33. Український мистецький авангард та його доля. Творчість м. Хвильового, л. Курбаса, в. Блакитного, II. Тичини, ю. Яновського.

Історію авангардного живопису в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907—1914 роки. Світова і громадянська війни перервали певною мірою цей процес. Другий період починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, театрі, живопису, архітектурі. Впродовж усього творчого шляху М.Хвильового однією з найважливіших для нього була проблема розбіжності мрії і дійсності. А звідси у його новелах майже завжди два часові плани: непривабливе сьогодення, усі вади якого проступають дуже гостро, і протиставлене йому омріяне майбутнє або манливе минуле. Основним композиційним принципом таких новел, як “Синій листопад”, “Арабески”, “Сентиментальна історія”, “Дорога й ластівка” (частково й “Повісті про санаторійну зону”) є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, уяви й дійсності, романтичних злетів і прикрих приземлень.

Молодий театр Курбаса розпочався під канонади Першої світової війни і в переддень Жовтневої революції (перевороту) в Росії. Ідеї національно-визвольного руху були дуже актуальні — достатньо сказати, що ще до перевороту, у березні 1917 року, у Києві було створено національний уряд — Центральну Раду, до якої ввійшов інтелектуальний цвіт нації.

У ранніх віршах В. Блакитного (вони відомі від 1912р) ще легко помітити популярні поетизми тих часів і досить віддалені відгомони таких поетів, як М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка. Різнотонна й мозаїка мінливих юнацьких настроїв, проте невдовзі в ній починають домінувати характерні вольові оптимістичні мотиви - "Той не буде плазом долі, хто гартується в огні!" ("Юний лад").

У спадщині П.Тичини, окрім великої кількості поетичних збірок — близько п'ятнадцяти великих поем. Найбільші з них лишились недовершеними, але кожна — по-своєму. З поеми «Шабля Котовського» в різний час були надруковані чотири великих розділи, за якими важко скласти уявлення про зміст цілого твору. З драматичної поеми «Шевченко і Чернишевський» відома самостійна за сюжетом перша частина з пізніше дописаною фінальною сценою, що замінила другу частину поеми, рукопис якої загинув у часи війни. Велика за обсягом поема-симфонія «Сковорода», над якою автор працював щонайменше двадцять років, — твір теж недописаний (виданий він був уже після смерті автора). В «Сковороді», поемі «Похорон друга», окремих фрагментах з посмертної збірки «В серці у моїм» Тичина, не зважаючи на загальну пропагандистську нудотність переважної частини свого післявоєнного поетичного здобутку, засвідчив живучість свого поетичного таланту.

Юрія Яновського справедливо називають сміливим новатором в українській літературі XX ст. Він — один із найяскравіших представників неоромантичної течії в ній. Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п'єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика. Не все, звісно, цікаве для нас, хоча далеко не все було художньо вартісним. Ранні новели, оповідання, «Байгород», «Майстер корабля», «Чотири шаблі», кілька розділів «Вершників» —оце, власне, і все, що встиг створити вільно Юрій Яновський.