20. Оцінка ризику й визначення доцільності його страхування, критерії визначення ціни страхування. Структура та основи розрахунку нових тарифів

См. 17

Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об’єкт до тієї чи ін. групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Здійснюючи операцію з оцінки ризику, необхідно брати до уваги такі аспекти: максимальну величину збитку, який може виникнути при даному ризику, імовірність настання події, яка може призвести до максимального збитку. Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

При оцінці ризику виділяють:

– ризики, які можна застрахувати,

– ризики, які застрахувати не можна,

– сприятливі ризики

– несприятливі ризики,

– технічний ризик страховика.

Страховий тариф відіграє роль якісноо чинника при обчисленні страхової премії.

Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхової премії або з вартості обєкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

1. ставка премії з одиниці страхової суми:

 встановлюється у вартісному вираженні (у гривнях чи копійках з кожної тисячі або сотні страхової суми). Щоб знайти повну страхову премію, потрібно ставку в гривнях і копійках помножити на кількість сотень або тисяч у складі страхової суми (наприклад, 2 грн. З кожної сотні);

2. ставка премії з вартості обєкта страхування:

 виражається у відсотках (наприклад, 5%).

В обовязкових видах страхування максимальний розмір страхових торифів встановлюється відповідними законодавчими актами; в дабровільних видах страхування страхові тарифи розробляються страховиками.

Структура страхового тарифа (тарииф-брутто):

▪ тариф-нетто

– забезпечує виплати сирахових сум і страхового відшкодування, а також формування страхових ресурсів;

▪ навантаження

– витрати на проведення страхування

– прибуток

Залежно від того, яку частину брутто-ставки складаютьвитрати на ведення справи, розрізняють “дорогі” і “дешеві” види страхування.

В обовязкових видах страхування існують нормативи витрат на ведення справи і ці витрати не повинні перевищувати:

▪ з обовязкового державного страхування 6 % розміру тарифу

▪ з обовязкового особистого страхування 15 % розміру тарифу

▪ з обовязкового страхування майна та відповідальності 20 % розміру тарифу

Мета таких обмежень – стримання зростання цін на страхові послуги у сфері обовязкового страхування.

21. Поняття страхового ринку, об’єкти та суб’єкти страхового ринку

С траховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу. Об’єкт – страхові послуги.

Головною умовою виникнення страхового ринку є наявність великої кількості незалежних страховиків, що мають обособлене майно, мають право залучення страхових премій від страхувальників. Наявність цієї умови породжує конкурентку боротьбу між ними і сприяє якісному розвитку страхового ринку, страхової справи в цілому і встановленню адекватних цін на страхові послуги.

Важливим для характеристики страхового ринку є його взаємозвязок з ринком капіталу, а через ринок капіталів – з усіма ланками економіки.

Класифікація страхового ринку передбачає виділення організаційно-правової, інституціональної, територіальної та галузевої його структури.

Організаційно-правова структура – це сукупність взаємодіючих між собою страховиків і перестраховиків, які виступають на страховому ринку як АТ, ТОВ, товариства з додатковою відповідальністю і командитні товариства.

Інституціональна структура базується на розмежування державної, комерційної, комбінованої форм власності страхових компаній.

Територіальна структура виділяє такі страхові ринки:

• Національний  сфера надання страхових послуг в межах однієї країни (найпотужніший – нац. ринок США, що за збором страхових премій по страхуванню життя займає 28% загальносвітового збору, а інших – 40%, за розміщенням грошей в страхові резерви – 31% світового ринку);

• Регіональний  сукупність нац. страхових ринків, поєднаних між собою тісними інтеграційними звязками (найпотужніший – північно-американський, який включає США і Канаду - в 1997 р. 33% світових страхових премій);

• Міжнародний  сукупність нац. і регіональних ринків; у вузбкому розумінні – це світові фінансові центри, що характеризуються великою кількістю міжнародних страхових операцій (Лондон, Париж, Амстердам).

Галузева структура:

• Ринок страхування життя

 в ЄС ринок страхування життя характеризується тенденцією до зростання (1992 р. – 48%; 1997 р. – 56% )

• Ринок загальних видів страхування

 в ЄС ринок страхування життя має такі сектори:

– автотранспортного страхування (33%)

– особостого страхування від нещасних випадків та страхування здоровя (24%)

– страхування власності, в т.ч. транспортних заслбів (21%)

– морського та авіаційного страхування (5%)

– страхування відповідальності (7%)

– інше (10%)

В Україні такої статистики немає, а поділ страхового ринку відбувається за галузями страхування:

• Майнове

– добровільне (62%)

– недержавне обовязклве (14%)

• Відповідальності

– добровільне (16%)

• Особисте

– добровільне (8%)

– в т.ч. життя (0,7%)

Внутрішня структура страхового ринку:

• страхові продукти – послуги,

• система тарифів (цін на страхові послуги),

• інфраструктура субєктів ринку.

Субєкти страхового ринку:

• страхувальники (юр. особи та громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства Укр.),

• страховики (юр. особи, створені у формі АТ, повного або командитного товариства або товариства з додат. відповідальністю, які отримали ліцензію на страхову діяльність),

• перестраховики (страхова компанія, яка приймає об’єкти в перестрахування),

• страхові посередники (агенти, брокери),

• обєднання страховиків (Ліга страхових організацій, страховий пул, авіаційне страхове бюро, морське страхове бюро, моторне (транспортне) страхове бюро, асоціація професійних страхових посередників).