Розділ 1.Теоретичні основи дослідження інноваційних конфліктів
1.1.Сутність інноваційного конфлікту як соціально-економічного явища
У теперішніх умовах нестабільної економіки та зміни суспільних відносин великого впливу набувають питання, пов’язані з загостренням конфліктності в групі під час впровадження й використання інновацій у діяльності.
Нововведення – це процес впровадження, розповсюдження й експлуатації сучасного практичного засобу для нової чи кращого використання вже існуючої суспільної потрібності; це процес зіставлених із даними інноваціями змін у матеріальному й соціальному середовищі, у якому проходить його життєвий етап.
Новацією не є те нове, що змінює старе природним, закономірним шляхом. Інноваціями не можна вважати й численні вдосконалення, що завжди вносить у своє існування кожна людина, але які не несуть істотної новизни. Нова ідея є потенційним нововведенням, яка поки що не впроваджується.
Інновації суперечливі, тому що, як правило, немає точної впевненості в тому, що вони будуть виправданими. Часом відстрочені негативні фактори інновацій цілком перекривають їхній позитивний ефект. Тому нововведення часто розглядається як об’єкт конфлікту [1, с. 51-54].
Можливість інноваційного конфлікту під час впровадження новацій збільшується з різних причин. Глобальні нововведення включають велику чисельність людей з різними уподобаннями в інноваційний процес, що в більшості випадків спричиняє конфлікти. Радикальність інновацій спричиняє частоту і гостроту конфліктів. Стрімкий процес нововведення, як правило, супроводжується конфліктами. Великий вплив на інноваційні конфлікти має інформаційне, соціально – психологічне та інше забезпечення процесу впровадження, раціональна організація якого сприяє попередженню конфліктів [2, с. 19-23].
Інноваційний конфлікт розглядають як протиставлення між прихильниками нововведення (новаторами) і противниками (консерваторами), яке створює переживання негативних емоцій відносно один одного.
Об’єктивні причини інноваційного конфлікту полягають у природному зіткненні вподобань консерваторів і новаторів. Прихильники й противники інновацій завжди є, були і будуть незалежно від будь яких факторів. Дух новизни та дух консерватизму притаманні особистості, соціальним групам, людству в цілому. Також, глобальні реформи, що проводяться в суспільстві, організації, галузі об’єктивно створюють велику кількість інноваційних конфліктів [3, с. 52-53].
Організаційно – управлінські чинники полягають у поганій налагодженості соціальних, політичних, управлінських важелів безконфліктної оцінки, впровадження й розповсюдження нововведень. За присутності ефективної організації процедури швидкого виявлення, об’єктивної оцінки та впровадження, велика кількість інновацій знайшли б впровадження без конфліктів. Позитивна прихильність керівників до сприйняття новизни, їхня участь в інноваційних процесах сприяла б зменшенню чисельності конфліктів.
Інноваційні причини пов’язані з характеристиками самого нововведення. Різні інновації породжують різні за гостротою й чисельністю конфлікти.
Особисті причини полягають в індивідуально-психологічних особливостях інноваційного процесу учасників.
Ситуативні причини полягають у певних особливостях одиничної інноваційної ситуації. Кожна інновація відбувається в умовах конкретних соціальних, соціально-економічних, матеріально-технічних та інших обставин.
Ці обставини можуть спричинити появу інноваційних конфліктів [4, с. 56-59].
Під час впровадження інновацій виникають розбіжності між його супротивниками й прихильниками. Новатори сподіваються на поліпшення роботи підприємства та індивідуальної життєдіяльності в результаті запровадження інновацій. Консерватори бояться того, що робота й життя
стануть гіршими. Кожна думка цих сторін може бути досить обґрунтованою. У боротьбі консерваторів і новаторів можуть бути праві як ті, так і інші.
У більшості ситуаціях крайніх виявів інноваційних конфліктів їх результатом може бути повна ліквідація противника (наприклад, практично американські переселенці знищили деякі племена індіанців, що ворогують з ними, або Рим знищив Карфаген). У інноваційних конфліктах з менш насильницьким проявом головна мета конфліктуючих полягає у відстороненні суперників від прогресивної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, права свободи маневру, в зниженні їх престижу або статусу. Наприклад, конфлікт керуючого з підлеглими у разі перемоги останніх може бути причиною до зниження керуючого в посаді, падінню престижу, обмеженню його прав по відношенню до підлеглих і, нарешті, до його виходу з трудового колективу.
Індивідуальні конфлікти частіше за все пов’язані з емоціями та особистій неприязні, тоді як міжгруповий конфлікт зазвичай має невиражений характер, хоч ймовірні і спалахи особистої неприязні. Складнощі, що трапляються при локалізації і гасінні конфліктів, потребують чіткого аналізу всього конфлікту, встановлення його ймовірних причин і наслідків [5, с. 63-66].
Підприємництво базується на соціальних і економічних теоріях, відповідно з якими зміни є цілком звичайне і природне явище. Головним завданням суспільства і, звичайно, економіки є отримання чогось відмінного, іншого від попереднього, а не в покращенні вже існуючого. Таким чином, для підприємців головною метою є навчитися приймати інноваційні рішення на систематичній основі.
Сутність систематичної інновації полягає в організованому, цілеспрямованому пошуку змін і в систематичному аналізі таких можливостей, які ці зміни можуть дати для соціальних або економічних інновацій.
Виокремлюють наступні зміни, або джерела нововведень: - раптова подія, яка може бути несподіваним успіхом, несподіваною невдачею; - зміна потреб трудового процесу;
- неспівпадіння між реальністю, такою, якою вона є, і її віддзеркаленням в
думках і в оцінках людей; - оновлення знань, наукові та ненаукові.
- зміни в структурі ринку або галузі; - демографічні зміни;
Конфлікт є явищем соціальним, яке створене самою природою людського життя. Конфлікт безпосередньо висловлює ті чи інші аспекти соціального буття, роль і місце людини в ньому [6, с. 73-75].
Соціальні відносини, властиві людству як складній системі цілісного утворення, мають міцний характер і відроджуються в історичному процесі, переходячи від одного покоління індивідів до іншого. Вони реальні, оскільки застосовуються при спільній роботі в певний час і для реалізації поставлених цілей. Ці відносини й зв'язки встановлюються не з чийогось бажання, а об'єктивно, під тиском тих умов, в яких індивід існує, здійснює вчинки, реалізує себе. Причому ж суспільство не є простою сукупністю людей і їх взаємозв'язків, характеризуючи собою цілісну систему з властивим для неї якісним станом, воно є первинним по відношенню до окремої людини. Кожна особистість, народжуючись, застає вже існуючу структуру раніше сформованих взаємозв'язків і в певній мірі своєї соціалізації вступає до неї [7, с. 121-123].
Також потрібно враховувати і те, що основним для людини є приналежність до групи собі подібних. Обставини життєвого циклу індивіда з давніх часів створювались таким чином, що йому була вирішена взаємодія з іншими індивідами. Разом з тим у процесі взаємодії людей і ускладнення соціальних зв’язків на певному етапі суспільного розвитку у взаємних відносинах поряд із співпрацею стали виникати такі явища як конкуренція, суперництво, психологічна несумісність, протилежність бажань і вибору методів досягнення цілей. Загострення схожих протиріч, їх ескалація привели в кінцевому результаті до активного протиборства конфліктів. Вчені приходять до висновку,
що конфлікт повинен сприйматися цілком природним суспільним явищем, властивим соціальним системам, процесом та способом взаємозв'язку людей. Як і індивід, суспільство за самою своєю сутністю не може абсолютно бути досконалим, безконфліктним, ідеальним.
Дисгармонія, конфлікти, протиріччя – повсякденні та неминучі складові важелі суспільного розвитку. Кожна особистість наділена специфічною якістю – свідомістю, здатністю відображати реально існуючий світ. . Свідомість в її громадській та особистій формах являє собою цілісність ідей та почуттів, поглядів, звичаїв і звичок. Вона охоплює всі надбання духовності – тієї «другої природи», що сотворена індивідами [8, с. 54-57]. Тому інноваційний конфлікт розглядається як усвідомлення на рівні окремої особистості, соціальної групи або більш ширшої спільності суперечливості процесу відносин і взаємодії, відмінностей, а то й несумісності бажань, ціннісних оцінок і цілей, як усвідомленим протистоянням.
Конфліктні ситуації торкаються всіх сфер суспільного життя – будь то політика, економіка, культура чи побут. Вони є неминучими як невід'ємна складова еволюції суспільства та самої особистості [9, с. 26-30].
Будь-який інноваційний конфлікт має складну внутрішню структуру.
Аналіз особливостей і змісту протікання соціального конфлікту варто проводити по трьох основних етапах:
1) передконфліктна ситуація;
2) безпосередньо конфлікт;
3) стадія вирішення конфлікту.