- •1.1 Поняття «обдарованість» та її види. Виявлення обдарованої дитини
- •1.2 Методи діагностування обдарованих дітей
- •1.3 Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей
- •2.1 Форми і методи навчання обдарованих дітей
- •2.2 Система розвитку творчої особистості
- •2.3 Підтримання талановитої дитини батьками
Зміст
Вступ
РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОБДАРОВАНОСТІ
1.1 Поняття «обдарованість» та її види. Виявлення обдарованої дитини
1.2 Методи діагностування обдарованих дітей
1.3 Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей
РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ
2.1 Форми і методи навчання обдарованих дітей
2.2 Система розвитку творчої особистості
2.3 Підтримання талановитої дитини батьками
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність: Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Проте недостатній рівень психологічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці і мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їхньої діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм. Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар'єри, що блокують її таланти.
Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного ставлення не тільки до себе, але і до оточуючого. Тому педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути досить терпимі до критики взагалі і себе зокрема. Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. У результаті складається враження непосидючої дитини, яка постійно відволікається і на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми і правила йдуть врозріз з їхніми інтересами і здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так прийнято, не є аргументом.
Предмет дослідження – психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей.
Об`єкт дослідження – організація навчально-виховного процесу для обдарованих дітей.
Мета нашого дослідження – виявити психологічні особливості та психічні проблеми обдарованих дітей.
Основні завдання:
1 – дати аналіз поняття „обдарованість” та її видів, виявлення обдарованої дитини;
2 – розглянути методи діагностування обдарованих дітей;
3 – проаналізувати проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей
4 – проаналізувати особливості організації навчально-виховного процесу обдарованих дітей.
1.1 Поняття «обдарованість» та її види. Виявлення обдарованої дитини
Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: "Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Воно зазнало критики, зокрема, з боку англійського психолога Ч. Спірмена, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і теологічності штернівського визначення. Незважаючи на це, визначення В. Штерна залишається провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості. [1]
Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі собою не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести концептуальне положення: внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього.
Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.
Відтак, обдарованість – це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.[2]
Обдаровані діти – це діти, які мають загальну або ту чи іншу спеціальну обдарованість. Як засвідчують наукові дослідження (і життєва практика) є певна вікова послідовність у проявах різних видів спеціальної обдарованості. Так, досить рано виявляється музична обдарованість, потім до малювання. Загалом, обдарованість до мистецтва виявляється раніше, ніж до науки, а в галузі науки раніше за інші розвивається математична обдарованість.
Розрізняють обдарованість:
соціальну – лідерську;
художню – музичну, образотворчу, сценічну;
психомоторну – спортивні здібності;
інтелектуальну – здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших);
академічну – надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;
творчу – нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (Але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).
Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність.
Можна назвати такі ознаки обдарованих дітей:
часто перескакують через послідовні етапи свого розвитку;
мають чудову пам'ять, беруть участь у всіх заходах, змаганнях, усних турнірах, олімпіадах тощо;
мають великий словниковий запас, вони із задоволенням читають словники, енциклопедії;
можуть займатися кількома справами відразу;
дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ;
легко справляються з пізнавальною невизначеністю, із задоволенням сприймають складні довгострокові завдання;
не можуть терпіти, коли їм нав'язують готову відповідь;
можуть концентрувати свою увагу на одній справі;
властиве надто розвинуте почуття справедливості;
добре розвинуте почуття гумору;
негативно оцінюють себе;
інколи мають труднощі з тонкою координацією.
На формування обдарованості дитини впливають як природні, так і соціальні фактори її життя. Природні фактори ведуть до виявлення інтимних механізмів формування обдарованості і, в кінцевому результаті, до їх психологічної природи. Соціальні фактори фіксують вікові зміни в розвитку обдарованості людини і виявляють умови, що спонукають їх розвиток.[3]
Психологи і педагоги при визначенні обдарованості розглядають такі параметри: випереджуючий інтелектуальний і психологічний розвиток, виражені фізичні дані. У соціальній педагогіці яскравими рисами прояву обдарованості вважають: почуття справедливості, особистісну систему цінностей, яскраву уяву, почуття гумору, розв'язання недопустимих проблем, перебільшення страху.
В.В. Щорс розрізняє такі види обдарованості дітей:
- художня обдарованість у галузях авторської майстерності, літератури, музики, мистецтва, скульптури, техніки тощо;
- творча обдарованість. У дитячому віці людина здібніша до творчості, ніж у зрілому. На дитину не впливають стереотипи. Вона вільна у своїх творчих виявах, творить тому, що їй подобається сам процес творчості. Ця діяльність приносить дітям радість відкриття. Іншими словами, для дітей, на відміну від дорослих, творчість є життям.[4]
- соціальна обдарованість – це виняткова здатність вибудовувати довготривалі конструктивні взаємовідносини з іншими людьми. У спілкуванні з однолітками обдарована дитина майже завжди бере на себе роль керівника та організатора колективу. Загальні риси лідерської обдарованості: інтелект вище середнього; вміння приймати рішення; здатність мати справу з абстрактними речами, з плануванням майбутнього, з часовими обмеженнями; гнучкість; здатність пристосовуватися; почуття відповідальності; впевненість у собі; наполегливість та ентузіазм; вміння чітко висловлювати думки.
- інтелектуальна та академічна обдарованість. Загальні риси інтелектуальної обдарованості: гострота мислення; спостережливість; виняткова пам’ять; виявляє виражену і різнобічну допитливість; довготривалі заняття однією справою; легкість у навчанні, вміння добре викладати свої думки
- демонстрація здібностей до практичного здобуття знань; виняткові здібності до розв’язання задач. Обдаровані діти в традиційній школі не рідко трієчники.
- рухова (психомоторна) обдарованість — виключно спортивні здібності.
- духовна обдарованість пов’язана з моральними якостями, альтруїзмом.
- практична обдарованість проявляється в тому, що люди, які з великим успіхом користуються інтелектом в повсякденному житті, не обов’язково на роботі домінують у вирішенні проблем, де задіяне абстрактне мислення, та й академічні здібності не завжди вказують на інтелект.[5]
