8. Сем Блек про основні принципи pr.

Сем Блек визначив такі основні принципи PR:

– відвертість інформації;

– опора на об’єктивні закономірності масової свідомості, а також відносин між людьми, організаціями, фірмами і громадськістю;

– рішуча відмова від суб’єктивізму, волюнтаристського підходу, натиску на громадськість, маніпулятивних спроб видавати бажане за дійсне;

– пошана індивідуальності, орієнтація на людину, його творчі можливості;

– залучення на роботу фахівців вищої кваліфікації з максимальним делегуванням повноважень аж до самих низових виконавців.

9. Причини та передумови виникнення pr як самостійної сфери діяльності.

Як засіб дії на громадську думку ПР існують з давніх часів. Проте як професійна сфера діяльності ПР виникли в ХІХ ст. у США. У процесі демократизації суспільства, яка супроводжувалась введенням загального виборчого права, появою незалежних ЗМІ, профспілок, цивільних інститутів, склалася ситуація, коли діяльність держави стала неможливою без підтримки, схвалення і участі громадськості. Як наслідок, в органах влади були створені спеціальні структури, які вели діалог з громадськістю на професійній основі. Вважається, що термін ПР першим спожив президент Томас Джефферсон в посланні до Конгресу в 1807 році. Є і інша версія, за якою авторство цього терміну віддається теж американцеві Дорману Ідону і датується 1882 роком.

Поступово акценти Паблік Рілейшнз перемістилися у бік регулювання соціально-економічних стосунків. З одного боку, стало очевидним, що держава не справляється з вирішенням всіх соціальних проблем суспільства. Цю функцію взяли на собе різні некомерційні організації (НКО). Для них вирішення найбільш гострих проблем безпосередньо залежить від відношення громадськості. Досягнення цілей НКО пов'язане з умінням переконувати у важливості своєї діяльності, ефективно поширювати інформацію і залучати ресурси.

10. Розвиток ораторського мистецтва, риторики та принципів публічного діалогу в античні часи.

Риторика як мистецтво й сам термін зароджується в античній Греції. Ядро проблематики грецької риторики знаходимо в діалозі Платона «Горгій».

Діючими особами виступають Херефонт, Пол, Каллікл та відомий софіст Горгій, що вважає риторику інструментом громадянського управління. Після виголошення промови перед народом Горгій зупиняється для бесіди з Сократом. Горгій вважає риторику найкращою з мистецтв. Сократ на противагу йому доводить, що всі мистецтва за головну складову мають слово, тому риторика не є окремим мистецтвом. Більш того, справжніми мистецтвами слід вважати: для душі - управління державою, для тіла - гімнастику й медицину. Риторика - це тільки тінь управління державою.

Найвидатнішим римським оратором був Цицерон. Він не лише досягнув високої майстерності в складанні й виголошенні промов, а й став автором трактатів про ораторське мистецтво. Однією з найвидатніших у риторичній науці стала праця римського вченого Квінтіліана «Виховання оратора», яка ще багато століть по тому використовувалася як посібник із вивчення риторики.

В Римській імперії ораторське мистецтво було необхідним для становлення громадянської кар'єри. Риторика займалася розробкою техніки підготовки доповіді, вихованням оратора. Державні установи виступали в якості арени для діяльності ораторів.

Мовна культура Стародавнього Китаю

Боротьба між царствами й князівствами в Стародавньому Китаї вимагали від правителів мудрих і довготривалих рішень, для цього вони тримали коло себе радників. Вони сперечалися між собою й ухвалювали оптимальне вирішення проблеми. Це відбувалося серед аристократів, тому й вимоги до промови були відповідні: лаконічність, розумова й емоційна насиченість, відповідальність за кожне слово.

Також рішення монарха могли викликати бунт серед селян, що становили більшість населення. Щоб уникнути цього, монарх мав переконувати народ за допомогою своїх промов.