51

Анатомія – це вчення про будову тіла людини, зокрема будову кісток та м’язів, є необхідною основою будь-якого мистецтва, головне місце в якому посідає сама людина. Добре знаючи пластичну анатомію, можна свідомо спостерігати різновиди будови людського тіла та, навіть вираження почуттів. Володіючи знаннями з пластичної анатомії можливо передати не тільки спокійну і нерухому фігуру людини, а й ледь помітні оком рухи, тонкі натяки виразу обличчя. Без знання анатомії неможливо художньо відобразити модель.

Художник на відміну від лікаря має ознайомитися з видимою на поверхні тіла, або близько до поверхні системою кісток та м’язів. Кістки та мязи тіла утворюють складну систему, в якій навіть незначний рух впливає на будову в цілому, змінюючи картину руху, рівновагу, гру форм. Під час вивчення пластичної анатомії, слід виконувати замальовки, адже око художника здатне бачити інакше ніж фотоапарат, він здатен виділяти та підсилювати головне та відкидати зайве.

Досліджували пластичну анатомію: Мольер «Пластична анатомія», 1924 р.; Ріше «Художня анатомія», 1890 р.; Кольман «Пластична анатомія», 1928 р.; Тольдт – Гохітетера «Анатомічний атлас», 1948 р.; Саботт «Атлас описової анатомії людини», 1903 – 1907 рр.; Г.Міхалкович «Анатомія та гістологія людини», 1898 р.; К.Краузе «Описова анатомія людини», 1881 р.; Ф.Кіш «Систематична анатомія», 1951 р.; М.Ц.Рабінович «Пластична анатомія людини, чотириногих тварин та птахів» та інші.

Під час позначення форм, напрямків, положень, окремих частин тіла та анатомічних утворень використовують спеціальні терміни. Під час позначення частин, що розміщуються ближче до середини тіла – використовується термін «внутрішні», а частин, які розміщені далі від середини, - «зовнішні», також використовуються поняття «задні» та «передні», а ще «верхні» та «нижні» - щодо розміщення відносно черепа, чи стопи. Терміни «поверхневі» або «глибинні», - вказують настільки глибоко від поверхні розташовані частини чи форми.

Під час опису кінцівок замість термінів «внутрішні» та «зовнішні» доцільніше використовувати – «ліктьові» чи «променеві», «великогомілкові» чи «малогомілкові». Також можна зазначати «з боку великого пальця» або «з боку мізинця».

Якщо потрібно більш чітко вказати положення, то слід зазначати «долонна» або «зворотна» поверхня кисті, «підошовна» або «зворотна» поверхня стопи.

Сухожилля, як правило, знаходяться на кінцях м’язів та є їх продовженнями; вони бувають товстими і короткими, тонкими і довгими, рідко – круглими, частіше – плоскими.

За допомогою сухожилля мязи кріпляться до кісток та здійснюють свою функцію.

Сухожильні перетинки пересікають деякі мязи поперечно. Апоневрозами називаються широкі, плоскі перетинчасті сухожилля, які зустрічаються на кінцях широких плоских м’язів; вони не тільки прикріплюються до кісток, а й переходять у фасції м’язів.

Фасціями називаються тонкі пластинки типу мембран, які складаються зі сполучної тканини, вони охоплюють всі мязи, фіксуючи їх у певному положенні.

Сухожильними дугами називаються сухожильні потовщення фасцій.

Зв’язки є фіброзними і фіброзно-еластичними. Звичайні зв’язки білого кольору, блискучі, гнучкі; вони виконують різні функції. Одні зв’язки знаходяться біля суглобів та поєднують суглоби між собою, інші – натягнуті між нерухомими кістками, наприклад, зв’язка, що поєднує крижі з тазовою кісткою або хрестовидні та поперечні зв’язки кисті та стопи.

Суглобовими сумками називаються фіброзні оболонки суглобів.

Головні вісі, які використовуються в пластичній анатомії: вертикальна, горизонтальна і сагітальна; основні площини: фронтальна, сагітальна і горизонтальна (ст. 12).(1)

Скелет (ст. 14) (2)

Щільним остовом нашого тіла є скелет, який захищає і підтримує внутрішні органи. Різні кістки поєднуються між собою різними способами, більшість кісток приводяться в рух м’язами за принципом важеля.

Більшість з 233 кісток, що складають скелет – парні. Ті з них, які не є парними, складаються з двох симетричних частин (ст. 15). (3)

За формою кістки можуть бути: довгими, плоскими, широкими, дрібними і мішаними. Кістки кінцівок – довгі, циліндричної форми; еластичну стінку тулуба утворюють кістки, що мають форму обручів.

Кінці, так званих, трубчастих кісток товстіші, ніж їх середня частина; вони злегка вигнуті S-подібно. Таку форму має плечова кістка. Широкі і плоскі кістки ніби охоплюють та захищають життєво важливі м’які частини тіла.

В самих рухомих частинах тіла, наприклад, в кисті чи стопі, знаходяться дрібні кістки.

Зустрічаються кістки, які відрізняються від всіх останніх своєю неправильною формою. До них належать деякі кістки черепа.

Суглобові частини циліндричних кісток складаються зовні з шару щільної кісткової речовини, а всередині – з численних тонких балок, що розміщені у напрямку розтягнення-стискування. Будова п’яткової кістки нагадує сходи, які пов’язані між собою для забезпечення більшої міцності.

Суглоби поєднують кістки в єдину міцну систему. Це поєднання може бути рухомим та нерухомим.

Нерухоме поєднання це таке, коли кістки щільно прилягають одна до одної і між ними немає щілини, у такому випадку поєднання кісток здійснюється за допомогою швів.

Швом називається таке поєднання між двома кістками, при якому краї кісток зазубрені і кістки зубцями зчеплені одна з одною. Це справжній шов. Якщо краї двох кісток прикривають один одного, або просто знаходяться поряд, то це – несправжній шов. Обидва типи швів зустрічаються під час поєднання кісток черепа. Так лобна кістка і тім’яна поєднанні справжнім швом, а тім’яна і скронева – несправжнім.

Дві кістки можуть бути поєднанні хрящем. Так поєднанні, наприклад, лобкові кістки.

При рухомому поєднанні кістки нещільно поєднанні між собою, а лише торкаються своїми хрящовими кінцями всередині суглобової сумки. Саме міцне поєднання кісток здійснюється за допомогою зв'язок.

Форма суглобових поверхонь залежить від функції і може бути плоскою, сферичною, циліндричною, конусоподібною, сідловидною або блоковидною. Різни види суглобів можна звести до геометричних форм.

Головні види суглобів (ст.. 18) (4)

Малорухомий (поверхні такого суглобу плоскі або ж злегка вигнуті, таке поєднання дозволяє незначний рух (так поєднуються між собою кістки зап’ястя та кістки передплесна);

Блоковидний суглоб (суглобова поверхня однієї з кісток циліндрична, а на суглобовій поверхні іншої кістки є такої ж форми впадина; рух відбувається тільки в одній площині: колінний, ліктьовий та суглоби між кістками пальців);

Обертальний суглоб (в такому суглобі одна кістка обертається навколо іншої або разом з нею навколо своєї осі: голівка променевої кістки);

Сферичний суглоб ( в такому суглобі сферична голівка однієї кістки поєднується з відповідною сферичною впадиною іншої кістки: кульшовий суглоб);

Сідловидний суглоб (суглобова поверхня однієї з кісток увігнута, а іншої – випукла: 1-й запястно - п’ясний суглоб).

Кістки черепа (ст. 194, 195) (5; 5.1) поділяються на дві групи: кістки мозкового черепа і кістки лицевого черепа. Мозковий череп слугує для захисту мозку та складається з декількох частин. Спереду до нього примикають кістки, що захищають органи чуттів.

Під час погляду зверху, спереду та збоку голова має продовгувату або яйцеподібну форму; ззаду вона нагадує кулю. Череп складається з двадцяти двох нерухомих кісток, виключенням є нижня щелепа. Вісім кісток утворюють мозкову частину черепа, а чотирнадцять – лицеву.