54. Співстрахування й механізм його застосування.

Співстрахування – страхування, при якому два та більше стра­ховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

За наявності угоди між співстраховиками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідно­синах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його підпорядковуватися всім рішенням лідируючо­го страховика.

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він роз­глядається як один зі страховиків і несе відповідальність за недостра-хованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстраху-ванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав спІвстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перест­рахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгоджен­ням приймають чи передають на страхування великі ризики.

Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об'єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. За таких обставин два або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того ж ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У такому випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частках і страхову премію, і відповідальність щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки. Співстрахування сприяє зменшенню ризику конкретного страховика, вирівнюванню страхових сум і тим самим — досягненню більшої стабільності кожного страховика (виконується умова центральної теореми теорії вірогідності).

Особливості співстрахування:

1)один із співстраховиків може представляти усіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

2)кожен страховик несе відповідальність тільки за обсягом взятих на себе зобов’язань.

3)страхувальник може розглядатися як співстраховик якщо об'єкт застраховано не в повній вартості.

4)має значні переваги при страхуванні великих ризиків та незручне при страхуванні середніх та незначних ризиків.

За своєю економічною сутністю перестрахування та співстрахування дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхо­вих виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страхови­ків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перест­рахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгоджен­ням приймають чи передають на страхування великі ризики.

З юридичного погляду співстрахування та перестрахування різні. Страховик, котрий бере участь у співстрахуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорцій­ному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючо­го страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним пред страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. У співстрахуванні, на відміну від перестрахування, страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.