Вступ

Із загальної площі України - 603,5 тис. водні об’єкти вкривають 24,15 тис. , або 4,0% використання. До цих об’єктів належать річки, озера, водосховища, канали тощо. Майже всі річки України належать до басейну Чорного і Азовського морів і тільки 2% території країни мають стік до Балтійського басейну. Це притоки р. Вісли-Сан та Західний Буг. Всі річки України, відповідно до геолого-геоморфологічної будови, течуть з північного заходу на південний схід. На Україні всього 63119 річок, із них: великих річок – 9, середніх – 81, а малих річок і водотоків – 63029. Загальна довжина річок України складає 206,4 км, із них 112 тис. км припадає на 60 тис. дуже малих річок довжиною менше 10 км. [5] Малі річки містять у собі основну масу запасів прісних вод України і відіграють величезну роль в економіці проживаючого в їх басейнах населення. Вони мають ряд особливостей, які необхідно враховувати при розробці заходів їх раціонального використання та охорони. Перша – яскраво виражена залежність водності гідрологічного режиму і якості води малих річок від стану поверхні водозбору, значення якого у ряді випадків буває важливішим, ніж кліматичні та погодні фактори. Друга – малі річки є початковою ланкою річкової мережі, і всі зміни у їх режимі позначаються на всьому гідрографічному ланцюгу.

Актуальність роботи полягає у вивченні видового складу перифітону р. Тересва.

Мета і завдання дослідження. Мета – вивчення видового складу перифітону р. Тересва. Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

• вивчення літературних джерел стосовно досліджень перифітону;

• відбір та лабораторна обробка проб перифітону;

• вивчення видового складу перифітону р. Тересва;

Об’єктом досліджень є перифітон р. Тересва.

Предметом дослідження є видовий склад перифітону р.Тересва.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна полягає в доповненні існуючих даних про видовий склад перифітону р. Тересва.

Практичне значення одержаних результатів. В подальшому отримані дані можна використовувати при розробці і проведенні рибного господарства та оцінки якості води на р.Тересва.

Розділ 1 природні умови досліджуваного району

1.1. Геоморфологія

Східні Карпати, до яких належить територія району досліджень, – це переважно складчасті гори за структурою (Складчасті Карпати), які утворені стисненням земної кори у складки, що утворилися в процесі руху гірських мас з південного заходу на північний схід. Східні Карпати складені з кам'яновугільних, пермських, тріасових та юрських порід. Вулканічні гори складені з продуктів виверження середньо міоценових вулканів. Вулканічний шар породи є верхнім структурним.[8]

Північну частину досліджуваної області становить верхня частина басейну р. Тересва, яка розміщена на схилах Верховинського вододільного хребта морфоструктура якого приурочена в основному до Кросненської тектонічної зони.[ 23]

У межах Верховинської морфоструктури переважає низькогірний і середньогіриий ерозійно-тектонічний рельєф з абсолютними висотами 600...700 м. Лише у верхів'ях Ріки, Тереблі та Тересви, на ділянці піднятої основи Кросненської зони, висоти досягають 1600...1700 м. Цей рельєф сформувався в умовах значного поширення нестійких до процесів денудації олігоценових відкладів. У межах піднятої основи центральної синклінальної зони притоки Тиси, Ріки та Тересви своїми верхів'ями відтіснили до північного сходу Карпатський вододіл і утворили на південному схилі відроги та гірські групи (Негровець, Канч). Тут спостерігаються різке вертикальне розчленування, глибокі поперечні долини, гострі форми гребенів і вершин, кам'яні осипища. На окремих ділянках Верховинської морфоструктури виділяються повздовжні ерозійно-тектонічні пониження. Деякі дослідники вважають їх давніми повздовжніми долинами

Середня частина басейну р. Тересва розміщена на схилах Полонинського хребта морфостоуктура якого охоплює Дуклянську, Магурську, Поркулецьку, Чорногірську та Рахівську тектонічні зони. Це найбільш підвищена частина (орографічна вісь) Українських Карпат. В її будові беруть участь флішові утворення верхньокрейдового та палеогенового віку. Полонинська морфоструктура має середньовисотний гірський рельєф, якому властиві порівняно великі середні абсолютні висоти, асиметрія поперечного профілю хребтів, добре збережені залишки древніх поверхонь вивітрювання. Глибокі поперечні долини, що, правдоподібно, зв'язані з тектонічними розломами, розділяють Полонинську морфоструктуру на окремі морфоструктури більш низького порядку. Однією з таких морфостуктур є Красненська морфоструктура, яка включає частину Полонинського хребта на межиріччі Ріки й Тересви. Цей хребет тут більш інтенсивно розчленований, його висоти сягають вище 1500 м (г. Топас, 1552 м, г. Ружа, 1568 м).

Нижня частина басейну р. Тересва розміщена в межах Солотвинської улоговини. Солотвинська морфоструктура відповідає тектонічній западині, виповненій міоценовими моласами, що зібрані в широкі пологі антиклінальні та синклінальні брахіскладки. На окремих ділянках антикліналі ускладнені солянокупольними структурами. У межах улоговини тривале міоценове опускання в пліоцені змінилося підняттям. Рельєф морфоструктури неоднорідний. Північно-східна частина, що прилягає до Полонинського хребта, є низькогір'ям. У південно-західному напрямку низькогір'я понижується і поступово переходить до широких терасованих долин Тиси та Ріки. Низькогір'я має вигляд горбастого м'якого рельєфу з перевагою плоских форм. Абсолютні висоти досягаються тут майже 760 м (г. Дарола, 758 м). Над долинами річок низькогір'я піднімається в середньому на 150-300 м. У східній частині улоговини (басейн Тересви), в умовах моноклінального залягання неогенових комплексів трапляються куестові форми рельєфу.[20]