4.Українська література у першій половині 19 століття

Особливості української літератури XIX ст. — народні теми творчості, реалізм і демократизм. Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах "Ластівка". З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808-1889) - поета-романтика, байкаря. До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (найкраща — «Сердешна Оксана»), інші просякнуті народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах. Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота «в наймах» і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком — художником Іваном Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського роботи Карла Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший «Кобзар» виходить у 1840 році у Петербурзі, через рік — «Гайдамаки». Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури.

5.Розвиток Української літератури у другій половині хіх ст

У другій пол. XIX ст. українська література розвивалася за несприятливих соціально-політичних умов, що передусім було пов'язано з гоніннями російського царату на українську мову (Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази). У цей час творила плеяда видатних письменників-патріотів, послідовників Т.Шевченка. Визначним представником літератури демократичного напрямку стала українська письменниця Марко Вовчок (М.Вілінська, 1833—1907). Уже в першій своїй книзі «Народні оповідання» вона гнівно засудила кріпосницький лад, з великою любов'ю відтворила образи про стих трудівників. У пізніших оповіданнях, повістях, романах письменниця яскраво зобразила боротьбу народних мас проти гнобителів, викрила духовне убозство провінційного панства, створила колоритні образи поборників інтересів трудового люду. У демократичному річищі протікала й літературна творчість Л.Глібова (1827—1893), який написав 107 байок, комедію «До мирового», вірші для дітей, багато поезій, в т. ч. пісню «Журба» («Стоїть гора високая»). 70 —90-і роки XIX ст. ознаменувалися приходом в українську літературу нових високоталановитих письменників. Чільне місце серед них зайняв І.Нечуй-Левицький (1838 — 1918), який створив понад 50 художніх творів: повісті «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Микола Джеря», «Афонський пройдисвіт», п'єси «На кожум'яках», «Маруся Богуславка», історичні романи «Князь Єремія Вишневенький», «Гетьман Іван Виговський» та ін. У них письменник глибоко відобразив життя, побут і психологію різних верств українського суспільства, правдиво змалював образи борців проти соціальної несправедливості, героїчні і трагічні сторінки української історії. Видатним представником письменства був Панас Мирний Вагомий внесок у розвиток української літератури зробив П.Куліш (1819-1897). У низці поетичних, прозових, драматичних, публіцистичних творів він з великою любов'ю змалював боротьбу народних мас проти польсько-шляхєтського гніту, переконливо відтворив життя України за часів козаччини і Гетьманщини. Виступав за збереження основ народної моральності, проти денаціоналізації українського народу. На подібних позиціях стояли письменники О.Кониський, Д.Мордвець, Олена Пчілка (О.Косач). У 90-х роках XIX ст. почалася літературна творчість М.Коцюбинського (1864—1913). Уже в ранніх творах («Дорогою ціною», «Для загального блага» та ін.) він майстерно відтворив вражаючі картини життя трудового народу, його прагнення до волі. Патріотичними, сповненими оптимізму творами заявила про себе геніальна поетеса Леся Українка (Л.Косач-Квітка, 1871 — 1913). Полум'яна патріотка України, вона весь свій талант віддавала служінню інтересам пригнобленого рідного народу. Не тільки в творчості революційним діячем був видатний поет, талановитий публіцист і літературний критик П.Грабовський (1864—1902). За це царизм тримав його у тюрмах та на засланні, де він помер у розквіті творчих сил. Наприкінці XIX ст. створив низку історичних оповідань у формі хронік М.Грушевський. Популярними були твори на цю тематику А.Кащенка, О.Левицького. Епоху в розвитку українського письменства становить проза І.Франка. Використавши здобутки вітчизняної і зарубіжної літератури, письменник збагатив українську прозу новою проблематикою й образами, вивів її на світові обшири. У прозі І.Франка виділяються такі цикли: бориславські оповідання та повісті, твори з життя села, тюремні оповідання, дитячі, сатиричні твори, казки, оповідання та повісті з життя інтелігенції. Під впливом І.Франка пожвавилася, ступила на шлях загальноєвропейського розвитку українська література в Галичині.