28.Реалізація індивідуального підходу у діяльності психологічних служб.

У своїй діяльності психологічна служба керується: Закон України «Про освіту» (від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ із змінами і доповненнями), Закон України «Про вищу освіту» (від 1.07.2014р. № 1556-VII), Положенням про психологічну службу системи освіти України (наказ від 7 червня 2001 р. № 439), Конвенцією ООН про права (від 27 лютого 1991 р. N 789-XII), Етичним кодексом психолога та іншими нормативними, правовими та методичними документами. Практичний психолог здійснює: психологічне вивчення кожної окремої особистості для індивідуального підходу до неї протягом усього періоду навчання та виховання; забезпечення повноцінного розвитку, ранній вияв, профілактика та усунення поведінкових труднощів у межах психологічної компетенції – консультування адміністрації, педагогічного колективу та батьків з проблем навчання та виховання студентів; підвищує рівень психологічних знань; допомагає вирішенню проблем педагогів особистого та професійного характеру.

Реалізація у роботі із учасниками навчально – виховного процесу можливостей та резервів розвитку кожної вікової категорії закладу освіти; - Розвиток індивідуальних особливостей – інтересів, здібностей, схильностей, почуттів, захоплень, життєвих планів тощо; - Створення сприятливого для розвитку особистості студентів психологічного клімату, що визначений насамперед організацією продуктивного спілкування із педагогами та однолітками; - Надання своєчасної психологічної допомоги та підтримки студентам, їх батькам, вихователям, кураторам академічних груп, педагогам та іншим учасникам навчально – виховного процесу. Практичний психолог закладу освіти має подвійне підпорядкування. За адміністративною лінією він, як і усі члени педагогічного колективу, підпорядковується керівнику освітньої установи або особі у штат якої включена ставка психолога. За професійною ланкою – психологічному центру, де працюють методисти-психологи, які не лише здійснюють функції контролю за діяльністю психолога, але і надають йому методично – організаційну допомогу та забезпечують співпрацю і професійне спілкування з іншими практичними психологами міста, округу, району, області тощо. Плани роботи на рік, місяць (залежно від запиту адміністрації та власних потреб) психолог складає самостійно, але обов’язково враховує специфіку навчальної установи, її цілі, завдання, а також запити працівників освітнього закладу.

29.Морально-етичні норми у діяльності психологічної служби.

I. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.

II. КОМПЕТЕНТНІСТЬ

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу

III. ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співпрацю. Психологи утримуються від непотрібного лікування клієнта.

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.

IV. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.

V. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.

VI. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об’єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.

VII. ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб’єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.

30.Форми і види діяльності професійних об'єднань психологів. Форми взаємодії, співробітництва, професійної підтримки в психологічному співтоваристві (конференції, методичні групи, супервізії, семінари та тренінги).

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

за кількістю учнів – індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, масові форми навчання;

за місцем навчання – аудиторні форми: заняття в аудиторії, тренінговому класі, кімнаті психоемоційного розвантаження, в лабораторії тощо; позааудиторні форми: екскурсія, самостійна робота;

за дидактичною метою – форми теоретичного навчання (лекція, семінар, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання (семінар, консультація, залік, іспит), практичного навчання (практичні заняття у різних видах психодіагностики, психотерапії, психоконсультування тощо).

Види діяльності:

Психолог-дослідник займається науково-дослідною роботою у обраній галузі психології. Використовуючи різні методи – систематичне спостереження, експеримент, бесіду, анкетування, тестування – вони проводять психологічні дослідження, отримують об’єктивні знання про психічне життя, створюють концепції та теорії, які пояснюють і прогнозують психічні явища. Науковці повинні вміти працювати з літературою; аналізувати та систематизувати наукові факти; планувати, організувати та проводити психологічні дослідження; обробляти, аналізувати, систематизувати і узагальнювати отримані результати, готувати наукові звіти та публікації.

Основними видами діяльності психолога-дослідника є: творчий аналіз існуючих психологічних теорій та практик застосування психологічних знань; розробка, організація та проведення наукових досліджень; розробка новітніх методів психологічного дослідження; створення нових теорій, що пояснюють існуючу дійсність, написання наукових праць.

Психолог-практик працює у таких сферах суспільної діяльності як освіта, охорона здоров’я, юриспруденція, виробництво, бізнес, торгівля та реклама, засоби масової інформації, політика та інших. Сьогодні майже кожна солідна організація намагається ввести у свій штат психолога, або залучити до співпраці психолога-консультанта, ставлячи перед ними найрізноманітніші завдання.

Основними видами діяльності практичного психолога є: просвітницька та психопрофілактична робота; психологічне консультування; психодіагностика; психокорекція, психотерапія та соціально-психологічна реабілітація. Конкретний вибір та поєднання видів робіт, визначення які з них будуть пріоритетними, залежить від специфіки установи, де працює практичний психолог, та проблем, що будуть ним розв’язуватися.

Одним із найважливіших та найпоширеніших видів діяльності практичного психолога виступає просвітницька робота.

Завданнями просвітницької діяльності є:

1.ознайомлення громадян з завданнями та можливостями соціально-психологічної служби, з колом проблем, які вони можуть розв’язати за допомогою психолога чи соціального працівника;

2.підвищення психологічної компетентності та психологічної грамотності населення;

3.пропаганда здорового способу життя.

Найчастіше просвітницька діяльність здійснюється у формі лекцій та виступів на семінарах і нарадах, бесід, методичних листів та рекомендацій, виступів у пресі, на радіо та телебаченні, «круглих столів», виставок літератури, диспутів, випусків інформаційних бюлетенів, довідників для молоді.

Психопрофілактична робота спрямована на охорону психічного здоров’я нинішнього та наступних поколінь. Найважливішими напрямками психопрофілактичної роботи є:

•виховання психологічної грамотності з питань стресу, його наслідків, методів профілактики;

•навчання загальнодоступним методам подолання стресових станів;

•відпрацювання навичок відмови від негативних звичок, девіантних форм поведінки;

•попередження руйнування міжособистісних відносин (сімейних, батьківських, товариських);

•психологічна підтримка найбільш вразливих верств населення (пенсіонери, інваліди війни, праці, безробітні, вихованці дитячих будинків, учні шкіл-інтернатів та ін.);

•профілактика професійного вигорання, професійної та особистісної деформації;

•профілактика психічних розладів та аномалій особистісного розвитку;

•навчання прийомам саморегуляції.

Основними формами психопрофілактичної роботи можна назвати лекції, бесіди, семінари, тренінги, «телефон довіри», «пошта довіри», психолого-педагогічні комісії, індивідуальне та групове консультування, анкетування.

Психологічне консультування є особливим видом діяльності практичного психолога, головним завданням якого є надання різним верствам населення консультативної допомоги з психологічних питань. Шкільні психологи, наприклад, консультують батьків з питань проблемних відносин із дітьми, вчителів та учнів – з питань взаємин між собою, з проблем поганого засвоєння дітьми шкільної програми, розвитку їхніх інтелектуальних та творчих здібностей, з питань профорієнтації. Психологи служб з подолання наслідків надзвичайних ситуацій можуть консультувати рідних та близьких тих, хто постраждав у надзвичайних ситуаціях, катастрофах. Медичні психологи надають рекомендації хворим щодо психологічних можливостей подалання хвороб, роз’яснюють рідним тяжко хворих, як необхідно з ними себе поводити, як створити позитивний психологічний клімат, що сприятиме одужанню пацієнта.

Метою психологічного консультування є також допомога клієнтові у дослідженні власної особистості, у розумінні своїх відносин з оточуючим світом, оцінці своїх проблем.

В. Г. Панок, Н. В. Чепелєва, Т. М. Титаренко виділяють такі види психологічного консультування:

1.інтимно-особистісне консультування;

2.сімейне консультування;

3.психолого-педагогічне, психолого-управлінське консультування;

4.ділове консультування.

Інтимно-особистісне консультування здійснюється з проблем психологічних або поведінкових недоліків, взаємин з оточуючими, з приводу різноманітних страхів, переживань з приводу невдач, особистісних криз.

До сімейного консультування вдаються з метою попередження чи розв’язання сімейних конфліктів, з проблем встановлення взаємовідносин з колишніми чоловіками та дружинами після розлучення

Психолого-педагогічне консультування передбачає обговорення питань навчання та виховання дітей, вдосконалення педагогічного керівництва, управління дитячими та дорослими групами.

Ділове консультування пов’язане з наданням допомоги при виборі професії, організації праці, при вирішенні питань з підвищення працездатності персоналу та психології ведення переговорів з партнерами.

За тривалістю співпраці психолога та клієнта розрізняють: разову консультацію (45-60 хв.), короткотермінове консультування (3-4 зустрічі), середньотермінове консультування (10-15 зустрічей), тривале консультування (упродовж року). Психолог, який займається психологічним консультуванням, повинен мати вищу психологічну освіту, достатній практичний досвід роботи у ролі психолога-консультанта, підтверджений відповідними сертифікатами.

Психодіагностична робота – це один з найскладніших видів діяльності практичного психолога, який потребує спеціальної підготовки та сформованості його діагностичних, прогностичних і організаційних вмінь. Найчастіше психодіагностика виступає одним з етапів у роботі психолога, який організовує свою діяльність на підставі практичного замовлення. Так, наприклад, шкільний психолог обов’язково використовує психодіагностичні методи при оцінці психологічної готовності дитини до школи, при відборі дітей до спеціальних класів чи шкіл, при оцінці програм та методів навчання, при оцінці ефективності роботи вчителів, при вирішенні проблем міжособистісної взаємодії у педагогічному чи учнівському колективах. Провідною метою діяльності психолога в органах внутрішніх справ є визначення професійної придатності кандидата на службу в ОВС, попередження суїцидів серед працівників ОВС, визначення психологічного клімату у підрозділах, діагностування претендентів в резерв на керівні посади, рекомендації щодо закріплення за працівниками ОВС табельної вогнепальної зброї. Психодіагностика активно використовується у медицині, особливо в психіатричних та неврологічних клініках. Психодіагностичне обстеження є необхідним при проведенні трудової, військово-лікарської та судово-психологічної експертиз. Значне місце воно займає у консультативній діяльності, за його висновками складається програма надання довготривалої консультативної допомоги

Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий та інтелектуальний рівень функціонування людини.

Психокорекція – це система заходів, що направлена на виправлення недоліків поведінки людини за допомогою спеціальних методів психологічного впливу. Психокорекція орієнтована на клінічно здорових людей, які мають повсякденні психологічні труднощі, проблеми, скарги, або на людей, які відчувають себе достатньо добре, але прагнуть змінити своє життя чи розвинути особистість. Психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки клієнта, розширення діапазону його реагування на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості. Завдання психологічної корекції формулюються залежно від адресату (наприклад, дитина з аномальним розвитком, акцентуйована особистість тощо) та змісту корекційної роботи. Виправленню підлягають такі недоліки характеру, як: підвищена збудливість, агресивність, імпульсивність, дратівливість, легковажність, байдужість, неохайність, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором’язливість, схильність до крадіжок, негативізм, брехливість та ін..

Психотерапія – це один з видів надання психологічної допомоги та психологічного впливу на пацієнта з метою лікування психопатологічної симптоматики. Останнім часом прийнято розрізняти поняття «психотерапія» у медичному сенсі слова, як метод лікування, і у більш широкому сенсі, що включає в себе організацію побуту та праці, профілактику психотравмуючих факторів.

Психотерапія відноситься до специфічних методів лікування, оскільки, лікувальний ефект досягається за допомогою інформації та емоційного заряду, який вона містить. Найбільш відомими психотерапевтичними методами є: сугестивні (гіпноз та інші форми навіювання), психоаналітичні, поведінкові, феноменологічно-гуманістичні (гештальт-терапія, психодрама), які використовуються у індивідуальній, колективній та груповій формах. Успішність психотерапії багато у чому залежить від особистості психотерапевта та бажання і налаштованості клієнта.