4. Самофінансування підприємства

Основним внутрішнім джерелом фінансування діяльності суб’єк-тів господарювання є самофінансування, яке пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, в свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. За рахунок само-фінансування забезпечується раціональне використання зароблених і залучених джерел, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладання коштів має бути приріст прибутку. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навчальний посібник / Терещенко О. О.

На ПГОТАПМ «Львівархпроект» самофінансування відсутнє, через те що 100 % чистого прибутку йде на виплату дивідендів і не залишається грошей, які б можна було спрямувати на розвиток підприємства.

Я вважаю, що неправильно з економічної точки зору спрямовувати 100% чистого прибутку на дивіденди, оптимальним варіантом було б спрямування 50 %, а 50 % залишати на самофінансування. Основними перевагами самофінансування є те, що кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними, відсутні затрати при мобілізації коштів, підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства. Це дає гарантію того, що в майбутньому підприємство зможе отримати ще більші прибутки внаслідок розширення виробництва, покращення якості продукції тощо.

5. Дивідендна політика підприємства

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Така політика підприємства пов’язана із розподілом чистого прибутку підприємства колективної форми власності, тобто акціонерного товариства або колективного підприємства, між учасниками або співвласниками, та на інші цілі.

Дивіденди – це дохід, який одержаний власником акції чи паю, за рахунок прибутку підприємства або його резервного капіталу за звітний період.

Дивіденди вирішальним чином впливають на курс акцій, оскільки цей курс прямо пропорційний величині виплачуваних за акціями дивідендів. Від них також залежить ліквідність акцій.

Рішення про розподіл дивідендів між акціонерами приймається на Загальних Зборах акціонерів.

Виплата дивідендів може здійснюватися по-різному:

а) готівкою – що є найпоширенішою формою. У випадку використання даної форми виплати дивідендів можуть застосовуватись різні форми оголошення грошових виплат:

1) розмір дивіденду на одну акцію у вартісному виразі;

2) відсоток від ринкової ціни акції;

3) відсоток від чистого прибутку або дивідендний вихід;

4) дивіденд оголошується без врахування податків з власників акцій;

б) акціями. При даній негрошовій формі розрахунків акціонери отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерна компанія вдається до виплати дивідендів акціями у випадку погіршення фінансового стану або тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних програм при загальній фінансовій стійкості. Але в будь-якому випадку слід розуміти, що виплата дивідендів акціями диктується не відсутністю грошових коштів у підприємства взагалі, а неможливістю їх концентрації до моменту виплати дивідендів або наявністю більш пріоритетних для акціонерної компанії напрямків використання чистого прибутку;

в) політика викупу акцій. Оскільки при викупі акціонерною компанією своїх власних акцій її чистий прибуток використовується на виплати власникам капіталу, згадану політику можна розглядати як альтернативну грошовим виплатам дивідендів.

Розробка ефективної дивідендної політики базується на використанні наступних принципів:

– збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів та самого акціонерного товариства як суб’єкта господарювання;

– врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

– використання не менше 5 % чистого прибутку на формування резервного фонду акціонерного товариства до досягнення ним 25 % статутного фонду;

– врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегічних) інвесторів;

– формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

– розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

– врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

– врахування фактору ризику.

До основних коефіцієнтів, які характеризують ефективність дивідендної політики належать: коефіцієнт дивідендних виплат, коефіцієнт кратності покриття дивідендів прибутком, коефіцієнт утримання, мультиплікатор дивіденду акції. Але враховуючи, що підприємство не має жодних акцій, цих коефіцієнтів визначити неможливо.

ПГОТАПМ «Львівархпроект» дивідендної політики не проводить.