Розділ 3 механізм вдосконалення формування бюджету за рахунок податкових надходжень

3.1. Зарубіжна досвід формування бюджету за допомогою податків

Досягнення стабільного економічного зростання є важливою метою будь-якого уряду, адже це дає змогу більш повно забезпечувати потреби його виборців. Низькі податки, їх незначна кількість сприяють економічному зростанню, покращенню добробуту не лише окремих платників, але й усього суспільства. Проте не кожна держава, фінансуючи виконання своїх функцій, може дозволити собі дотримання цього правила. У тих країнах, де через податки перерозподіляється значна частина ВВП і гранична вартість оподаткування перевищує граничну вигоду, можливий негативний результат, який проявляється у більш низькому економічному зростанні, зменшенні стимулів до праці і збільшенні безробіття.

В основі досліджень з теорії економіки оподаткування лежить проблема спотворення ефектів оподаткування, саме тому сучасні економісти у своїх працях ставлять за мету віднайти такі податки, їх побудову, структуру, які б якнайменше здійснювали такий негативний вплив на рішення економічних суб’єктів [39].

Загалом же, податки на доходи мають найбільший негативний вплив на економічне зростання, натомість податки на нерухоме майно є найбільш оптимальними. Окрім цього, податки на доходи фізичних осіб більш негативно впливають на економічне зростання, ніж податки на споживання, через те, що вони є більш прогресивними, а також оподатковують доходи від заощаджень та інвестицій. Податок на рухоме майно фізичних осіб має найменший несприятливий вплив на ВВП на душу населення порівняно із ситуацією, коли базою оподаткування є майно корпорацій. Високі граничні ставки оподаткування демотивують інвесторів, знижуючи терміни окупності таких інвестицій, а тому в сучасних умовах нестабільного економічного розвитку потрібно приймати досить виважені рішення в галузі податкової політики.

Податки на доходи корпорацій особливо шкідливі для економічного зростання, адже вони впливають на інвестиційну поведінку корпорацій, які вносять значний вклад у загальний обсяг виробництва країни. Специфіка негативного впливу цього виду оподаткування в Україні полягає в тому, що вітчизняний корпоративний сектор, на відміну від малого бізнесу, робить найбільший внесок у економічне зростання, а відтак вплив на ВВП є набагато відчутнішим, ніж у високорозвинених країнах, де саме малий бізнес є локомотивом зростання надходжень до бюджету та зростання ВВП [40]. У розвинених країнах, до яких прагне долучитися Україна, розвиток малого та середнього бізнесу – це запорука стабільності національної економіки та добробуту значної частини громадян.

Необхідно зазначити, що ставка податку на доходи фізичних осіб у країнах світу є значно вищою, ніж в Україні. Серед держав-членів ЄС найвищі прогресивні ставки податку мають Данія – 52 %, Швеція – 56 %, Нідерланди – 52 %, Австрія – 50 %, Німеччина – 47 %. Найнижчі ж обсяги зафіксовано у Румунії – 16 %, Словаччині – 19 %, Чехії – 15 %, Литві – 15 %, Болгарії – 10 % [31, 7].

За дослідженнями відомої консалтингової компанії KPMG, яка вивчала податкове навантаження у 81 країні, податкові збори з громадян різних країн, які заробляють 100-300 тис. дол. США за рік, у 2011 році зросли на 0,3 %, а у 2010 році вони, навпаки, знизилися на 0,3 %. Одним із чинників, що останнім часом визначають напрям реформування податків на доходи в постсоціалістичних країнах – нових членах ЄС, є податкова конкуренція, спрямована на створення найсприятливіших умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Наслідком цієї конкуренції стало зниження ставок податку на прибуток у Польщі з 34 до 19 %, Чехії з 35 до 26 %, Латвії з 25 до 15 %, Литві з 29 до 15 %, а також запровадження в Литві та Естонії пропорційного податку з доходів громадян за ставками, відповідно, 33, 25 і 24 %. Болгарія у 2008 р. запровадила єдиний податковий податок для всіх громадян обсягом 10%, який є одним з найнижчих у світі [30, 233].

Важливе значення при визначенні ролі податків в доходах бюджету має розподіл рівня компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльності, зовнішні відносини між державами) знаходяться тільки в компетенції центральної державної влади, то компетенція в сфері оподаткування може розподілятися між центральними та місцевими органами залежно організаційної структури держави. Так, в деяких державах місцеві органи влади мають право стягувати, а потім перераховувати в центральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повноваження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад, охорона здоров’я, освіта). Тому в них і більші витрати, а для їх покриття необхідні додаткові кошти, які вони збирають у місцеві бюджети через податки. Причому ставки оподаткування також можуть визначатися як центральними органами влади, так і місцевими (наприклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто кількість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягувати податки лише від імені та за дорученням центральних органів влади. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок державного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних загальнодержавних податків.

Важливе місце в різних країнах світу посідає принцип рівності всіх платників податків, незважаючи на форми власності, відомчу підпорядкованість, підтримку тих чи інших політичних сил, партій та рухів, регіональну належність тощо.

Як свідчить світова практика, податкові вилучення в розмірі 30–40% доходів платника – це той поріг, при перевищенні якого починається процес скорочення його заощаджень та інвестицій в економіку, що призводить до зменшення податкових надходжень до бюджету.

Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають такого рівня, що зобов’язує платників сплачувати більше 40% своїх доходів, то це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення виробництва.

У країнах ЄС спостерігається значна диференціація у структурі податкових надходжень. Найбільш вираженою є тенденція до переважання прямих податків у так званих старих державах-членах ЄС, зокрема в Данії, Фінляндії та Великобританії. Для нових держав-членів ЄС, навпаки, характерне переважання непрямих податків у структурі податкових систем. Ще більша різниця серед аналізованих держав виявляється стосовно частки соціальних податків у загальних податкових надходженнях [25].

У розвинених країнах сьогодні податки забезпечують від 80 до 95 % урядових доходів. Фінансу­вання великомасштабних сучасних проектів неможливе без акумулювання великих сум коштів в одних руках, що здатна зробити тільки держава. Це зумовило посилення (протягом останніх тридцяти років) ролі держави в регулюванні економічних взаємовідносин, що підтверджується зростан­ням питомої ваги податкових надходжень у ВВП.

Для здійснення податкової політики необхідною умовою кожної країни є застосування податкових реформ. Для прикладу візьмемо країни Центральної та Східної Європи. Ці країни постсоціалістичного простору, з одного боку, є схожими до України за економічними, природними та геополітичними показниками, а з іншого – темпи проведення цих реформ є швидшими й, відповідно, їх результати набагато показовіші, незважаючи на той факт, що впровадження економічних реформ розпочалося не набагато раніше проголошення незалежності нашою державою.

За даними МВФ та Світового банку, наслідками проведення перших етапів еконо­мічних реформ у країнах із перехідною економікою стало зниження загального рівня сумарних податкових надходжень у структурі ВВП. У ряді країн розпочався значний спад рівня податкового навантаження.

Однак у країнах Центральної та Східної Європи, в яких сьогодні відбувається швидке просування шляхом ринкових перетворень, дорефор­мені та пореформені рівні податко­вого навантаження не зазнали суттєвих змін у бік зменшення, а в окремих з них і дещо збільшились.

Досвід проведення перших етапів реформ у країнах Центральної та Східної Європи доводить, що основною метою їх проведення було не зниження загального рівня подат­кового навантаження, а забезпечення ста­більності та надійності податкового законодав­ства, максимальне набли­ження його до європейських зразків. Так, у цих країнах робота щодо формування якісно нового податкового законодавства була розпочата ще у 80-х роках. З початком ринкових перетворень це законодавство активно впроваджувалось у життя, проводилась постійна робота щодо роз’яснення принципів, змісту та його спрямова­ності. Дані заходи допомогли прий­няттю стабільного та ефективного податкового законодавства, що в цілому співпало з початком економічного піднесення у цих країнах.

Спираючись на світовий досвід стосовно наявності прямого зв’язку між скороченням податкових ставок та зростанням обсягів надходжень до бюджету, уряди країн, які розвиваються, почали масово створювати пільгові податкові режими, інтенсифікуючи податкову конкуренцію як з розвиненими країнами, так і між собою. Специфіка створення зон з пільговими податковими режимами полягає в тому, що країни, де традиційні конкурентні чинники були більш-менш присутні, почали формувати вільні та спеціальні економічні зони на власній території (як приклад можна навести ОАЕ, Індію та Південно-Африканську Республіку), а країни, які таких чинників не мали зовсім, скористалися тенденцією делокалізації ведення бізнесу та ефектами фінансової глобалізації, перетворившись на фінансові й реєстраційні офшори (до даної групи країн, зокрема, належать Британські Віргінські й Бермудські острови, Ангілья, Науру, Беліз та ін.).

Зарубіжний досвід впливу податків на доходи бюджету найяскравіше відображається у системі адміністрування місцевих податків і зборів.

Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю якої є їхня численність: у Бельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії – 70, у Франції – більш як 50. Разом з тим, в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, – лише один (до 1990 р. – це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок, котрий також вважається майновим).

В окремих країнах використовують різні підходи до формування місцевих податків і зборів.

У США основними податками, які стягуються на рівні штатів, є прибуткові податки з юридичних і фізичних осіб, а також податок на роздрібні продажі. В окремих штатах ставки податків можуть бути різними. Так, податки на роздрібні продажі диференційовані від 3% у Вайомінгу і Колорадо до 8,25% у штаті Нью-Йорк. На рівні муніципалітетів найбільшим є податок на нерухоме майно (до 30% усіх бюджетних доходів). Крім нього, муніципалітети сплачують податки на послуги і екологічні податки [22].

У Німеччині кожна земля (община) може вводити будь-який податок, але він не повинен повторювати федеральних податків. Найбільшими податками земель є податок з власників автотранспорту, податок на майно, що належить землям (на сільгоспмайно, виробниче майно, інше майно), податок з спадщини і дарувань, податок на придбання земельних ділянок, на споживчі товари. Общини і міста Німеччини стягують промисловий податок, податок на землю, а також податки на розважальні заклади, полювання і деякі інші. Промисловий податок, який стягується общинами, включає оподаткування як доходу (до 5%),так і виробничого майна (близько 0,2%).

У Франції місцеве оподаткування складається з прямих і непрямих податків. На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж будівель; збір із автотранспортних засобів; податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту зайнятості території; збір на озеленення [22].

Отже, у розвинених країнах світу сьогодні податки забезпечують від 80 до 95 % урядових доходів. Фінансу­вання великомасштабних сучасних проектів неможливе без акумулювання великих сум коштів в одних руках, що здатна зробити тільки держава. Це зумовило посилення (протягом останніх тридцяти років) ролі держави в регулюванні економічних взаємовідносин, що підтверджується зростан­ням питомої ваги податкових надходжень у ВВП. Справляння податків у різних країнах відбувалися під впливом різних економічних, політичних та соціальних умов, що пояснює їхню неповторність, а в деяких країнах і недосконалість. А це, в свою чергу, зумовлює ту обставину, що в різних країнах ведеться постійний пошук оптимальних варіантів у галузі оподаткування. Але в більшості країн світу платники податків сплачують податки згідно з чинним законодавством, де відбуваються незначні ухилення від сплати податків. Бо саме реформування податкової політики країн, особливо Центральної та Східної Європи, відбулось швидкими темпами де основною метою їх проведення було не зниження загального рівня подат­кового навантаження, а забезпечення стабільності та надійності податкового законодав­ства, максимальне набли­ження його до європейських зразків, тому й результати були набагато показовішими, незважаючи на той факт, що впровадження економічних реформ розпочалося не набагато раніше проголошення незалежності нашою державою. На сьогодні в країнах із розвинутою ринковою економікою податки є основним джерелом надходжень бюджету, вони можуть впливати на стабілізацію економічного циклу, стимулювати економічне зростання, забезпечити обмеження інфляції та безробіття.