49. Економічні ідеї меркантилізму і започаткування самостійної економічної науки.

Меркантилісти намагалися знайти відповідь на цілу низку питань, які ставило життя: чому багатство росте в одній країні інтенсивніше, ніж в іншій? Що можна і потрібно зробити в масштабах підприємства і, особливо, держави, щоб багатство росло швидше? Меркантилісти шукали відповідь на ці питання в умовах економіки своєї епохи. Можна вважати, що вони першими поставили завдання "раціонального господарювання" як найважливішу проблему економічної науки. Більшість з їхніх емпіричних висновків і рекомендацій пули об’єктивно правильними і в цьому розумінні — науковими. Разом з тим, вони зробили перші кроки і в пізнанні законів руху і внутрішнього механізму ринкової економіки. Помилка їхня була в тому, що вони шукали розгадку секретів економіки у сфері обігу. А виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну, точніше, в руки торгових капіталістів. Між тим, основою будь-якого суспільства є виробництво матеріальних благ, а обіг грошей — другорядним щодо нього.

Саме ж "багатство нації" меркантилісти розглядали по суті через призму інтересів торгового капіталу. Тому вони не могли не помітити такої важливої економічної категорії, як обмінна вартість. Вона їх цікавила суто як теоретиків, тому що в чому ж яскравіше втілюється обмінна вартість, як не у грошах чи в золоті? Однак навіть вихідна Аристотелева ідея зрівняння різних благ і різних видів праці в обміні була їм чужою. Вони вважали, що обмін за своєю природою є нерівним і нееквівалентним. Меркантилісти не розвивали теорії трудової вартості, зародки якої наявні ще у працях Арістотеля та окремих середньовічних авторів.

Додану вартість меркантилісти розглядали як торговий прибуток. Приріст і нагромадження капіталу вони розуміли не як результат виробничої діяльності, а як такий, що породжений обміном, особливо зовнішньою торгівлею. І все ж, незважаючи на це, багато проблем меркантилісти бачили у правильному світлі. Так, важливим предметом їх турботи було фактичне залучення у капіталістичне виробництво якомога більшої частини населення. У поєднанні з гранично низькою заробітною платою це мало збільшити масу прибутку і прискорити нагромадження капіталу. Меркантилісти великого значення в економічному розвитку надавали еластичності грошової системи. Орієнтуючись у своїх економічних проектах на сильну державну владу, пізні меркантилісти разом з тим часто виступали проти надмірної і дріб’язкової регламентації господарства державою. Це особливо характерне для англійців, які були виразниками інтересів сильної, самостійної і досвідченої буржуазії, яка мала потребу лише у загальному захисті її інтересів.

Томас Мен боровся проти жорсткої регламентації вивезення дорогоцінних металів. Він писав, що, як селянину необхідно кинути зерно в землю, щоб одержати згодом урожай, так і купцеві потрібно вивезти гроші і придбати зарубіжні товари, щоб потім продати більше своїх товарів і дати нації вигоду у вигляді додаткової кількості грошей. Разом з тим, меркантилісти не надавали значення залученню в національну економіку зарубіжних інвестицій. Для них неістотною була і проблема безробіття; основною причиною "добровільного безробіття" вони вважали "лінощі" або "розбещеність", які породжують у людині небажання працювати на фабриках і заводах заради власного блага. Незважаючи на помилки, меркантилізм, як вважав Й. Шумпетер, слід характеризувати як "епоху зародження політичної економії". На його думку, у той час ще не існувало загальних проблем економіки, і тому "ми не можемо шукати у тогочасній літературі глибоких узагальнень".

Високу оцінку меркантилізму знаходимо, наприклад, у новітньому чотиритомнику "Меркантилізм. Критичні концепції в історії економічної теорії", що вийшов у Великобританії (1995 р.) за редакцією відомого шведського професора Л. Магнуссона. Видання містить вибрані праці відомих англійських меркантилістів XVII-XVIII ст. Е. Міссельдена, Т. Мана, Дж. Чайлда, Ч. Давенанта, Я. Вандерлінта та ін. Тут чітко проведена думка про те, що меркантилісти були більш тонкими і врівноваженими економістами, ніж твердили А. Сміт та його послідовники. Вони були далекі від наївної плутанини багатства з грошима і виробили належні пояснення функціонуючої у той час економічної системи. Пошук схожості (подібності) між епохою первісного нагромадження капіталу і сучасними умовами становлення підприємницької ринкової економіки в колишніх командно-адміністративних країнах та країнах, що розвиваються, дає додатковий імпульс релятивістським трактуванням меркантилізму. В літературі з питань сучасного захисту меркантилізму звертається увага на нескінченність дискусії про смисл меркантилізму.

Звичайно, ніякі сучасні трактування меркантилізму не можуть змінити його загальної критичної оцінки класичною школою економічної теорії, його неминучої історичної однобічності, обмеженості. Не змінюють вони і того факту, що шлях до першого класичного стану пролягав саме від меркантилізму до класики. У зв'язку з цим становить значний інтерес проведення компаративного (порівняльного) аналізу меркантилізму і класики під цим кутом зору. Проте для здійснення такого аналізу треба попередньо вирішити питання про критерії віднесення вчених до класичної школи. Справа ускладнюється існуванням неоднакових підходів до проблеми: марксистського і кількох немарксистських.

Видатний економіст Йозеф Шумпетер писав, що меркантилізм був не стільки науковим напрямом, скільки практичною політикою. Так само і література меркантилістів була вторинним явищем і містила лише зачатки науки.

Таку оцінку меркантилізму заперечує відомий англійський економіст М. Блауг. Він пише, що не можна, наслідуючи Шумпетера, «зводити меркантилізм лише до другорядної течії поступального розвитку економічного аналізу». У меркантилістській літературі вже містилися основні елементи класичного підходу, підкреслює Блауг.

Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті багатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо.

Меркантилізм відіграв важливу роль: а)сприяв першопочатковому нагромадженню капіталу; б) сприяв розвитку товарно-грошових відносин; сприяв розвитку продуктивних сил. Позитивною стороною меркантилізму є те, що це була прогресивна економічна теорія, яка вперше висвітлила основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.

Недоліками меркантилізму були: неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); рекомендації ранніх меркантилістів, які направлялись на заборону вивезення грошей з країни, на обмеження імпорту, що стримувало розвиток торгівлі; визначення сфери обігу як предмета політичної економії.

У цілому меркантилізм (особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер. Значення теорії “торгового балансу” полягало в тім, що вона пропонувала більш зріле та ефективне вирішення економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо “торгового балансу” справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не зв’язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. Це значить, що пізні меркантилісти, відкривши одне з важливих джерел нагромадження капіталу, правильно розуміли економічні завдання своєї епохи, оскільки час промислових переворотів іще не наспів.