5. Формування української класичної культури (кінець XVIII-XIX ст.)

1. Український романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник у 20-30-х рр. XIX ст. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Від романтизму з’явилися ідеї безмежної волі, пафос особистої незалежності, героїчного протесту, характерний інтерес до національного минулого, нерідко його ідеалізація. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

2. Еклектизм («вибираючий») — 1) механічне з’єднання різнорідних поглядів, теорій, стилів, художніх елементів; 2) наслідування художньо-архітектурних форм із мистецтва минулого. Еклектиці властивий був процес «розумного вибору» того або іншого стилю. Такий стильовий підхід позитивно вплинув на естетичне піднесення міст, архітектурні художньо-стильові та образні пошуки. На думку авторів праці «Українське мистецтво», другу половину ХІХ ст. правильніше буде характеризувати «періодом еклектики».

3. Ментальність — це стійкий спосіб специфічного світосприйняття, характерний для великих груп людей (етносів, націй, соціальних прошарків), що обумовлює особливість способів їх реагування на явища оточуючої дійсності, поєднує людей у соціальні та історичні спільноти. Довгий час українське суспільство поділялося на тих, хто годував країну (селянство), і тих, хто її боронив (козацтво). Якщо говорити про ментальність народу, то це народний характер.

4. Емський указ імператора Олександра ІІ 1876 р. заборонив ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, ставити театральні вистави і проводити публічні читання.

5. Громади (громадівський рух) — осередки української інтелігенції, що проводили національно-культурну і громадсько-політичну роботу в другій половині XIX ст. — на початку XX ст. в Україні. У 50-х роках XIX століття в Києві та Петербурзі виникають перші товариства «Громади», як національно-культурні осередки української інтелігенції. Їх засновниками стали відомі діячі української культури М. Костомаров, П. Куліш, П. Чубинський та інші. Одним із активних членів «Громади» тих часів був Т. Шевченко. Одночасно виникають «Громади» в Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові, інших містах України.

6. «Просвіти» — самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868–1939 рр. «Руська бесіда» — українські культурно-просвітницькі товариства на західних землях, які мали на меті поширення серед українських селян просвіти рідною мовою, досягнень культури й науки. Вперше виникли у Львові (1861–1862), згодом у Чернівцях (1869).

7. Садово-паркове мистецтво (або садово-паркова архітектура) — мистецтво створення декоративних садів, парків, ділянок зелених насаджень, призначених для естетичного поліпшення краєвиду і для відпочинку населення. Пам'яткою краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть є Софіївський парк (осідок графів Потоцьких), а також осідок Каразіних під Краснокутськом на Харківщині. 

8. Опера — музично-драматичний твір, в якому діючі особи не говорять, а співають у супроводі симфонічного оркестру. В опері використовуються різноманітні види вокальної та інструментальної музики. В рамках опери можливе втілення великого ідейного змісту. Перша українська опера — «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського (1863 р.).

9. Драматургія — 1) теоретичні принципи створення сценічних образів; 2) мистецтво створення емоційного переживання у літературних, театральних, музичних, кінематографічних або телевізійних творах та постановках. Окрім того, драматургія є областю професійної діяльності у театрі та кіно — коли з метою театралізованої постановки авторського твору потрібно окреслити його сюжет, створивши структуру з певних елементів. Розробка такого дизайну і є завданням драматурга. Відомі українські драматурги — І. Котляревський, І. Квітка-Основ’яненко, М.Кропивницький, М.Старицький, І. Карпенко-Карий, І. Франко.

10. Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.