33. Політика «українізації», її наслідки для української культури. О. Шумський, м. Скрипник.

Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

- висування українців на керівні посади;

- запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

- розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

- створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1920 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України.

Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.

РУШІЙНОЮ СИЛОЮ у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-ті рр. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, Шумський, М.Скрипник.

НАСЛІДКИ українізації

20-ті рр. стали періодом подальшого національного відродження.

У1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%.

Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.

Відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багаточисельні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.

Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М.Хвильовий, М.Зеров, Г.Косинка, М.Рильський, В.Яловий, В.Сосюра, Л. Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка і багатьом іншим.

У партійному керівництві виникла теорія «боротьби двох культур», яку обстоював Д. Лебідь. Відповідно до неї українська культура визнавалася селянською й відсталою, а тому мусила відійти в небуття. Але завдяки наркоматові освіти на чолі з О. Шумським і його помічниками М. Скрипником, Г. Гриньком, які були прихильниками національного відродження, українізація проходила успішно.

33. Культура України хрущовської «відлиги».

Після смерті Сталіна (1953р.) почалася часткова лібералізація радянського режиму, яка отримала назву «відлига». Це істотно покращило умови для розвитку культури в цілому.

1953р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної ОСВІТИ. Проте не вистачало шкільних приміщень. Третина шкіл проводила заняття в дві, а то й три зміни.

У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про реформування шкільної освіти. Цей закон надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання і фактично був використаний для русифікації українського шкільництва.

Визначним педагогом і громадським діячем цього часу був директор Павлишської середньої школи на Кіровоградщині Василь Олександ­рович Сухомлинський. Основну увагу він звертав на індивідуальне виховання, врахування особистості учня.

Певні досягнення були на той час і в НАУЦІ. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях.1956р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів став виходець з Житомирщини С. Ко-рольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька. Розвитку КІБЕРНЕТИКИ в Україні сприяла організація в 1957р. Обчислювального центру АН УРСР, перетвореного згодом на Інститут кібернетики. Його досягнення пов'язані з іменем В. Глушкова, першого і незмінного впродовж 20 років (з 1962) директора інституту. Найбільшим науковим центром республіки залишалася Академія наук УРСР, яку з 1962р. очолює Б.С.Патон. Лібералізація і десталінізація створили сприятливі умови для розвитку ЛІТЕРАТУРИ. Значним досягненням української прози став цикл романів М. Стельмаха «Велика рідня», «Кров людська — не водиця». «Хліб і сіль». Особливу популярність у повоєнні роки отримала творчість О.Гончара, автора трилогії «Прапороносці». Романом «Вир» назавжди вписав в історію української літератури своє ім'я Григорій Тютюнник. Видатним явищем в українській літературі стала опублікована в 1956 р. кіноповість О.Довженка «Поема про море». Збагачували поезію і прозу твори А. Малишка, П. Загребельного, Ю. Смолича, Ю Збанацького.

На розвиток української культури, на громадське життя в Україні суттєво вплинула нова генерація талановитих митців, які одержали назву «шестидесятників». Це був рух творчої молоді, яка розробляла оригінальну тематику, висловлювала нові думки, які відрізнялися від офіційних, і стала ядром духовної опозиції в країні.

Пожвавилося ТЕАТРАЛЬНЕ ЖИТТЯ. Хоча кількість театрів в Україні зменшилася та кількість глядачів зросла. Провідними театрами були їм. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, їм. М. Заньковецької у Львові, ім. Лесі Українки у Києві, Київський театр опери та балету.

В Україні з'являється блискуче сузір'я чудових оперних співаків і співачок: Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Є. Мірошниченко, Д. Петри-ненко.

Українська національна музика мала значні досягнення й у галузі масової пісенної творчості. Здобутки мало і КІНОМИСТЕЦТВО України. До середини 50-х років фільми випускала лише Київська кіностудія по 1-2 на рік. Серед них слід відзначити «Подвиг розвідника» Б. Барнета, «Тарас Шевченко» І. Савченка.