16. Педагогічне керівництво процесом формування дитячого колективу. Діяльність і спілкування як об’єктивні фактори. Формування позитивної позиції особистості в колективі.

У спрощеному розумінні управління - це уміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.Управляти учнівським колективам - означає використати колектив як інструмент виховання для розвитку індивідуачьності кожного учня Управління учнівським колективом здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних функцій педагога: 1) збору й аналізу інформації про учнівський колектив і школярів, які до нього входять; 2) планування й організації адекватних стану колективу впливів, метою яких є його удосконалення й оптимальний вплив на особистість; 3) контролю і корекції, спрямованих на вищий рівень розвитку колективу і кожного учня.

Важливою умовою управління учнівським колективом є розробка методики вивчення колективу, форм і методів аналізу одержаної інформації. Лише на основі об'єктивних даних педагог може правильно оцінити ситуацію й обрати засоби педагогічного впливу.

У практиці педагогічного управління колективом важливо дотримуватися таких важливих правил:1. Розумно поєднувати педагогічне керівництво з природним намаганням учнів до самостійності, незалежності. 2. Педагогічне управління не може бути незмінним. 3. Перебудова управління зводиться не тільки до перегляду мети і змісту колективістичного виховання, а до зміни об'єкту педагогічного управління. 4. Показником правильного управління є наявність у колективі загальної думки з найважливіших питань життя класу. 5. Міжособові взаємини в колективі, як показують дослідження, мають багаторівневу структуру. 6. Розподіл індивідуальних доручень вихованців слід здійснювати не з позицій потреб колективу, а з позиції можливостей та інтересів самих школярів. 7. Становище учня в колективі залежить також і від колективу. 8. Важливою умовою ефективності колективного виховання є організація і координація всіх виховних впливів: колективу вчителів, які працюють у цьому класі, інших колективів, з якими здійснюється співробітництво, сім'ї. 7. Позашкільні форми виховання

На думку А.С. Макаренка робота з формування колективу включає:

Педагогічну вимогу. Роботу з активом. Громадські доручення. Окреслення перспективи. Встановлення, зміцнення і примноження традицій.

Розширення колективних інтересів. Суспільна праця. Загальношкільний актив. Оперативні наради старост, збори, які проводяться швидко і точно зміцнюють колектив .Загальношкільні збори. Чергування по школі та інші форми самообслуговування.

Організованість колективу багато в чому визначається тим, яку позицію займає в ньому кожен з учнів, і яка його активність у спільних справах. Здатність особистості діяти так, щоб зміцнювати організованість колективу, характеризує його оптимальну включеність в організацію.

У соціальній психології при вивченні малої групи місце людини в системі психологічних відносин з іншими людьми розглядається на рівнях соціальних статусів, рольової поведінки та життєвих позицій особистості - вихідних елементів соціального досвіду, які в певній мірі відображають соціально-психологічну характеристику особистості в групі.

Найбільш близьким поняттям, що становлять соціально-психологічну характеристику особистості, є «позиція особистості» - «ставлення людини до системи норм, правил, шаблонів поведінки ...»[ 11,81]. Звичайно, позиція особистості в певних аспектах характеризує її активність в організаційній системі. Але разом з тим організаційні відносини і взаємодія членів колективу, перебуваючи в постійному видозміні, як раз припускають відхід від шаблонів, спрямованих на збереження і підтримку організації (або, навпаки, на впровадження дезорганізації).

Включеність слід розуміти як адекватне або неадекватне участь особистості в життєдіяльності колективу, в реалізації його цілей. У випадку адекватної участі в учня виявляються ініціатива, активність, прагнення внести як можна більший внесок у колективні справи, діяти так, щоб підтримати «організаційний дух» колективу. У разі ж неадекватного участі проявляється або несвідомо слідування за колективом («Я, як інші»), або байдуже ставлення до нього аж до негативного («Ну, я вам покажу, ви мене ще взнаєте ...»).

Таким чином, колектив оцінює своїх членів через призму включеності. При цьому він оцінює їх неоднаково: одних - адекватно, тобто відповідно реальним можливостям участі в колективних справах, інших немов би «не помічає», причому це не обов'язково збігається з социометрическими виборами по діловому й емоційного критерію.

Досить адекватне розуміння колективом особистості істотно впливає на міжособистісні відносини, відносини відповідальної залежності в плані становлення довіри, співпраці, взаємодопомоги.

Розвиток особистості в системі міжособистісних відносин. У житті конкретної людини як окремого представника людської спільності його особистість і її психіка представлені в нерозривній єдності. Як зазначалося вище, особистість - це особливе системне якість, що характеризує включеність індивіда в суспільні відносини. Розвиток особистості не може бути зведена до розвитку пізнавальних, емоційних і вольових компонентів. Детермінантою розвитку особистості є діяльнісно-опосередкований тип взаємин, який складається у людини з найбільш референтної (значущою для нього) групою (або групами).