Перше питання Предмет та завдання курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України»

Навчальна дисципліна «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» ставить за мету підготовку кваліфікованих спеціалістів для органів та установ виконання покарань Державної пенітенціарної служби України.

До предмету курсу входять такі основні елементи:

• історичне формування пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України;

• пенітенціарна політика і пенітенціарна система України сьогодення;

• принципи пенітенціарної політики України та діяльності уповноважених на виконання кримінальних покарань установ та органів, участі громадських, міжнародних організацій та окремих громадян в кримінально-виконавчих правовідносинах;

• джерела формування пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України;

• суб’єкти пенітенціарної політики України та їх повноваження;

• пенітенціарна політика України щодо персоналу та його соціально-правовий захист;

• основні напрямки державної діяльності в галузі реформування пенітенціарної системи України.

Важливою умовою вивчення курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» є глибокий аналіз історичних джерел з метою виявлення та встановлення закономірностей формування пенітенціарної політики і пенітенціарної системи, а також практики роботи органів та установ виконання покарань Державної пенітенціарної служби України.

Дисципліна «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» є складовою частиною циклу дисциплін самостійного вибору вищим навчальним закладом навчального плану підготовки фахівців і вивчається на циклі кримінально-правових дисциплін як самостійний предмет.

Метою вивчення дисципліни «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» є надання цілісного уявлення про пенітенціарну політику і пенітенціарну систему України з тим, щоб майбутні працівники адекватно розуміли і сприймали нові ідеї, принципи, доктринальні положення, вимоги цілей та завдань в сфері забезпечення ресоціалізації засуджених, сучасні форми та методи їх реалізації в практиці роботи органів і установ виконання кримінальних покарань та інших суб’єктів соціального управління.

Основні завдання вивчення дисципліни:

• ознайомлення з пенітенціарними ідеями, які існували в минулому, які в плинули на формування пенітенціарної політики і пенітенціарної системи;

• визначення сучасної пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України ;

• вивчення доктринальних положень та основ пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України.

Однією з важливих умов вивчення курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» є глибокий аналіз досвіду функціонування світових пенітенціарних систем, встановлення тісних міжпредметних зв’язків, перш за все, з такими навчальними дисциплінами як: «Кримінальне право», «Кримінально-виконавче право», «Міжнародна пенологія», «Теорія пробації», «Історія пенітенціарної системи України», «Теорія пенітенціарії», «Історія держави та права зарубіжних країн», «Історія правових і політичних вчень» тощо.

Якою б здавалося новою не була б пенітенціарна політика держави, вона завжди вміщує в собі елементи історичного досвіду правозастосовної діяльності минулого.

Щоб зрозуміти, на що спрямована державна політика в сфері виконання кримінальних покарань, необхідно чітко усвідомлювати сутність основних категорій та понять, які входять до її змісту.

Зокрема, поняття злочину і покарання здавна привертали пильну увагу прогресивних мислителів, політичних і громадських діячів, правознавців-професіоналів і філантропів, які навіть не мали юридичної освіти. Проблеми злочинності, її попередження, зменшення та усунення гостро хвилюють і сьогодні світове співтовариство.

Злочин, як найбільш суттєве порушення законності і правопорядку, що тягне за собою кримінальне покарання, з’явився разом з виникненням людського суспільства. Сучасна юриспруденція визначає злочин як передбачене законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Сукупність ознак, при наявності яких визначене діяння вважається злочином, називають складом злочину. Головні ознаки злочину – його суспільна небезпечність та кримінальна протиправність. Ці ознаки відбивають політичні, ідеологічні, моральні погляди, пануючі в даному суспільстві. Від ступеню розвиненості суспільства залежить і визначення ознак злочину, міра покарання за його вчинення.

Покарання – особлива міра державного примусу, що застосовується судом від імені держави за вчинення злочину.

Ідея покарання виникла ще в стародавні часи, однак у первісному суспільстві покарання як засобу державного примусу не існувало, діяв принцип кровної помсти („око за око”). Один із перших засобів покарання – каторга - з’явився в рабовласницькому суспільстві. З поширенням християнства виникла ідея спокутування злочину-гріха засобом покарання провини, яке в правовій формі вперше було сформульовано в канонічному праві. У XVIII столітті ця думка була зафіксована в кримінальних законах і окремих кримінальних кодексах. Метою покарання вважалося, перш за все, залякування. Способи покарання, навіть за незначний вчинок, були надзвичайно жорстокі: смертна кара, каліцтво, тілесні покарання, тощо.

Після буржуазних революцій у XVIII-XIX столітті прогресивні філософи, мислителі, правознавці висунули положення про те, що метою покарання є безпека суспільства, однак у кримінальному праві відзначалося, що покарання – це перш за все помста. Таке положення було в основі створення різних пенітенціарних систем, де тюремне ув’язнення для осіб передбачало позбавлення волі. Всі системи, як зазначається в „Великій Радянській Енциклопедії”, спрямовані на приниження людської гідності засуджених, на завдання їм моральних і фізичних страждань. У найбільш жорстокій формі репресивний характер покарань, причому, в переважній більшості невинних громадян, виявився період існування тоталітарного сталінського режиму в Радянському Союзі, фашизму в Німеччині, Італії, де покарання виступало як засіб масового терору.

Історія свідчить про те, що найбільш розвинене кримінальне законодавство в Європі було XVI столітті в Англії.

Так, до 1520 року цивільний кодекс передбачав 180 типів злочинів, за які треба було карати тюремним ув’язненням від 14 днів до 2 років. Галери та в’язниці розглядалися не як кримінальне покарання, а як дисциплінарне, метою якого було прибрати з вулиць бродяг та зайняти нероб. З початком імперської експансії британські доктрини законів та покарання здобули широке розповсюдження далеко за межами цієї країни і навіть сьогодні лежать в основі сучасних правових систем багатьох країн.

У ті часи, в Європі покарання поділялися на п’ять ступенів суворості:

1. Розги - найбільш м’яка ступінь.

2. Тавро.

3. Відсіч кінцівок - застосовувалася рідко, хоча осліплення траплялися часто. Найбільш розповсюдженим було відрізання вух та носа.

4. Миттєва смерть.

5. Тривала та страждальницька смерть. Наприклад, у Франції спалювали живцем ще у 18 столітті.

Публічні покарання підсилювали владу монархів. Магістрати робили все для того щоб відбувалася не бойня, а ціла театралізована вистава. Особливо цінувалося передсмертне каяття.

Розвиток суспільної свідомості призвів до того, що в більшості сучасних розвинених країн Європи повністю відмовилися від смертної кари, а термін утримання диференціюється залежно від тяжкості скоєного кримінального злочину. Тривалість строку також залежить від особи, яка його вчинила (вік, стать, наявність дітей віком до 3, до 7 років, стан здоров’я, наявність попередніх судимостей).

Сьогодні в Україні злочини кваліфікують залежно від ступеня тяжкості злочину на: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

• Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

• Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

• Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

• Особливо тяжким злочином є злочин, за яки передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доході громадян позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

• Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.