11. Характеристика поліплоїдів жита

Тетраплоїди жита (2n = 28) характерезуються на 20-70% маси 2-3% вміст білка в зерні товщиною і міцністю соломини, що спричинняє підвищену стійкість до вилягання до висипання зерна, завдяки могутній плодоніжці і закритозерності.

13Т.aestium – пшениця м’яка ( 2п – 42). Вид дуже поширений на земній кулі. Вирощують його на всіх п’яти континентах майже в усіх грунтово-кліматичних зонах,що свідчить про високу пластичність. К.А. Фляксбергер розділив м’яку пшеницю на два підвиди : індо-євроепйський (колос ніжного типу, переважна більшість допущених до застосування сортів ) та ірано-азіатський (колос грубого типу). Геномна формула А^иВD.За способом життя розрізняють ярі й озимі форми, напівозимі та пізні ярі дворучки.Генотип м'якої пшениці дає змогу створювати сорти, які відповідають усім вимогам інтенсивного землеробства, тому на цьому виді зосереджена основна увага селекціонерів.Добре схрещується з гексаплоїдними видами, які мають геном А^иВD і з тетраплоїдами з геномною формулою А^иВ, що свідчить про їх часткову генетичну сумісність.М’яка пшениця генетично не сумісна з T.boloticum і T.monococcum, а також з тетраплоїдними видами, які мають геном G. Головне завдання в селекції м'якої пшениці - значне підвищення продуктивності та якості зерна.

У схрещуваннях (міжсортових і міжвидових)часто спостерігається поява гібридного некрозу, зумовленого домінантними генами Ne1 та Ne2, або гібридної карликовості, яка викликається домінантними генами ДW1 ДW2 чи Д1, Д2 і Д3.Списки сортів – носіїв генів некрозу або хлорозу публікуються.

14Эритроспермум (Erythrospermum), разновидность мягкой пшеницы с белым остистым колосом и красным зерном. Одна из самых распространенных на земном шаре. В СССР выращивают яровые (Эритроспермум 841, Безенчукская 98 и др.) и озимые (Одесская 16, Кооператорка и др.) сорта Э.

15Колоски остисті, луски не опушені, зернівки, ості та луски білі. Один з самих поширених різновидів в ареалі азіатського підвиду. Виділені форми з соломиною, виповненою паренхімою по всій довжині (f.karbulaksanum(Anik)).

16Зернівки червоні, луски та ості білі, колоски полуостисті, луски не опушені. Відноситься до ригідної групи різновидів азіатського підвиду.

17.М'яка пшениця (T. aestivumL.) — однорічна озима або яра трав'яниста рослина з мичкуватою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину 1—1,5 м і більше. Стебло — прямостояча соломина, заввишки у низькорослих (карликових і напівкарликових) сортів — 60—90 см, середньорослих — 100—110, високорослих — 110—125 см; складається з 4—7 міжвузлів.Пшениця відзначається підвищеною кущистістю, утворюючи в середньому 3—5 стебел від одного кореню, у тому числі продуктивних — 2-3.

Листки у м'якої озимої пшениці майже голі, ярої — опушені, завдовжки 15—25 см і більше, завширшки 1—2 см.Колос різної довжини: короткий — до 8 см, середній — 8—10, довгий — понад 10 см; за формою — циліндричний (призматичний) з однаковою шириною уздовж колоса; веретеноподібний, який звужується до верхівки і в меншій мірі до основи, та булавоподіб-ний (скверхедний), який до верхівки потовщується. У колосі утворюється 15—25 колосків — здебільшого 5-квіткових, з яких звичайно розвиваються і утворюють зерно 2—3 нижні квітки.додаткові та бічні кореневі види.Якщо у пшениці м'якої у перерахунку на 10 см стрижня розміщується менше 16 колосків, колос вважається нещільним; 17—22 — середньощільним, 23—28 — щільним, понад 28 — дуже щільним; у твердої пшениці нещільний колос має до 24 колосків на 10 см стрижня; середньощільний — 25—29, щільний — понад 29 колосків.Щільність колоса визначають також за кількістю колосків у перерахунку на 1 см стрижня. Встановлюють її шляхом ділення суми всіх колосків, за винятком верхівкового, на довжину стрижня. Можна встановити щільність колоса за середньою довжиною членика, для чого довжину стрижня ділять на кількість члеників. Якщо довжина членика понад 6 мм, колос вважають дуже нещільним, 5—6 мм — нещільним, 3,8—5 — середньощільним, 3—3,8 мм — щільним та менше 1,6 мм — дуже щільним. Кількість зерен у колосі часто перевищує 30—35 шт., а середня маса зерна у ньому становить 1—1,5 г (іноді до 2,5—4 г); маса 1000 зерен — 25—55 г, частіше — близько 40 г. Зерно за формою овальне, яйцеподібне, бочкоподібне, завдовжки 4—11 мм.М'яка пшениця — самозапильна рослина, але у жарку погоду може запилюватися перехресне

18.Дорофєєв з співробітниками (1987) підтвердили висловлювання  Sakamura (1918) про те, що тетраплоїдні пшениці пройшли тривалий еволюційний шлях розвитку від диких полб T.dicoccoides і  T. araraticum  до культурних, а потім і голозерних тетраплоїдів. Доместікація супроводжувалася втратою колосом ломкості і сильного одеревеніння колоcкових лусок. Усі культурні полби мають менш утруднений, ніж у дикоростучих полб, вимолот зерна, а стрижень колоса зламується лише при натискуванні. Наступний процес окультурювання тетраплоїдних пшениць проходив шляхом набуття легкого обмолоту зерна, зміцнення колосового стрижня і збільшення числа зернівок у колосі. Це призвело  до появи колосів, у яких лицева сторона стала рівною або ширшою від бокової. Втрата сильного одеревеніння колосковими лусками, які обумовлюють важкий вимолот зерна, пов’язана, згідно Мак-Кею (1968),  з появою генома  G і з встановленням полігенної системи легкого вимолоту. Геном G, окрім легкого вимолоту, обумовлює стійкість до грибкових захворювань.

19.До плівчастих відносять: пшениця Маха (T. macha et. men. Deky) оркіш, або спельта (T. spelta L.) пшениця Вавилова,або ванська (T. vavilovi)пшениця Жуковського (T. zhukovskyi).1 — диплоїдні (2n-14)однозернянка культурна плівкова, або ейнкорн чи напівполба (T. monococcum L.)2 — тетраплоїдні (2n-28):культурні види з плівковим зерном:пшениця Тимофєєва або Зандурі (T. timopheevi Zhuk.)пшениця Карамишева або Давньоколхідська (T.karamyschevii,T. palaeo-colchicum, T. georgicum)полба або еммер чи двозернянка (T. dicoccum Shueb.) ісфаханськапшениця (T. ispahanicum)3 — гексаплоїдні (2n-42):культурні плівкові види: пшениця Маха (T. macha et. men. Deky)оркіш, або спельта (T. spelta L.)пшениця Вавилова, або ванська (T. vavilovi)пшениця Жуковського (T. zhukovskyi)

20.до голозерних відносять:

1 — диплоїдні (2n-14) включають:

голозерна однозернянка або пшениця Сінської (T. sinskajae)

2 — тетраплоїдні (2n-28):

культурні голозерні види:

пшениця тверда (T. durum Dest.)

тургідум, або англійська (T. turgidum L.)

перська, або карталінська чи дика (T. cartalicum Nevski, T. persicum Vav.)

туранська (T. turanicum)

ефіопська (T. aethiopicum)

польська (T. polonicum)

3 — гексаплоїдні (2n-42):

культурні голозерні види:

пшениця м'яка, або звичайна (T. aestivum L., T. vulgare),

щільноколоса, або карликова (T. compactum Host.)

круглозерна (T. sphaerococcum Pers.)

пшениця Петропавловського (T. petropavlovskyi)

4 — октаплоїдні (2n-56):

синтетичні види, створені в лабораторних умовах:

пшениця грибобійна (T. fungicidum Zhuk.)

радянська (Tr. soveticum)

пшениця Ціцина (T. cziczinii, T. agropyrotritium)

21.Тритикале — озима або яра злакова рослина, штучно створена селекціонерами схрещуванням жита з пшеницею. Вирощується як продовольча і зернофуражна культура. Назва рослини Triticale, Triticosecale походить від латинських назв пшениці (Triticum L.) та жита (Secale L.).

Класифікація:

• первинні тритикале: гексаплоїдні, октаплоїдні; 

• вторинні тритикале: гексаплоїдні, октоплоїдні, тетраплоїдні.

Первинні тритикале

Тритикале, отримані від схрещування різних видів пшениці з житом з наступним подвоєнням числа хромосом, а також при схрещуванні цих тритикале (одного рівня плоїдності) між собою, називаються первинними.

Гексаплоїдні тритикале (2n=6x=42) одержують схрещуванням тетраплоїдних пшениць із диплоїдним житом і подальшим подвоєнням числа хромосом. Саме ці форми тритикале широко використовуються в селекційних програмах.

Октоплоїдні тритикале (2n=8x=56) одержують схрещуванням гексаплоїдних видів пшениці з диплоїдним житом з наступним подвоєнням числа хромосом.

У селекційних програмах октоплоїдні тритикале використовують в основному для схрещування з гексаплоїдними, і дуже рідко — для схрещувань між собою. Синтезується велике число нових форм октаплоїдних тритикале, що використовуються в основному для поліпшення гексаплоїдних форм шляхом створення вторинних тритикале.

Вторинні тритикале

Назва вторинних тритикале походить від номера циклу гібридизації первинних амфідиплоїдів з первинними тритикале іншого рівня плоїдності або з пшеницею.

Гексаплоїдні тритикале. Найбільше часто для одержання господарсько цінних форм застосовують схрещування гексаплоїдних з октаплоїдними тритикале. Ці схрещування забезпечують досить високу генетичну мінливість і найбільш успішний добір високоврожайних ліній, форм тритикале різного рівня плоїдності. Цей метод успішно застосовується для одержання як ярових, так і озимих форм тритикале.

Октоплоїдні тритикале. Вторинні октоплоїдні тритикале одержують шляхом схрещування октаплоїдних первинних з гексаплоїдними, а також шляхом запилення гібридів між гексаплоїдними пшеницями і житом пилком октаплоідних тритикале. 

Тетраплоїдні тритикале. Первинні форми тетраплоїдних тритикале практично відсутні через несумісність житнього R і пшеничних А и В геномів, що багаторазово і, в основному, безуспішно використовували для синтезу тетраплоїдних форм тритикале.

Вторинні форми тетраплоїдних тритикале (2n=4x=28) являють собою різні варіанти комбінацій хромосом пшеничних А и В геномів у сполученні з повним набором житніх хромосом. Змішання безлічі схрещувань між різними видами пшениці, жита і тритикале різного рівня плоїдності привело до одержання тетраплоїдних генотипів.

Основний шлях одержання таких форма — схрещування гексаплоїдних тритикале з житом.