Складні присудки

Складні присудки являють собою поєднання елементів діє­слівного й іменного присудків.

Складні присудки бувають двох видів: складні дієслівні (співвідносні із складеним дієслівним присудком) і складні іменні (співвідносні із складеним іменним).

Складний дієслівний присудок за структу­рою нагадує складений дієслівний, тільки роль неозначеної форми дієслова в ньому виконує дієслівне словосполучення, у якому головним членом є інфінітив, а залежним — іменна час­тина мови. Дієслівне словосполучення будується за зразком складеного іменного присудка, але з тією різницею, шо дієслово-зв'язка тут виступає в неозначеній формі. Як допоміжні використовуються ті самі слова, що й у складених дієслівних присудках.

Наприклад, у реченнях Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну (Леся Українка). Надія не могла лишатись байду­жою (Я. Баш). Наближалася зима, почало робитися холодно [почало холоднішати] складними дієслівними присудками є хотіла б стати піснею, не могла лишатись байдужою, почало робитися холодно. У них основна думка передається дієслівни­ми інфінітивними словосполученнями стати піснею, лишатись байдужою, робитися холодно, а на граматичні значення спосо­бу, часу, роду, числа вказують допоміжні дієслова хотіла б, не могла, почало.

Складний іменний присудок за структурою нагадує складений іменний, тільки роль дієслова-зв'язки її ньому виконує повнозначне дієслово, а іменна частина виражається словами з означальним значенням, найчастіше прикметником або дієприкметником (такий присудок називають ще подвійним).

Наприклад, у реченнях Черешні тут росли високі й розкішні (О. Гончар). Шлях стелився їм далекий (З. Тулуб). Якось над­вечір прийшли вони до куреня обмундировані, вимиті, пострижені (Григорій Тютюнник). Осінній степ, погойдуючи світло й\ тіні, лежав тепер у чорних ранах (М. Стельмах) складними іменними присудками є росли високі й розкішні; стелився дале­кий; прийшли обмундировані, вимиті, пострижені; лежав у ра­нах. У кожному з цих речень ніби по два повноцінні присуд­ки, хоча, щоправда, роль першого присудка, вираженого діє­словом, тут наближається до ролі дієслова-зв'язки бути і його можна без шкоди для змісту замінити цим дієсловом-зв'язкою: Черешні тут були високі й розкішні. Шлях їхній був дале­кий. Вони були обмундировані, вимиті, пострижені. Степ був тепер у чорних ранах.

Двоскладні речення

У двоскладному реченні є або обов'язково повинні бути обидва головні члени — і підмет, і присудок. Наприклад, Чення Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зрос-ють діти (І. Жиленко). Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм (П. Тичина) складаються кожне з двох простих двоскладних речень (синтаксичні центри я люблю, діти зростають, це не дивно, ми устаєм). У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або ситуації. Наприклад, у реченні Ранні пташки росу п 'ють, а пізні сльози ллють (Нар. творчість) у другій частині немає підмета, він домислюється з контексту: пізні пташки сльози ллють. Так само в реченні Час тече, немов пісок з долоні (П. Воронько) у другій частині немає присудка, але він встановлюється з першої частини: немов пісок тече з долоні. Поза контекстом такі речення незрозумілі. Отже, ці два речення двоскладні неповні. Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчу­вається потреби в ньому — він, так би мовити, самоочевидний, тобто випливає зі змісту самого речення: Між коморою та будиночком ворота й хвіртка. Біля воріт дві тополі. Най­дорожче і найважче попереду (З тв. О. Довженка). А тут і Чіпка в хату (Панас Мирний). Найчастіше це трапляється в описах та ремарках: Село. Управоруч хата, навкруги город, зап­летений лозою; в городі біля хати, з причілку, квітки, соняшни­ки і маненька верба (М. Кропивницький). У таких реченнях є обставини місця (що стосуються присудків), а самі речення констатують переважно розміщення або пересування когось або чогось у просторі. До наявних у них підмета і обставини легко домислюється присудок: ворота й хвіртка стоять, най­дорожче й найважче чекає, Чіпка заявився, хата стоїть, город розкинувся, квітки, соняшники і верба ростуть. Ці речення, отже, також двоскладні неповні.

За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з дій­сністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної оз­наки і чи взагалі уявляється, двоскладні речення можна по­ділити на особові, неособові та безособові.

Особові й неособові двоскладні речення за структурою од­накові. Різняться вони між собою лише реальним значенням підмета.

Тільки до особових (тобто таких, що стосуються людей) належать усі двоскладні речення, підмет у яких виражено зай­менниками першої і другої осіб я, ти, ми, ви, а також займен­никами той, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто і под. У таких реченнях дія, стан чи змінна ознака завжди приписуються особам чи персоніфікованим предметам і явищам: Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри (М. Коцюбинський). Ми переконані, як і дивак Колумб, — лише за обрієм ми знайдем, що шукаєм (П. Косенко). О рідна пісне, знову ти прийшла до матері й до батька — до народу (М. Рильський). Хто чужим волом оре, той криві бороз­ни тягне (Нар. творчість).

Речення, підмет у яких виражено займенниками я, ти, ми, ви, можуть мати й не конкретне, а узагальнено-особове зна­чення (тобто стосуватися будь-якої особи), зокрема в при­слів'ях та приказках: Ви мовчіть, а я буду слухати, а потім я буду мовчати, а ви будете слухати. Скрізь гарно, де нас нема, а ми прийдемо, то й лихо приведемо. Подумай, яку провину ти вчинив, коли ворог тебе хвалить (Нар. творчість). Ти перебу­ваєш в іншому, мінливому, невловимому і майже вільному від усіх законів світі — в дорозі живеш ти. В дорозі, на якій губиш­ся в потоці машин і людей... (О. Сизоненко). Ви втрачаєте відчуття своєї істоти, ви перестаєте усвідомлювати себе - натомість відчуваєте зараз річку, ліс, повітря, усвідомлюєте все це сукупно (Є. Гуцало).

Подібні двоскладні узагальнено-особові речення трапля­ються переважно в описах, міркуваннях як у художньому, так і в науковому стилях: Бувають хвилі, коли ти відчуваєш себе одним цілим з яблунею, на якій сидиш, з небом, яке обмежує і не в силі обмежити видимий світ, відчуваєш себе часткою пахощів, крихіткою барв (Є. Гуцало). Будь-який предмет ми бачимо тільки тоді, коли світло, випромінюване ним або відбите його поверхнею, потрапляє в наше око (3 підручника «Фізика»). Роз­горнувши цю книгу, ви ніби сідаєте до чарівного всюдихода й рушаєте в захопливу мандрівку по країні астрономії (3 підручника «Цікава астрономія»).

Іноді у двоскладних узагальнено-особових реченнях у ролі підмета виступають іменники людина, чоловік: Коли віз ла­мається, людина розуму набирається (Є. Кравченко). Людина сягає себе лише в біді (Р. Іванченко). Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив (Нар. твор­чість). У прислів'ях та приказках в узагальненому значенні можуть вживатися також імена: Наша Федора то шиє, то поре (Нар. творчість).

Речення з підметом люди можуть мати неозначено-особове значення (тобто стосуватися когось із певного кола людей): Якось мене забули люди, не пишуть, навіть на листа не одповідають (М, Коцюбинський). Тату! Он вас люди питаються (Панас Мирний).

Двоскладні речення, підмет у яких виражено іменником, займенниками третьої особи він, вона, воно, вони, відносними займенниками який, що, належать:

до особових, якщо підмет вказує на осіб: Той же Оскольд. Старі люди пам'ятали, як він з дружиною хрестився і потім церкву поставив на схилах Дніпра (Р. Іванченко). І обеліск нагадує про тих, що під гранітом вічним сном засну­ли (В. Сосюра);

до неособових, якщо підмет називає предмети, явища, поняття (тобто неістот), а також тварин: Мета життя -зоря на людськім виднокрузі. Поки горить вона — допоки й живемо (П. Косенко). Світ скінченний, і безкраїй він же (М. Бажан). Добре довго пам'ятається, а злеє — ще довше (Нар. творчість). Вже відчувалася близькість вес­ни (З. Тулуб). Паслась коза з козятком коло хати (Т. Шевченко).

Двоскладними неособовими, але неповними є головні час­тини складнопідрядних речень, виражені дієсловами уявлення здається, бачиться, ввижається, привиджується, відчувається, сниться, мариться, чується, пам'ятається тощо, при яких є підрядна підметова частина (відповідає на питання хто? що?): Мені ввижається, (хто? що?) як в тихім, ріднім колі старий дідусь навча своїх онуків (Леся Українка). Одного разу почулося Олені серед ночі, ніби сюрчав польовий коник. Останнє речення легко перетворюється на повне двоскладне просте: Одного разу почулося Олені серед ночі (хто? що?) сюрчання польового ко­ника (І. Вільде).

Кожен із цих двох видів особових і неособових двосклад­них речень має свій набір присудків. Якщо присудок береться з іншої групи слів, виникає метафора: Сонце виглянуло з-за діброви, наче висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів на­вкруги (І. Нечуй-Левицький).

У двоскладних безособових реченнях, на відміну від особо­вих і неособових, поставити до підмета питання хто? що? не можна. Щоб правильно визначити підмет, тут треба врахо­вувати зміст усього висловлювання. Таких безособових речень є три різновиди.

Перший різновид— це постійно двоскладні речен­ня, у яких підмет виражено неозначеною формою дієслова, а присудок — або теж неозначеною формою дієслова, або аб­страктним іменником (у прикладах виділено лише підмети): Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан). Керувати — це передбачати (М. Стельмах). Обов'язок лікаря — лікувати хворого (О. Гончар). Це така невимовна радість — бачити своє творіння, що збуджує в людині прекрасне (О. Довженко).

Іноді підмет у таких реченнях виражається поєднанням неозначеної форми дієслова з орудним відмінком іменника або прикметника: Бути мудрішим за себе — от завдання (Ю. Яновський).

Другий різновид - це речення, які залежно від логічного наголосу можуть сприйматися то як односкладні (із складеним дієслівним присудком), то як двоскладні (з підме­том, вираженим неозначеною формою дієслова, і присудком, вираженим предикативним прислівником або безособовим діє­словом). Наприклад, речення Приємно відчувати прохолоду ночі (П. Колесник) — односкладне безособове, присудок у якому складений дієслівний: приємно відчувати. Але якщо допоміж­не слово поставити в кінці речення, тобто логічно виділити його, то таке речення перетвориться на двоскладне безособове: Відчувати прохолоду ночі після спекотного дня кожному при­ємно. Тут підмет виражено неозначеною формою дієслова від­чувати, а присудком стало допоміжне слово приємно. Так само двоскладними безособовими є речення Як весело було широки­ми грудьми повітря краяти (М. Рильський). Тяжко, важко в світі жити сироті без роду (Т. Шевченко). Так мені хороше з ним сидіти, жартувати; любо так, як з братом рідним (Панас Мирний). Повертатися йому зовсім не кортіло, але залишатися без шкіри — не вабило теж (В. Стус), у яких судження (присудок) про поняття, названі неозначеною формою дієслова, виражене словами весело було; тяжко, важко; хороше, любо; не кортіло, не вабило.

Третій різновид двоскладних безособових речень виникає тоді, коли в безособовому реченні з'являється підмет, виражений частками це, то, все, воно. Це дуже добре, що все це так склалося (В. Домонтович). Дівчинка, видимо, сама захо­тіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжка­ми по долівці (Григорій Тютюнник). Як виплачешся, то воно полегшає (Б. Грінченко). У мене в голові пішло все шкереберть (О. Досвітній).

Узгодження присудка з підметом

У двоскладному реченні присудок із підметом пов'язуєть­ся переважно підрядним зв'язком узгодження. Наприклад, у реченні Вдень пригріло сонце, почалася відлига (О. Довженко) присудок пригріло стоїть у тому самому середньому роді одни­ни, що й підмет сонце, так само присудок почалася має жіно­чий рід однини, як і підмет відлига. Водночас цей зв'язок має деякі свої особливості.

1. При однорідних підметах, ужитих в однині й пов'яза­них єднальним зв'язком, дієслово-присудок ставиться як у множині (частіше), так і в однині залежно від того, на чому більше зосереджується увага — на дії чи на предметах: Раді­ють і садок, і поле, і долина (Л. Глібов). Чорніє поле, і гай, і гори (Т. Шевченко).

2. При підметі, вираженому кількісним числівником або поєднанням кількісного числівника чи кількісного слова з іменником, присудок ставиться:

а) в однині, якщо увагу зосереджено на кількості: Сиділо нас чоловіка з вісім (А. Тесленко). За командиром їхало ще троє саней (І. Микитенко), Присудок у такому разі ставиться, як правило, перед підметом;

б) у множині, якщо увагу зосереджено на дії: Ой, три шля­хи широкії докупи зійшлися (Т. Шевченко). При в'їзді в село п 'ятеро теслярів майстрували, докінчуючи, дерев 'я-ну арку (Г. Хоткевич). Присудок у такому разі ставить­ся переважно після підмета, але не обов'язково: У хвірт­ку пара за парою ввійшли двадцятеро хлопців і двадцяте­ро дівчат (Ю. Смолич).

Ця тенденція добре простежується в реченні Біля прилавка стояло двоє селян і переказували продавцеві, напевно, останні новини (П. Панч), де при тому самому підметі двоє селян пер­ший присудок стояло вжито в однині (несуттєва дія), а дру­гий переказували — у множині (важлива дія).

Якщо до складу підмета входить неозначено-кількісний числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок, як правило, ставиться в однині: Багато людей підпушувало зем­лю навколо кожного деревця (О. Довженко).

Якщо складений підмет має часове значення, то присудок ставиться в однині: Три роки минуло відтоді, як вона вперше зустрілася з Марком Загірним (О. Гончар). Але якщо увага зосереджується на присудкові: Три роки минули непомітно.

3. При підметах, виражених іменниками більшість, мен­шість, частина, половина, решта тощо, дієслово-присудок ста­виться в однині і в тому самому роді, що й підмет: Більшість проголосувала за резолюцію.

4. При підметах, виражених займенниками хто, дехто, хтось, ніхто, хто-небудь, присудок у минулому часі має фор­му чоловічого роду, у теперішньому й майбутньому — форму однини: Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ'яненко). Сидять собі, розмовляють, а дехто й куняє (Т. Шевченко).

При займеннику ви, який вживається для вираження по­шани до однієї особи, присудок ставиться в множині: Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б(І. Карпенко-Карий). Ви не журіться, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Степане Михайловичу, ви згодні очолити відділ?

5. Якщо підмет, що означає професію, виражено іменни­ком чоловічого роду, але він стосується особи жіночої статі, то присудок у розмовному стилі ставиться переважно у формі жіночого роду: Суддя сказала..., в офіційно-діловому — чоло­вічого: Суддя ухвалив... Проте якщо після назви професії йде прізвище жіночої статі, то присудок ставиться у формі жіно­чого роду: Суддя Петренко ухвалила...

Якщо підмет виражено невідмінюваною власною назвою іншомовного походження, то присудок узгоджується в роді із загальною назвою: Сочі (місто) витягнулося понад берегом Чор­ного моря. Сочі (річка) після дощу вийшла з берегів.

6. При абревіатурах присудок ставиться в тому самому роді й числі, що й головне слово в словосполученні, від якого ут­ворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була зас­нована 1918 року за сприяння гетьмана Павла Скоропадського. Райвно (районний відділ народної освіти) розглянув питання забезпечення шкіл підручниками.