51. Авангард в українській культурі та його основні напрями.

Термін "український авангард" ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков для виставки Tatlin's Dream, яку було організовано в Лондоні у 1972 році.Історію авангардистських рухів XX ст. в Україні та Росії можна поділити на два періоди. Перший охоплює 1907—1914 pp., і джерела його слід шукати в середовищі митців українського походження. На жаль, Перша світова війна перервала цей блискучий інтелектуальний злет. Другий період розпочався наприкінці 1917 року, коли стався вибух творчих сил в усіх галузях мистецтва: архітектурі, графіці, малярстві, літературі, театрі. Зіткнення українських митців із зразками європейських естетичних рухів спонукали їх замислитись над своїми уявленнями про мистецтво взагалі та визначити ставлення до передової тенденції модерного мистецтва. Художнє життя в Києві, Харкові, Одесі, Львові, звісно, поступалось північним столицям, де народились такі "фундаментальні" авангардистські течії, як неопримітивізм, супрематизм, конструктивізм. Однак Україна відіграла значну роль у формуванні авангарду.

Авангардизм– прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, незвичних засобів вираження форми і змісту творів. Особливістю авангарду є не тільки прагнення до розриву з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, але й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття і бачення світу. Ці риси дають можливість деяким митцям і теоретикам вважати Авангард «метаісторичним явищем», яке закономірно повторюється на різних історичних етапах розвитку мистецтва та літератури, У сучасному мистецтвознавстві під загальною назвою «Авангардизм» об’єднано такі різні мистецькі течії, як кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, дадаїзм та ін..

52. Модернізм в українській культурі та його основні напрями.

Модернізм-художньо-естетична система, що склалася, починаючи від 20-х років ХХ сторіччя, як характерне відображення кризи буржуазного суспільства, протиріч буржуазної масової та індивідуалістичної свідомості.

До найбільш розповсюджених зразків архітектури на теренах України належать зразки пам’яток сецесії ( декоративного стилю капіталізму модерн ). Саме на цей період прийшлося масове будівництво залізничних вокзалів, крамниць, театрів, каплиць і церков, пересічної забудови з цегли, бетону чи дерева. Відносна наближеність до сьогодення та трагічна історія України в 20 столітті не сприяла ні збереженню пам’яток доби сецесії, ні сталій уяві про мистецьку вартість і коштовність пам’яток доби. Вони масово гинули в часи війни 1941-1945 років, активно розбиралися в повоєнну пору, знищуються до сьогодні. Увагу привертають лише унікальні, ексклюзивні зразки української сецесії ( модерну ). Дерев’яна архітектура України доби модерн залишилась маловідомою сторінкою історії навіть для фахівців. Серед визначних митців, що працювали в стилі сецесія, низка архітекторів Львова, Харкова, Києва, Вінниці, Одеси, Дніпропетровська, Маріуполя, Ялти, Гурзуфа -Бекетов Олексій Миколайович, Городецький Владислав Владиславович, Артинов Григорій Григорович, Нільсен Олександр Вікторович та інші. Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців. Цей стиль, особливо в літературі, зазнав значного впливу романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу. Своєрідність українського варіанта модернізму полягає в тому, що він із естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище. Став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації.

53.Постмодернізм в українській культурі: головні принципи. Постмодернізм -світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Визначальні риси постмодернізму: - культ незалежної особистості; - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; 

- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

- іронічність та пародійність.