4. Українська культура епохи бароко та Просвітництва (2-га пол. XVII — XVIII ст.)

1. Українське (козацьке) бароко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII-XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Для нього характерна пишність, парадність, яскравість кольорів, контрастність; в архітектурі – розмах, використання складних криволінійних форм, створення ансамблів; у живопису – парадні портрети, у музиці – поява опери.

2. Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги. Назва походить від прізвища римлянина Мецената (Мекенат), який був покровителем мистецтв за імператора Августа і другом Горація та інших поетів.

Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Наприклад, в Україні відомі такі меценати, як князі Острозькі, П. Могила, І. Мазепа, родина Розумовських.

3. «Козацькі літописи» — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містився фольклор, народні оповідання, перекази, легенди тощо, які виникли у XVIII ст. в Україні. Вони присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів літературна, близька до народнорозмовної. Найбільш відомими авторами цих творів були Самовидець, Г. Граб’янка та С. Величко.

4. Петриківський розпис, або «петриківка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Побутові речі із візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII століття. Визначальними рисами розпису, що відрізняють його від інших подібних видів малярства (наприклад, від українського опішнянського розпису та від російських хохломського розпису і федоскінської мініатюри), є техніка виконання, візерунки, їх кольори та біле тло.

5. Парсуна (перекручене слово "персона", від лат. persona — особа) — твори портретного жанру в Росії і на Україні XVII-XIII ст. Спочатку під терміном "парсуна" розуміли портрет, форма і техніка якого ще генетично пов'язані з іконописом ("Портрет царя Федора Іоанновича", "Портрет князя М. В. Скопіна-Шуйського", 1-ша пол. XVII ст.). Згодом, коли цей термін набув поширення в мистецтвознавстві, ним почали називати й істор. портрети певного типу. В них підкреслювалися риси урочистості, станової винятковості; більшість таких зображень аналогічна за композиційною схемою, до якої майже завжди входив обов'язковий атрибут — герб. Термін "парсуна" застосовується як до рос., так і до укр. та білорус. портретів.

6. Андріївська церква — барокова церква Св. Андрія у Києві. Збудована в 1744–1767 роках за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Внутрішній розпис — О. Антропов, Г. Левицький. Довершеність ліній, чіткі пропорції, дивовижна гармонія форм і навколишнього ландшафту здобули їй загальне визнання і славу. Крім цієї роботи, в Україні є ще одна споруда авторства Б. Растреллі — Маріїнський палац.

7. Вертеп — український мандрівний народний ляльковий театр в ХVІІ–ХІХ ст.; ящик без передньої кришки, де була обладнана сцена, яка зображувала народження Христа. Звідси походить і назва «вертеп» (з грецької — печера, в якій народився Ісус).