24.Києво-Могилянська академія (колегія) в хvіі-хvііі ст. ‒загальноукраїнський навчальний заклад

П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.

За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.

Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.

Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук.

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави.

Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до Академії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Києво-Могилянська Академія істотно вплинула на розвиток культури. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Вона стала взірцем для навчальних закладів інших країн.

Таким чином, у складний період піднесення та падіння української державності, наполегливої боротьби народу за волю в українській культурі др. пол. XVII- XVIII ст. відобразились кращі риси національного характеру, прагнення до свободи та соціальної справедливості, розвитку в людині добрих начал. Гуманістична спрямованість духовної культури українського народу цього періоду свідчить про прагнення її творців до формування та поширення загальнолюдських культурних цінностей як ідеалу відносин між людьми. Домінантою розвитку української культури цього періоду, починаючи з другої половини XVII ст., виявився вплив козацтва на неї, що став одним з доленосних та визначальних факторів її розвитку.

25.Розвиток образотворчого мистецтва та архітектури в другій половині хvіі-хvііі ст.

У другій половині XVII-XVIII ст. в архітектурі та образотворчому мистецтві України домінуючим був мистецький стиль бароко. Його поширення в українських землях пояснюється особливостями української ментальності, появою нової еліти, тріумфальними перемогами початкового етапу Визвольної війни. Під впливом здобутків давньоруської духовності, народних традицій цей європейський стиль трансформувався в козацьке бароко, для якого характерні більша зваженість та поміркованість.

Поява і розвиток бароко на українському грунті — це спроба української культури повномасштабно скористатись надбаннями західної цивілізації після виходу України з-під впливу візантійських канонів. Одночасно це була спроба вписати українські землі у рамки європейського історичного процесу.

Бароко — стиль у мистецтві кінця XVI-XVIII ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. Світоглядні принципи стилю в Україні були розроблені К.Кониським, Ф.Прокоповичем, С.Яворським та ін.

На Правобережній Україні бароко розвивалося на основі європейської традиції і було досить близьким до свого першоджерела. У європейському бароковому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові.

На Гетьманщині та Слобожанщині поширення здобуло козацьке бароко. Перлинами цього стилю стали Андріївська (архітектор Растреллі) і Покровська церкви у Києві, дзвіниці Києво-Печерської лаври та собору св. Софії (архітектор Иоганн Шедель), Троїцький храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря у Полтаві.

Найвизначнішою пам'яткою дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є запорізький собор у Новомосковську (Самарі), збудований народним майстром Якимом Погребняком.

Видатними архітекторами українського бароко були Іван Григорович-Барський, Степан Ковнір та ін.

Прикметною рисою архітектури XVIII ст. став розвиток світського будівництва. Споруджувались магістрати, школи, колегії, військові канцелярії, друкарні, оборонні укріплення, палаци старшини тощо. Розбудовувалися й прикрашалися міста.

Українське бароко відрізнялося від західноєвропейського більшою зваженістю, поміркованістю у декоративності, спокійністю форм. Найпомітнішим був місцевий вплив в архітектурі, менш відчутним — у скульптурі і в живописі.

Певні зміни приніс бароковий стиль і в живопис. Незважаючи на те, що основна увага митців навіть наприкінці XVII ст. звернута до релігійних сюжетів, все ж йшло творче переосмислення традиційної тематики під впливом гуманістичних ідей; застосовувались нові навики — світлотіньове моделювання, просторова перспектива; під впливом фламандської школи композиції стали більш динамічними, зображення реалістичними. Найвідомішими художниками цього періоду в українських землях були І.Руткович, Й.Кондзелевич, В.Петранович. Розвитку набув і світський живопис. Провідними портретистами були Дмитро Левицький та Володимир Боровиковський.

Помітного розвитку набуло барокове граверство, якому властива складна символіка, геральдичні знаки, алегорії, пишність та декоративність.

Водночас із професійним в Україні розвивалося й народне малярство. Зразками цього живописного жанру були ікони народних майстрів, а також народні картини, наприклад, "Козак Мамай", які стали символом народного прагнення до волі. 

26.Стиль українського (козацького) бароко в архітектурі. Будівнича діяльність гетьманів.

Друга половина XVII ст. позначилась доволі буйним розцвітом мистецтва, його другим, після княжих часів золотим віком, коли витворюється новий своєрідний стиль, що має назву козацьке бароко.

Виборовши собі незалежність, Україна має знову можливість наблизитись до культурно-мистецьких досягнень західної Європи і переймає від неї нові напрямки та перетворює їх у своєму традиційному дусі. Спокійні, зрівноважені форми ренесансу, що базувались на античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, хоч інколи неспокійного життя доби бароко, потрібні були більше пишні, багаті зовнішні форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю. Тому в архітектурі постають розкішні декоративні фронтони, портали, брами переладовані складними гзимсами, вигнутими й покрученими „слимаками” та буйною орнаментикою. Стиль цей прийшов в Україну з Італії і зразу набрав своєрідних мистецьких форм і національного колориту.

Козацьке бароко в архітектурі

Початки бароко бачимо вже з перших років того століття в будовах Києва і Львова, але справжній розквіт його припадає на другу половину XVII ст. Центр мистецького життя знову переноситься на Наддніпров’я, а фундаторами його були передовсім гетьмани, козацька старшина, а теж міські багатії і вище духовенство. Вони то, керуючись, крім національних, теж релігійними почуттями, а при тому бажанням увічнити своє ім’я, власними заходами і фондами споруджували дерев’яні і кам’яні церкви, прикрашували їх багатоярусними іконостасами та настінними розписами, дарували церквам дорогий срібний і золотий ритуальний посуд і церковні ризи, ікони і в унікальних оправах церковні книги. Попит на них стимулював розвиток старих і створення нових центрів монастирсько- і релігійно-цехового характеру в Києві (у Лаврі), Чернігові, Полтаві, Ніжині, Лубнах, Батурині, Миргороді та в інших містах.

Особливо багато будов здвигнено гетьманами: Самойловичем, Мазепою, Апостолом, та полковниками: Герциком, Миклашевським та Мокієвським. Лише одним Мазепою вибудувано чи відновлено у Києві шість величавих будов, а всіх разом 20, не кажучи вже про інші на цілій Гетьманщині.

Перші подихи козацького бароко появляються вже в першій половині XVII ст. у Львові (два польські костели: бернардинів і єзуїтів) і в Києві (перебудова Успенського собору італійцем Брачі у 1613 p.), але самостійна творчість українських мистців розпочинається в другій половині XVII ст. і сягає найбільшого розцвіту в добі гетьмана Мазепи.

Для церковного будівництва того періоду характерні кам’яні і дерев’яні церкви трьох типів: тридільні з трьох приміщень, п’ятидільні — хрещаті і дев’ятидільні. Кожну будівлю увінчував високопіднятий купол (баня). Центральний об’єм будови був вищий від бокових і це називали загально — пірамідальною композицією. Тридільні церкви одно- або триверхі були розповсюджені по всій Україні. Найбільш відомою пам’яткою триверхного храму є Покровський собор у Харкові з 1689 p., дві церкви Києво-печерської Лаври і менші будівлі в Сумах, Богодухові. П’ятидільний тип церков зберігся в нечисленних, але визначних архітектурних пам’ятках Чернігова та Києва. Великі дев’ятидільні храми були поширені головно на Лівобережжі (Густин, Ніжин, Прилуки, Лютенька). Однією з ранніх церков цього типу є Троїцька церква Густинського манастиря і, особливо, церква в Лютеньках, на Полтавщині, з 1686 p., яка вражає багатством декоративних прикрас, оригінальних порталів.