6. Українська модерна культура. Розвиток української культури в добу соціальних катаклізмів (1900-1920 рр.)

1. Модерн (фр. moderne — найновіший, сучасний) — формалістичний напрям в мистецтві, переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві кінця ХІХ — початку XX ст., що протиставляється мистецтву минулого. Народився з поєднання двох тенденцій: прагнення архітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон) і тяжіння до певної мірі малозмістовної але вишуканої декоративності.

Модернізм (фр. modemismе від moderne — новітній, сучасний) — узагальнююча назва ряду художніх течій XX ст. Модернізму властиві розрив із традиційним досвідом художньої творчості, постійний пошук нових художніх форм як самоцінного явища. Це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури і передусім культурі реалістичній.Першим в українській літературі під гаслами модернізму виступив Микола Вороний.

2. Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. як літературна течія в декадентстві 1860-1870-х рр. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Символісти намагалися засобами мистецтва відшукати в звичайній дійсності, що оточує кожну людину, знаки(символи) явищ і закономірностей, безпосередньо не втілених в оточуючому світі, однак суттєвих для їх світоглядних імперативів, таких як присутність Бога, реальність світового зла, Вічної Жіночості, Світової душі тощо. Представники в Україні: М. Вороний, П. Тичина, Л. Курбас, І. Крушельницький.

3. Авангардизм (фр. аvantgardisme, від аvantgardе — передовий загін) — умовний термін для позначення загальних новаторських напрямів, радикальніших, ніж модернізм, у художній культурі XX ст., яким притаманні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, нетрадиційних засобів вираження форми й змісту творів. Гордістю українського авангардного мистецтва є всесвітньо відомий скульптор-кубофутурист Олександр Архипенко.

4. Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — загальна назва авангардистських художніх течій 1910-х — початку 20-х років у деяких європейських країнах (Італії, Росії та ін). Значна кількість футуристів пов’язувала свою творчість з фашизмом і комунізмом. Футуристи висували ідеї створення «мистецтва майбутнього», заперечували художні традиції. Вони прагнули насаджувати ідеї урбанізму, фантастики, знаків і символів. Вважали, що мистецтво не повинне відображати дійсність. Намагалися створити урбаністичне мистецтво, яке б прославляло культ техніки та індустріальних міст. Ще перед українізацією в 1921 р. у Києві утворилася «Асоціація панфутуристів». Засновником асоціації був основоположник і теоретик українського футуризму М. Семенко (1892–1937).

5. Кубізм (франц. cubisme від cube — куб) — модерністська течія авангардистського напряму в образотворчому мистецтві (переважно в живописі) 1-ої чверті XX ст, яке висунуло на перший план формальне завдання конструювання об'ємної форми на плоскості, звівши до мінімуму образотворчо-пізнавальні функції мистецтва. Цей новаторський метод був розроблений П.Пікассо та Ж.Браком. Кубісти виходили в своїй творчості з того, що справжню сутність усіх предметів і явищ реального світу, включаючи людину, може бути передано у вигляді різноманітних поєднань простих геометричних фігур. Розробили нові форми багатовимірної перспективи, які давали змогу показати об’єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола. Представники кубізму намагалися виявити геометричну структуру об`єму, наближаючи предмет до найпростіших тіл — конуса, куба, кулі та ін. Представник кубізму в Україні — Олександр Архипенко.

6. «Бойчукізм» — мистецька течія, що отримала назву завдяки імені майстра Михайла Бойчука, і стала знаковим явищем в українському мистецтві 1910-1930 років. 

Бойчукісти — плеяда малярів-монументалістів, його учнів і послідовників. За радянських часів бойчукісти належали до кола репресованих та заборонених художників, і лише після 1991 року вони почали повертатися до українців, у тому числі завдяки роботам, що зберігаються у фондах Національного художнього музею України.

Михайло Бойчук — автор новаторського мистецтва, що синтезувала українське фольклорне образотворче начало, сакральне мистецтво Візантії, України і Проторенесансу. 

7. Абстракціонізм (від лат. abstractio — далекий від дійсності, відвертання) — авангардистська стильова течія в мистецтві XX ст., яка відмовляється від зображення реальних предметів і явищ у живописі, скульптурі та графіці. Абстракціонізм зародився в образотворчому мистецтві, а згодом поширився на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму був російський художник Василь Кандинський. На Україні в кін. 50 — на поч. 60-х рр. у галузі абстрактного мист-ва працюють поодинокі художники, які здебільшого поєднують свої індивідуальні пошуки з працею в монумент, мист-ві, дизайні, плакаті чи мистецтвознавстві. Серед них: Ужгород — живописець і графік П. Ю. Бедзир; Київ — монументаліст В. П. Ламах, графік Г. І. Гавриленко, дизайнер і живописець А. Є. Суммар.

8. «Будинок з химерами» (1901-1902) — цегляна споруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву отримала через скульптурні прикраси, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, казкові істоти. Архітектор — В. Городецький.

9. Українізація — політика коренізації 20-30-х рр., спрямована на забезпечення в державних і партійних установах достатньої кількості представників корінного населення та вживання їхньої рідної мови; сприяння організації шкіл і вузів, культурних закладів, які б вели діяльність мовами корінних національностей; видання їхніми мовами періодики та книг в Україні; формування кадрів української інтелігенції, розвиток українського мистецтва.