59. Календарно-обрядова творчість українців.

Календарно-обрядова творчість — це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно пов´язана із циклічністю природи. Основними ознаками цієї творчості є синкретизм, що проявляється у поєднанні пісні, руху, пантоміми, танцю; а також — утилітарне призначення (з метою заворожування сил природи та духів). Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у землеробстві — приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, — виділяється чотири цикли календарно-обрядової творчості — зимовий, весняний, літній, осінній87. Кожен із них має свої особливості, відповідно до землеробської праці, яка виконується у той час. Спільним для усіх є нероздільне поєднання слова та дії, виконання сталих обрядів та пов´язаних з ними традиційних текстів, які ніколи не виконуються відокремлено від цих обрядів чи в іншу пору року. А також — прадавнє доісторичне походження мисливського та землеробського періодів, про що свідчить поганський світогляд, відображений в них. Кожен із циклів об´єднується навколо одного центрального свята, якому надається найважливішого значення. Цим головним святам передували вступні, метою яких було приготувати людей до святкування головного культу. Усі календарно-обрядові свята, а відтак обрядові дійства, що виконувалися з їх нагоди, мали чотири значення: релігійне, поминальне, землеробське та родинне.

Зараз календарно-обрядова народна творчість функціонує як традиція, що втратила своє сакрально-магічне значення, але поза межами системи давніх вірувань вона незрозуміла.

60. Регіональні осередки народних промислів в Україні. Ткацтво, килимарство, вишивка.

Осередки народних промислів по всій території України акумулюють значний потенціал для розвитку культурного туризму. Адже, багато з регіонів, на територіях яких існували осередки, зберегли й донині свою стилістику, свій художньо-декоративний образ, свою колористику і своє формоутворення.

Народні художні промисли Закарпаття – вишивання, ткацтво, різьбярство, декоративний розпис, ковальство, лозоплетіння та художня обробка шкіри – завжди були невід’ємною складовою культури й увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам.

Місто Львів багате мистецькими традиціями. Народне мистецтво репрезентують музеї: етнографії та художнього промислу, народної архітектури та побуту, українського мистецтва.

Своїми народними ремеслами славетна й Полтавщина. Вишивання, килимарство, ткацтво, писанкарство, лозоплетіння, гончарство, ковальство обробка дерева та металу – місцеві ремесла, котрі сягають витоками в глибину століть.Популярним центром культурно-мистецького життя і туризму є смт Опішне Зіньківського району Полтавської області – столиця українського гончарства. Опішненська кераміка – це своєрідний етнічний символ української культури.

Одним із значних осередків української фольклорної культури, що здавна славився своєрідним мистецтвом розпису, є село Петриківка Царичанського району Дніпропетровської області.

 Для багатьох людей Петриківка є центром української культури, втіленням фольклорного мистецтва України. Незвичайний петриківський орнамент виник у ХVІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва. Характерною рисою творчості петриківських народних митців є використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту.

61. Формування української національної само тотожності. Виникненню й поширенню української національної самосвідомості сприяло багато факторів суспільно-політичного і культурно-освітнього характеру. Зокрема, наприкінці XVIII ст. імпульс цьому процесові дав ряд найважливіших політичних подій, що мали загальноукраїнське і загальноросійське значення. Важливе місце в пробудженні національної самосвідомості українців належить творчості першого класика вітчизняної літератури й драматургії І.П. Котляревського (1769—1838 pp.). Його перелицьована "Енеїда", без волі автора видрукувана 1798 p., була першою книжкою, яка надзвичайно високо підняла в очах українського громадянства народне українське слово. Своїми ж образами минулої козацької слави і сучасного гіркого селянського життя вона сприяла зацікавленню ними широких кіл української інтелігенції.

Крім формальної сторони — літературного друкованого слова, писаного народною мовою, до того ж незвичайно легкою, вільною і культурною, — поема містила в собі справді дорогоцінний зміст. З-за жартівливої форми талановитої пародії, що описувала нібито троянських гультіпак, проглядали інші образи й спомини. Українські козаки також часто блукали світами, не знаходячи собі притулку — й гіркі гадки мусили наводити спомини, що викликались цим оповіданням нібито про троянських бурлак. З-поза веселих і часом грубуватих жартів і глузувань поставали образи "вічної пам'яті Гетьманщини". Поставало народне життя, змальоване з великою любов'ю і знанням, пробуджувались зацікавленість і співчуття до його проблем.

Славнозвісна "Енеїда" започаткувала нову українську літературу й відіграла величезну роль в усвідомленні себе українцями національно індиферентних людей.