3. Структура системи зайнятості в Україні
Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Мінпраці, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.
Діяльність державної служби зайнятості провадиться під керівництвом Мінпраці, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Основними завданнями державної служби зайнятості є:
• розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття;
• систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;
• раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення;
• контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності.
Державний фонд сприяння зайнятості населення є самостійною фінансовою системою і утворюється на державному і місцевому рівнях за рахунок:
• асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;
• обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій всіх форм власності (крім сільськогосподарських підприємств), які займаються виробничо-господарською або комерційною діяльністю. Норматив обов'язкових відрахувань визначається при затвердженні Державного бюджету України на наступний рік. При цьому до 20 відсотків коштів централізується в Державному центрі зайнятості Міністерства праці;
• добровільних внесків об'єднань громадян, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;
• коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.
4. Професія - соціальна робота.
В останні роки серед запропонованих у вищих навчальних закладах спеціальностей часто зустрічається назва «соціальна робота». Необхідно розрізняти соціальних працівників та фахівців соціальної роботи. Соціальні працівники обіймають посади у державних установах системи соціального захисту населення, громадських організаціях, працюють в приватних фірмах. Соціальні працівники - це всі, хто професійно займається соціальною роботою: хто має вищу освіту, і хто її не має.
Фахівці соціальної роботи - це, передусім, фахівці в галузі соціального управління. Їх призначення - сприяти розв’язанню проблем суспільства, допомагати людям, які перебувають у складних життєвих обставинах: малозабезпеченим, інвалідам, безробітним, сиротам. Фахівці соціальної роботи також досліджують соціальне становище, визначають проблеми громади, сім’ї або окремої людини, створюють проект вирішення проблеми і реалізують заходи, необхідні для її розв’язання.
Перспективи спеціальності «соціальна робота» пов’язані з розвитком державної мережі служб соціальної сфери, громадських та комерційних організацій, які надають соціальні послуги. Аналіз ринку праці свідчить: найближчі 15 - 20 років проблема безробіття для фахівців соціальної роботи просто не буде існувати. Потреба в них значно перевищує ту чисельність бакалаврів, спеціалістів та магістрів, яку випускають вищі навчальні заклади України.
Свою діяльність соціальний працівник розпочинає зі знайомства з підопічними, їх оточенням, встановлення контактів, соціальної діагностики ситуації. Він вивчає можливості мікросоціуму, його соціальний склад та виявляє рівень активності, встановлює зв’язки з установами, організаціями. Далі вивчає пріоритети соціальної роботи і організації різноманітної діяльності у мікросоціумі. При цьому він визначає форми соціальної роботи, забезпечує її координацію, формує актив помічників, організовує безпосередню роботу з конкретними людьми, вивчає можливості соціальних інститутів.
Соціальний працівник, надаючи різним верствам населення соціальну допомогу, виконує такі провідні функції:
- організаторську (організація тієї чи іншої діяльності, дозвілля, допомога у професійній орієнтації й працевлаштуванні, соціальній адаптації і реабілітації, координація діяльності підліткових і молодіжних об'єднань, організація взаємозв’язку підопічних з медичними, освітніми, культурними, спортивними закладами і благодійними організаціями);
- прогностичну (програмування і прогнозування процесу соціального розвитку мікросоціуму, діяльності різних соціальних інститутів, що беруть участь у соціальній роботі);
- превентивно-профілактичну та соціально-терапевтичну (приводить в дію механізм попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому і психологічному плані, організовує соціально-терапевтичну допомогу, забезпечує захист прав людини, допомагає молоді у професійному самовизначенні);
- організаційно-комунікативну (залучає до роботи добровільних помічників, налагоджує взаємодії між різними соціальними інститутами);
Відповідно до функціональних обов’язків, соціальний працівник повинен знати:
- основні документи з питань розвитку освіти та виховання, соціального захисту людей, науки, культури, міжнаціональних стосунків;
- основи психології і педагогіки;
- методи психологічно-педагогічної і соціальної діагностики людей різного віку та їх оточення;
- основи культурно-дозвільної та фізкультурно-оздоровчої роботи;
- основи прав і свобод людини, їх реалізації у різних сферах діяльності;
- різні форми соціально-психологічного впливу на особистість.
Крім цього, соціальний працівник повинен вміти:
- висловлювати і обґрунтовувати свою позицію з різних питань;
- аналізувати основні соціально-економічні події у своїй країні та за її межами;
- давати соціально-психологічну характеристику особистості, оцінювати власний психічний стан, володіти найпростішими способами психологічної саморегуляції та основами психологічної діагностики;
- встановлювати контакти та вести бесіду;
- організовувати діяльність осередків соціальної роботи з різними категоріями населення;
- вільно володіти державною мовою та інше.
Заробітна плата соціального працівника визначається штатним розписом, залежить від рівня кваліфікації. Працюючи у державних структурах (соціальна служба для молоді, служба зайнятості), соціальні працівники отримують статус "державного службовця" і певний ранг, від якого залежить надбавка до основного заробітку. Існують надбавки за стаж, а також премії. Можлива робота у приватному секторі, де заробітна плата обумовлюється контрактом.
Соціальний працівник може працювати соціальним педагогом, організатором виховної роботи у школі, професійному училищі, вести приватну справу, займатися викладацькою роботою.