Терміни, поняття, пам’ятки

1. Вступ. Культура стародавніх народів та цивілізацій на території України

1. Піктографія (від лат. рісtus — розмальований, і гр. grapho — пишу) — це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки та умовні знаки наочно зображають предмети та явища дійсності — людей, птахів, дерева, житло. Це один з перших видів писемності.

2. «Палеолітична Венера» — первісні статуетки жінок, які виготовляли давні люди. Назва для окреслення фігурок оголених жінок з дуже повними формами; можливо пов'язані з культом родючості, походять з часів пізнього палеоліту. Поширені на територіях від Зх. Європи до Сибіру.

3. Херсонес Таврійський — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя). Херсонес заснований у кінці V ст. до Р. Х. на морському мисі. Територія Херсонеської держави охоплювала площу в 360 га. Цю територію було поділено на ділянки із садибами. Тут греки вирощували пшеницю, жито, гречку, овочі, фрукти, але найбільше виноград. Херсонес мав складну систему оборонних споруд, до якої входили кам’яні мури, які збереглись до наших днів, та 17 веж. На Русі Херсонес був відомий як Корсунь. 23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

2. Культура давніх слов’ян та Київської Русі

1. Язичництво — система первісних дохристиянських релігійних вірувань, поглядів і обрядів. У східних слов’ян набуло форми обожнення сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, породіль.

2. Берестяні грамоти — пам'ятки давньої східнослов'янської писемності (XI-XV ст.), розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою — писалом. За змістом — це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи. На території сучасної України пам'ятки берестяної писемності знайдено 1988 року під час археологічних розкопок у передмісті давнього міста Звенигорода.

3. «Велесова книга» — пам’ятка прадавньої дерев’яної писемності (дерев’яні таблички Ізенбека), в якій викладено історію, культуру та релігію слов’ян-русичів задовго до введення християнства на Русі. Події, що описані у Велесовій книзі, охоплюють період приблизно від VII ст. до н. е. до кінця IX ст. н. е. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса (бога достатку, худоби і торгівлі). Деякі вчені вважають її найдавнішим язичницьким писемним трактатом X століття, але більшість науковців — підробкою кінця IX — середини XX століття. На думку спеціалістів-істориків і філологів, «Велесова книга» створена після 1953 в середовищі патріотично налаштованих російських емігрантів. 

4. Пергамент — спеціально оброблена шкіра молодих тварин, що до винайдення паперу використовувалася як матеріал для письма.

5. Агіографія (гр. hagios — святий, grapho — пишу) — жанр церковної літератури, який включає розповіді про життя святих («житія»), про діяння мучеників («мартирологи»), легенди про монахів.

6. Літопис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.

7. Фреска (від італ. «фреско» — свіжий, сирий) — художнє зображення, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.

8. «Оранта» — один із іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднятими руками і повернутими від себе долонями. Це один із найдавніших жестів, що звернений до Бога, і означав благання, прохання. Оранта набула поширення в іконографії та живописі Візантії і Київської Русі. Мозаїчний образ Богоматері Оранти XI століття можна побачити у соборі Київської Софії.

9. Станковий живопис — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живописі — картина, в скульптурі — статуя, погруддя (скульптура, яка не пристосована для установки на вулицях, площах, а в основному розташовується в музеях). У добу Київської Русі — це ікони.