2.2 Наслідки бідності

Одна група учених розглядала бідність як чинник боротьби за існування, який підстібає розвиток суспільства і окремо взятих індивідів. Цей напрям одержав назву соціал-дарвіністського, в сучасному світі дана позиція захищається лібералами. Інша група учених бачить в бідності соціальне зло і закликають до його усунення за допомогою більш зрівняльного розподілу всіх благ між людьми. Цей підхід називають соціал-зрівняльним (або егалітарним), його дотримуються прихильники соціалістичної ідеології. Бідність є чинником соціальної напруженості. Борючись з несправедливим, на їх думку, розподілом доходів, бідні схильні до здійснення злочинів і до насильницьких методів політичної боротьби. Навіть якщо бідні не скоюють актів насильства відносно інших людей, суспільство в якому вони живуть, все одно несе втрати. Бідна людина не може повноцінно брати участь в житті суспільства, його творчий потенціал не розкривається і пропадає безплідно. Особливо трагічна «успадкована» бідність, коли діти бідняків при однакових здібностях мають набагато менше шансів само-реалізуватися, ніж їх однолітки, що народилися в сім'ях з нормальним достатком. Бідняки, що живуть в країнах «третього світу», страждають від антисанітарії, в їх середовищі поширені епідемічні захворювання, від яких потім можуть страждати і багаті країни. Визнаючи, що в багатьох аспектах бідність шкідлива для суспільства, ліберали в той же час підкреслюють її позитивні наслідки. На їх думку, якби не було бідності, то зменшився б стимул людей підвищувати продуктивність праці. Бідність, таким чином, примушує людей брати активну участь в конкуренції за життєві блага. Прихильники обох позицій – і соціалісти, і ліберали – сходяться у визнанні переважно негативних наслідків абсолютної бідності, але розходяться в думках з приводу відносної бідності.[11,15]

Висновок

Підводячи підсумки, можна стверджува- ти, що після проголошення Незалежності України майнова та матеріальна поляри- зація суспільства відбувалася досить високими темпами. Одним із найзначиміших факторів поширення бідності в Україні є падіння обсягів виробництва, що викли- кало підвищення рівня безробіття. Для України як незалежної держави притаманні такі моделі бідності, як раптова тотальна (1991—1999 рр.); тимчасова масштабна (2000—2008 рр.) і, починаючи з 2008 року існує невизначена модель бідності, бо поки неможливо оцінити вплив світових і національних кризових явищ на зміни у майновій і матеріальній диференціації населення України. Головна проблема бідності – це низький рівень доходів. Існує два шляхи зменшення бідності. Перший – це активний спосіб, тобто підвищення доходів працюючих, другий – пасивний через підвищення соціальної допомоги. Виходом має стати соціально орієнтована економіка як механізм переробки ресурсів у товари та послуги для громадян, яка зрештою приведе до створення свідомого власника, зможе подолати масштабну бідність та зробить нашу державу країною зі зростаючим добробутом.

Також можна зробити такий висновок, що саме від ступеня державної підтримки малого й середнього бізнесу залежить зростання добробуту суспільства, формування середнього класу. Оскільки населення підтримує ту політичну владу, яка піклується про підвищення рівня життя, соціальну захищеність людей, це означає, що сприяння розвитку малого і середнього бізнесу стане фактором легітимності політичної влади. Особливістю нинішнього періоду, що переживає Україна, є перетинання економічного та політичного аспектів реформування. Так, якщо економічна проблема полягає в тому, щоб розробити ефективні заходи щодо боротьби з бідністю, то політичне завдання зводиться до того, щоб досягти легітимності влади, яка можлива лише у випадку підвищення рівня життя населення. Визначаючи подальші шляхи подолання бідності в Україні, необхідно виходити з того, що працездатна частина населення має бути забезпечена роботою і гідною заробітною платою, що дозволить викорінити бідність серед працюючих громадян і суттєво знизити рівень бідності серед малозабезпечених, соціально вразливих верств населення. Сучасний стан рівня життя населення України потребує підвищення якості життя найбільш числених (а не лише найбідніших) прошарків населення, що стане підґрунтям для формування середнього класу ― основи стабільності суспільства.