вся організа­ційна, практична діяльність була підпорядкована переважно досягненню мети виправлення засуджених. Кожне з управ­лінських рішень, що приймається, мусить оцінюватися пе­редусім саме з цієї точки зору.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання пока­рання - похідний від такого принципу кримінального права, як диференціація й індивідуалізація відповідальності. В кри­мінально-виконавчому праві він виражається в диференціації й індивідуалізації виховання (відбування) покарання. Диференціація виконання покарання полягає. в тому, що до різних категорій засуджених в залежності від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив в різних обсягах.

Один із методів диференціації виконання покарання - класифікація засуджених і розподіл їх по видах органів і установ виконання покарань. Цей принцип дістав своє відображення в стат­тях 11-21 КВК.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покаран­ня. Так, у ст. 6 КВК, в якій закріплений цей принцип, вказу­ється. що засоби виправлення і ресоціалізації засуджених повинні застосовуватися з ура­хуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Поєднання покарання з заходами виправного впливу перед­бачає, що виконання покарань повинне супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Це стосується не лише засуджених до позбавлення волі чи ви­правних робіт, стосовно яких застосовується весь комплекс заходів впливу згідно зі ст. 6 КВК, але й покарань, не пов’язаних із застосуванням цих заходів. До таких засуджених повинні застосовуватися, в обов’язковому порядку, загальні заходи виховного характеру. Правовою під­ставою застосування цих заходів є вирок суду, що набрав законної сили.

Участь громадськості у виконанні покарання, виправленні засуджених. Відповідно до діючого кримінально-виконавчого законодавства (стаття 25 КВК) цей принцип реалізується шляхом надання допомоги органам та установам виконання покарань та забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань і закріплення результатів виправлення стосовно осіб, звільнених від покарання (статті 160-162 КВК).