16. Поняття ризику, основні хар-ки ризику, рівень ризику, частота ризику та розмір шкоди

Слово “ризик” у страхуванні вживається в абстрактному та конкретному змісті.

В абстрактному змісті під ризиком слід розуміти міру небезпеки або вираз середнього розміру можливого збитку у визначену одиницю часу.

У конкретному змісті під страховим ризиком слід розуміти конкретну подію, на випадок якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Сукупність страхових ризиків становить обсяг страхової відповідальності згідно договору страхування, що виражається за допомогою страхової суми договору.

Ризики класифікують на певні види залежно від таких критеріїв:

1) причини;

2) об’єкта;

3) величини;

4) наслідку.

Згідно з критерієм причини ризики поділяють на природні(злива, ураган, буря, снігопад, землетрус, град, циклон, виверження вулканів, посухи) та антропогенні (пожежі, вибухи, аварії, нещасні випадки, катастрофи).

Згідно з критерієм об’єкта ризики поділяються на майнові(матеріальні – рухоме та нерухоме майно, багаж і вантажі, домашнє майно) та особові(нематеріальні – життя, здоровя).

 за критерієм величини ризики бувають:

• катастрофічні (їх неможливо передбачити та розрахувати; характерним є різке збільшення негативних наслідків від однієї події)

• великі (менш від­чутні економічно, але виявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються точнішому передбаченню та розрахунку)

• середні

• малі

• незначні.

 за критерієм можливих наслі­дків ризики можна поді­лити на:

• чисті (наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність)

• спекулятивні (виникають, як правило, при азартних іг­рах, лотереях, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків)

Ризик з точки зору здатності людини впливати на нього повинен бути обєктивним, тобто незалежним від волі людини.

З точки зору можливості вартісної оцінки ризик має бути матеріальним, тобто мати вартісну оцінку.

З точки зору широти охоплення за наслідками ризик має бути здебільшого специфічним, тобто таким, що в своїй більшості повязаний із причинами і наслідками людської діяльності, на відміну від фундаментальних ризиків, які виникають через непідвладні людям причини, а їх наслідки відчуваються великою кількість людей (н-д, землетнруси).

З точки зору можливих наслідків ризик повинен бути чистим, тобто таким, що має тільки негативні наслідки, на відміну від спекулятивних ризиків, наслідком яких може стати виграш (н-д, лотерея).

Таким чином, страховий ризик повинен характиризуватися такими ознаками:

• обєктивний

• матеріальний

• чистий

• можливий

• специфічний (не повинен носити катастрофічний характер)

• повинен підпорядковуватися закону великих чисел.

17. Управління ризиком: ризик-менеджмент, виключення ризику, активне й пасивне запобігання ризику.

В галузі ризиків сформувались спеціальні методи управління ними. Вони відомі у фаховій термінології як “Risk Management”.

Основним завданням цієї системи є створення та досягнення найбільш ефективної системи антикризових заходів.

Основними етапами управління ризиком є:

1) діагностика або аналіз ризику;

2) контроль ризику;

3) фінансування ризику;

Діагностика ризиків будується на послідовно здійсненій ідентифікації та оцінці ризиків. Основними методами кваліфікаційного аналізу ризиків є такі: аналіз спостережень за виробничою діяльністю; аналіз свідчень працівників; аналіз організації об’єкта дослідження; аналіз окремих контрольних перевірок.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами: зменшенням ризику; обмеженням ризику; розсіюванням ризику; уникненням ризику.

Фінансування ризику полягає у використанні різних джерел

коштів для покриття його наслідків Фінансування ризиків здійснюється двома методами: самофінансуванням та переданням

ризику іншому господарському об’єкту.

Страхування та розмір ризику тісно взаємопов’язані. Правильна

оцінка розміру ризику дає можливість визначити величину необхідного страхового фонду, а значить, і можливості відшкодування збитків.

Для оцінки ризику застосовують такі методи:

1) метод індивідуальних оцінок;

2) метод середніх величин;

3) метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовують лише тоді, коли ризик не можна порівняти з його середнім типом. Страхувальник може дати лише довільну оцінку ризику, що виникає з його

професійної підготовки, досвіду та суб’єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп. Це створює аналітичну

базу для визначення ризику ризикових ознак.

При використанні методу процентів береться до уваги те, що він виражає сукупність скидок та надбавок до тієї аналітичної бази, що зумовлена можливими позитивними та негативними відхиленнями від середнього ризикового типу.

Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою.

Страховим тарифом вважають процентну ставку від сукупної

страхової суми на певну дату або грошову плату із 100 грошових одиниць страхової суми на рік.

Основою розрахунку страхового тарифу є рівень збитковості страхової суми:

q = f : b,

де f – сума страхового відшкодування;

b – загальна страхова сума всіх застрахованих об’єктів.

До складу страхового тарифу (брутто – ставки) входять два елементи:

– нетто-ставка;

– навантаження до нетто-ставки.

За рахунок коштів нетто-ставки утворюється страховий фонд. За рахунок навантаження фінансуються витрати на здійснення

страхових операцій. Питома вага навантаження у брутто-ставці становить від 10 до 40 відсотків.

Обсяг брутто-ставки розраховується за формулою:

B = N : ( 100 – Н), де В – брутто-ставка;

N – нетто-ставка;

Н – навантаження.

В основі розрахунку обсягу навантаження лежить визначення фактичних затрат на певний вид страхування на утримання страхових організацій за декілька попередніх років.