35.Конфліктологічна експертиза: сутність, предмет і завдання.

- це процес вивчення і фіксації проблем, а також пошуку ресурсів , необхідних для розробки соціальної технології регулювання конфлікту .

Предметом К.Е. можуть бути не тільки реальні конфлікти , але і ситуації , які загрожують перерости в Конфлікт

Завдання: 1 . Виявлення ресурсів для раціоналізації конфлікту і переведення його в правове , конструктивне русло. 2 . Виявлення стратегічного предмета конфлікту , 3. Виявлення основних і супутніх проблем , 4.Фіксація позицій конфліктуючих сторін , установки на зміну , пріоритетів і розвиток,  Кінцевою метою  конфліктологічної експертизи є вироблення пропозицій щодо зниження конфліктної апряженності в суспільстві , профілактики, раннього попередження , вирішенню та врегулюванню конфліктів .

36.Феноменологія і експертний аналіз конфліктогенів спілкування.

Конфліктогени -слова , дії (або бездіяльність) , поведінкові акти або поведінку в цілому , які можуть призвести до конфлікту. Кожен  конфліктоген можна віднести до однієї з трьох психологічних першопричин : • прагнення до переваги; • прояв агресивності; • прояв егоїзму. Для експертного аналізу  конфліктогенів спілкування та профілактики конфлікту , потрібно врахування всіх структурних компонентів конфлікту , їх психологічних особливостей , ступеня конфліктогенності :

1 ) сигнали конфлікту , що виражаються в ступені напруженості і з'являється дискомфорту в групі , частоті їх виникнення , потенціалі їх конфліктогенності та ймовірності стимуляції іміконфлікта ; 2 ) проблему - чи є вона , яка вона - складна чи  розв'язна? При цьому потрібно враховувати , що проблема існує при наявності протиріччя , неузгодженості чогось з чимось ; 3 ) Чи назріває і в якому напрямку розвивається конфліктна ситуація з вирішення проблеми - в конструктивному або деструктивному , в бік розвитку конфліктної ситуації та ескалації конфлікту. 4 ) склад учасників розгортається конфлікту і їх здатність до провокування конфлікту (їх ціннісні орієнтації , відмінні особливості характеру і мотіви поведінки) 5 ) інцидент (або інциденти ) - у чому їх особливості ? Чи буде інцидент детонатором конфлікту? Якщо інциденти повторюються часто , кількість учасників у них зростає , використовуються різноманітні конфліктогени і наростає їх продукування і ескалація , можна говорити про конфлікт і , можливо , про його деструктивний розвиток.

37.Особливості психологічної експертизи різних видів конфліктів та соціальної взаємодії.

Три варіанти внутрішніх  конфліктів. Перший варіант — людина змушена вибирати між альтернативами, які є однаково привабливими, але виключають одна одну. Мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають однакову силу. Другий випадок конфлікту — вибір між двома в рівній мірі непривабливими можливостями. Третій тип конфлікту — одна і та ж ціль в рівній мірі і приваблива і неприваблива. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана із зважуванням всіх "за і проти". Другий вид внутрішніх конфліктів — це когнітивні конфлікти, в основі яких лежить зіткнення несумісних уявлень. Згідно когнітивної психології людина намагається досягти несперечливості своєї внутрішньої системи уявлень, переконань, цінностей і т. п. і відчуває дискомфорт у випадку виникнення протиріч, неузгодженості. У відповідності до неї люди будуть намагатись зменшити неприємний для них стан дискомфорту, що пов'язаний з тим, що індивід одночасно має два знання (думки, поняття), що психологічно суперечливі. Зменшення когнітивного дисонансу можливе через зміну одного із уявлень таким чином, щоб вони відповідали один одному. Чим сильніший дисонанс, тим більше він буде намагатись його ослабити. Рольові конфлікти також можуть стати причиною особистісного конфлікту. Існує два види рольових конфліктів, що виникають на внутрішньоособистісному рівні. Перший конфлікт — протиріччя, що виникає між вимогами ролі і можливостями особистості. Другий конфлікт — міжрольовий конфлікт, при якому різні рольові позиції особистості виявляються несумісними. А.І. Шипілов запропонував класифікацію особистісних конфліктів на основі мотивів, які переживаються людиною як "я хочу", цінностей, що виступають як еталон необхідного — "я повинен", самооцінки — "я можу". Слід відмітити, що перш, ніж приступити до аналізу конфлікту, який виникає в сфері міжособистісних стосунків, потрібно з'ясувати особливості спілкування. Спілкування це спільна діяльність з реалізації інтересів, яка координується шляхом обміну думками і регулюється загальними нормами. Учасник спілкування — індивід зі своїми інтересами. Кожен учасник бачить ситуацію зі свого боку, стати на точку зору іншого не так просто. Особа у спілкуванні характеризується тим, чого вона хоче, своїми бажаннями, інтересами, цілями. Кожний учасник спілкування має певні уявлення про свої можливості, здібності, а також про те, що він має робити. Спілкування є нормальним, якщо узгоджені інтереси учасників; погляди на ситуацію, що склалась; правила реалізації інтересів. Нормальне спілкування може порушуватись, а потім відновлюватися, не переходячи в конфлікт, причому самі учасники можуть і не помічати можливості входження в конфлікт. З іншого боку, невиправлені порушення можуть непомітно для учасників спілкування ввести їх у конфлікт. Ідеальне розв'язання конфлікту полягає у виправленні всіх порушень і відновленні нормального спілкування. Чим точнішим попередній аналіз порушень, тим успішніше буде лікування "хвороби" спілкування. В міжгруповому конфлікті сторонами протиборства виступають групи. В основі такого протиборства лежить зіткнення протилежних інтересів, цінностей, цілей. При вивченні міжгрупових конфліктів використовують різні підходи. При мотиваційному підході поведінка груп і її відношення до інших груп розглядається як відображення її внутрішніх проблем. Направлена на зовнішнє оточення ворожість (аутгрупова) є наслідком внутрішнього напруження і проблем в самій групі, її власних протиріч і конфліктів. Група має потребу в зовнішніх конфліктах, тому, що такі конфлікти дозволяють їй вирішити власні проблеми.