МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені академіка Юрія Бугая

ЛЕКЦІЯ

ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

/дисципліна «теорія та методика фізичного виховання»/

напрям підготовки: 6.01020302 «Здоров’я людини»

спеціальність – Фізична реабілітація

Викладач:

Молчанова Олена Андріївна

КИЇВ – 2014

ЛЕКЦІЯ

ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ПЛАН:

1. МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

   1. Принцип свідомості і активності

   2. Принцип наочності

   3. Принцип систематичності

   4. Принцип доступності

   5. Принцип міцності

2. МЕТОДИ НАВЧАННЯ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

   1. Методи використання слова

   2. Методи забезпечення наочності

   3. Методи практичних вправ

3. ЗАСОБИ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ

4. МЕТОДИ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ

   1. Методи строго регламентованої вправи

   2. Метод ігрової вправи

   3. Метод змагальної вправи

5. ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ ТА ЇХ РОЗВИТОК

   1. Сила

   2. Гнучкість

   3. Швидкість

   4. Витривалість

   5. Спритність

1. Методичні принципи і методи фізичного виховання

У педагогічної роботи викладача фізичного виховання або тренера можна виділити два види закономірностей:

а) закономірності, що відображають зв’язки й відносини, характерні для процесу навчання рухам, – принципи навчання;

б) закономірності, що відображають зв’язки, характерні для процесу виховання рухових якостей, – принципи спортивного тренування.

Принципи навчання є більш загальними. Вони поширюються і на тренування, в тій її частині, де мова йде про оволодіння технікою рухів. Тому ці принципи прийнято називати дидактичними, або загально методичні.

У дидактиці фізичного виховання розглядаються також правила, тобто вказівки про те, як повинні застосовуватися теоретичні положення в конкретних умовах практичної діяльності. Це загальні правила, що відносяться до всіх видів спорту. У приватних методиках розглядаються закономірності і правила викладання окремих спортивних дисциплін або їх розділів (наприклад, закономірності спортивного тренування). 

Основними принципами загально методичні у фізичному вихованні є: принцип свідомості і активності; принцип наочності; принцип систематичності; принцип доступності та принцип міцності.

 

1.1 Принцип свідомості і активності

 

Провідна роль у навчанні та вихованні займаються належить педагогу. Однак ані знання, ані рухові вміння та навички передати навчаються безпосередньо не можна. Педагог маже лише стимулювати прояв у них потрібної активності і свідомості. Говорячи про принцип свідомості і активності в навчанні, мають на увазі формування: а) свідомого ставлення до цілей фізичного виховання і до своєї навчальної праці; б) свідомого і активної участі в самій навчально-тренувальної діяльності; в) самостійності у контролі та оцінці своїх рухових дій і досягнутих результатів.

Не завжди все три фактора в процесі навчання виступають одночасно. Іноді займаються віддають собі звіт в тому, навіщо вони тренуються, але не осмислюють значення окремих навчальних завдань; іноді свідомо і активно вчаться, але не контролюють і не оцінюють результатів занять.

Роль педагога, таким чином, полягає перш за все в такій організації навчально-тренувального процесу, яка стимулювала б свідоме ставлення займаються до своїх дій і виховувала б у них самостійність і здатність до самооцінки. 

У ряді випадків позитивне ставлення до навчально-тренувальної діяльності буває викликане безпосереднім інтересом до фізичних вправ, коли займаються захоплює сам процес виконання вправ. Але таке ставлення не є стійким. Якщо будувати навчання тільки на емоціях, то це призведе до того, що учні стануть уникати труднощів і навчальний працю перетвориться в розвагу. Завдання навчання в цьому випадку будуть вирішуватися погано. Основою свідомого ставлення до навчальної праці має бути розуміння мети фізичного виховання і змісту виконуваної роботи, усвідомлення її корисності для себе і для суспільства. Однак у багатьох випадках тільки цього для формування свідомого ставлення до навчально-тренувальної діяльності недостатньо. Потрібно ще певний досвід, відомі умови діяльності, при яких навчально-тренувальні заняття стають життєво необхідною потребою.

Характер навчально-тренувальної діяльності знаходиться в безпосередній залежності від того, чим ця діяльність збуджується, тобто від її мотиву. Спостереження показують, що в процесі занять мотиви «зсуваються»: суб’єктивні мотиви, що виражаються словами «хочеться», «подобається», поступаються місцем перспективно-цілеспрямованим, висловлюваним поняттями «треба», «має», «необхідно» і т.п.

Протягом навчання і виховання виникають нові навчально-спортивні інтереси, нові цілі та мотиви діяльності. Встановлення спочатку близькою (наприклад, виправлення своїх фізичних вад, здача норм ГТО), а потім і більш далекій (участь у змаганнях школи, вузу, заводу, міста і т.д.) перспективи є необхідною передумовою успішного навчання, а в кінцевому результаті і політичної свідомості що займаються, коли навчально-тренувальна діяльність стає невід’ємною частиною прагнення бути корисними своїй Батьківщині і своєму народові. 

Свідоме ставлення до навчальної праці є і основному передумовою для активної діяльності. Творча активність учнів – це вища форма прояву свідомості. На заняттях слід широко користуватися різними завданнями, які вимагають від займаються систематичного поповнення спеціальних знань, роздумів і самостійних рішень (обґрунтоване складання вправ розминки і комплексу ранкової зарядки, спільне з педагогом участь у плануванні тренування та ін.).

Принцип активності зобов’язує також виховувати ініціативу і самостійність займаються у трудовій та громадській діяльності. Один із шляхів вирішення цього завдання – залучення їх до суспільно корисну роботу: ремонт спортивного інвентарю, підготовка спортивного майданчика, проведення змагань і т.п. Слід також можливе ширше залучати займаються до громадської роботи в якості фізкультурних організаторів, помічників суддів, інструкторів-громадських діячів. 

У підвищенні активності учнів чималу роль відіграє і особистість самого педагога. Якщо він завжди бадьорий, ініціативний і щиро прагне передати свої знання учням, то це буде викликати у них активність, життєрадісність, робочий настрій. 

Усі довільні дії людини, у тому числі й фізичні вправи, є свідомими діями. У процесі освоєння нових дій, якщо навіть він відбувається неорганізованим шляхом, завжди має місце осмислення рухів. Однак навчання стає раціональним і призводить до належним результатами, якщо осмислення рухів є предметом спеціальної діяльності. Необхідно, щоб займаються: а) розуміли значення кожного окремого завдання; б) знали основні закономірності даного вправи (чому треба виконувати так, а не. Інакше); в) аналізували свої м’язові відчуття; г) знали і оцінювали результати своїх дій. 

Викладач у своїй діяльності повинен керуватися такими вимогами, що випливають із принципу свідомості і активності:

1. Пояснювати мета кожного нового навчально-тренувального завдання та значення способів його виконання. 

2. Вчити самостійно знаходити причини помилок. 

3. Відзначати і об'єктивно оцінювати успіхи займаються. 

4. Практикувати завдання для самостійного їх виконання (на заняттях і поза занять).