2. Методика оцінки порогу рентабельності, прогнозування банкрутства, визначення і обгрунтування розмірів резервів

В умовах становлення ринкової економіки в Україні, коли майже всі підприємства існують на межі банкрутства, уміння своєчасно прогнозувати кризове положення — одна з найважливіших складених науки виживання.

У міжнародній практиці існує багато методів прогнозування банкрутства підприємства. Взагалі всі вони грунтуються на аналізі фінансової звітності. Найбільше розповсюдження придбали моделі професора Эдварда Альтмана. Простою з його моделей є двохфакторна модель оцінки вірогідності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта 2 і має такий формалізований вигляд:

Z = -0.3877-1.0736 КІЛ + 0,579 qЗС

де КІЛ – коефіцієнт загальної ліквідності;

qЗС – частка позикових засобів в загальній величині пасиву балансу.

При Z < 1 вірогідність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже маленькою, а при Z > 1 – великий.

Але більш обгрунтованою і поширенішою є п'ятифакторна модель Альтмана, розроблена ще в 1968 р. Для її створення були використані показники діяльності 66 американських підприємств за 20-річний період, половина з яких збанкрутіла. З 22 базових показників були відібрані п'ять найбільш значущих, які характеризують з різних сторін фінансове положення підприємств, прибутковість капіталу і його структуру. Ці показники утворюють 2модель (індекс) Альтмана:

Z = - 3.3*K1 + 0.99*K2 + 0.6*K3 + 1.44*K4 + 1.2*K5

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, які характеризують ступінь впливу на індекс «Z»;

К1 — характеризує прибутковість основного і оборотного капіталу, визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів (рентабельність);

К2 — відображає прибутковість суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства;

К3 — визначає структуру капіталу підприємства, обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (сумі короткострокових і довгострокових пасивів);

К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності) і розраховується діленням об'єму реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення і цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми:

К5 — характеризує структуру капіталу і визначається як відношення робочого капіталу (різниця між оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями) до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

Для визначення вірогідності банкрутства того або іншого суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з його критичним значенням. Але застосування моделі Альтмана у вітчизняній практиці господарювання пов'язане з певною трудністю, а саме:

• розрахунок коефіцієнтів регресії проводився за наслідками діяльності компаній, які існували в іншому ринковому середовищі;

• вітчизняним фахівцям бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3 із-за недорозвиненості ринку цінних паперів.

Тому для діагностики українських підприємств модель Альтмана використовують рідко і лише в комплексному аналізі як допоміжний показник.

У Україні розроблена методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затверджена Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій. У ній значна роль відводиться саме фінансовому аналізу.

Основним завданням проведення аналізу є оцінювання результатів господарської діяльності за попередній і поточні роки, виявлення чинників, які позитивно або негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, ухвалення рішення про визнання структури балансу задовільної (незадовільної), а підприємства — платоспроможним (неплатоспроможним) і представлення пропозицій Кабінету Міністрів України щодо доцільності внесення цього підприємства в Реєстр неплатоспроможних підприємств і організацій.

Під час проведення фінансового аналізу підприємства в стані невизначеності важливо визначити запас фінансової стійкості (зони безпеки), під яким розуміють той об'єм реалізації, яка забезпечує підприємству певну стійкість його фінансового положення. Для цього використовують такі показники, як виручка від реалізації (без ПДВ і АЗ), повна собівартість продукції, прибуток, постійні витрати, змінні витрати, маржинальный дохід, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості. Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який в загальній формі обчислюється як відношення прибули до витрат (ресурсам). Рентабельність має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовуються в розрахунках.

Поріг рентабельності є відношенням суми постійних витрат в собівартості продукції до питомої ваги маржинального доходу у виручці.

Економічний зміст порогу рентабельності полягає в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибули при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості, яка дорівнює відношенню відмінності між виручкою від реалізації продукції і порогом рентабельності і тією ж виручкою, в гривнах і відсотках.

Для того, щоб розмір виявлених резервів був реальним, розрахунок резервів повинен бути по можливості точнішим і обгрунтованим. Методика розрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні або екстенсивні), способів їх виявлення (явні або приховані) і способів визначення їх розміру (формальний підхід або неформальний).

Для розрахунку розмірів резервів в аналізі господарської діяльності використовується ряд способів: прямого підрахунку, порівняння, детермінованого факторного аналізу, стохастичного факторного аналізу, функціонально-вартісного аналізу, маржинального аналізу, математичного програмування та інші.

Спосіб прямого підрахунку застосовується для розрахунку резервів екстенсивного характеру, коли відомий розмір додатково привернутих або розмір безумовно втрачених ресурсів.

Спосіб порівняння використовується для розрахунку розміру резервів екстенсивного характеру, коли відомі втрати ресурсів або можлива їх економія визначається порівняно з плановими нормами або з їх витратами на одиницю продукції на передових підприємствах.

До засобів детермінованого факторного аналізу відносять спосіб ланцюгових підстановок, абсолютних відмінностей, відносних відмінностей і інтегральний метод.

Велику допомогу у визначенні резервів дають способи математичного програмування, які дозволяють оптимізувати розмір показників з урахуванням умов господарювання і обмежень на ресурси, і тим самим виявити додаткові і невикористані резерви виробництва, шляхом порівняння розмірів досліджуваних показників з оптимальним варіантом з фактичним або плановим їх рівнем.

Особливо високоефективним методом виявлення резервів є функціонально-вартісний аналіз. Використання цього методу дозволяє на ранніх стадіях життєвого циклу виробу знайти і попередити надмірні витрати, шляхом удосконалення його конструкції, технології виробництва, використання дешевших ресурсів і матеріалів і т.п..

Всі виявлені таким чином резерви повинні підкріплюватися відповідними заходами, як управлінського так і виробничий - організаційного характеру. Тільки у такому разі розмір виявлених резервів буде реальним і обгрунтованим.