Парентеральные шляхи введення

Внутрім'язовий шлях введення. Внутрім'язове введення лікарських препаратів забезпечує гарну біологічну фільтрацію їх через мембрани сполучної тканини й капілярні стінки. З м'яза розчини лікарських препаратів добре проникають у кров і вже через 5-10 хв можуть створити достатню концентрацію в крові.

Внутрішньовенний шлях введення. При ентеральних шляхах введення ліків, а також при внутрім'язовому частина введеної речовини затримується абоінактивується в тканинах. Крім того, рівень усмоктування речовин у кров може коливатися іноді в значних межах залежно від індивідуальних властивостей хворого, його стану. На відміну від цього при внутрішньовенному введенні вся кількість речовини, що вводить, відразу попадає в кров, що забезпечує більшу точність дозування й швидкість дії.

Нанесення на слизові оболонки. Введення ліків в око (у конъюнктивальний мішок) вимагає великої обережності, тому що рогівка ока має ніжний епітелій, ушкодження якого веде до необоротної дії з утворенням альбумінатів або виразок, що закінчуються розвитком більма (непроникного для світла патологічного утворення).

В око рекомендується закапувати не більше 2 крапель (приблизно 0,1 мл) розчину лікарської речовини, тому що більшої кількості конъюнктивальна щілина не вміщає й розчин з неї випливає. Незручність застосування розчинів в око пов'язане з їх надзвичайно короткочасною дією через швидке усмоктування. Тому для тривалої дії використовуються очні мазі.

Очні краплі й мазі в цей час у гомеопатичних аптеках готуються рідко, це пов'язане з необхідністю створення асептичних умов готування.

Для нанесення на слизуваті оболонки носа використають розчини лікарських речовин у вигляді крапель й аерозолів. Слизові оболонки легко всмоктують лікарські речовини в кров.

На шкіру гомеопатичні лікарські препарати наносять у вигляді олій, оподельдоків, мазей.

Через неушкоджену шкіру лікарські речовини важко всмоктуються в кров. При втиранні лікарських речовин у шкіру вони проникають у потові й сальні залози, а також у волосяні фолікули, через які можуть повільно й лише в обмеженій кількості надходити в кров. Через болючу змінену шкіру лікарські речовини легше проникають у кров.

Класифікація гомеопатичних препаратів по способі введення має переважно медичне значення, тому що питання технології відбиті в ній в останню чергу.

КЛАСИФІКАЦІЯ  ПО ОСОБЛИВОСТЯХ ДОЗУВАННЯ

Класифікація гомеопатичних препаратів по особливостях дозування звертає увагу лікаря й провізора-гомеопата на спосіб прийому ліків. Самостійного значення ця класифікація не має, однак у сполученні з іншими необхідна.

До недозованих лікарських форм відносяться:

— розтирання;

— мазі;

— оподельдоки;

— олії.

 До дозованого:

— таблетки;

— гранули;

— супозиторії;

— ін'єкційні препарати.

Однак є ряд лікарських форм - розчини, краплі, порошки, які можна віднести до обох груп, тому що з аптек їх відпускають у загальній масі - у цьому випадку вони відносяться до недозованих, але в кожному рецепті зазначене точне дозування цих лікарських форм для прийому хворими вдома (наприклад, по 6-8 капель розчину або на кінчику кавової ложки для порошків), у той час як для оподельдоків, мазей, олій доза на прийом точно не вказується.

Особливості прийому:

1.        Прийом ліків проводиться натще рано ранком або пе­ред сном, а вдень за 30 хв до їжі або через 1 г після їжі.

2.        Препарати розсмоктуються в роті (можна запивати невеликою кількістю кип'яченої води).

3.        При необхідності сполучення гомеопатичної терапії  з алопатичною різниця в часі прийому даних  груп повинна бути не менш 30 хв.