3.Економічні ресурси і їх роль у поступальному розвитку економіки. Характеристика економічних ресурсів.

Під економічними ресурсами, або факторами виробництва розуміють усі природні, людські та виготовлені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. До нихвідносяться земля, сировинні ресурси, техніка і технологія, людські здібності тощо.Таким чином, у сучасній економічній науці виділяють чотири фактори виробництва: праця, земля, капітал, підприємництво. Економічне тлумачення цих понять дещо відрізняється від загальноприйнятого їх розуміння, тому слід дати їм визначення як факторам виробництва.

Праця — це сукупність фізичних і духовних здібностей людей, які вони застосовують при виробництві тих чи інших благ. Цей фактор характеризується такими показниками: загальна чисельність працездатного населення, чисельність зайнятих у різних сферах економічної діяльності, рівень освіти, кваліфікації робочої сили, продуктивність праці тощо.

Поняття земля як фактор виробництва охоплює не лише земельні ділянки як сільськогосподарські угіддя чи ділянки під будівництво, а й усі природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі: родовища корисних копалин, водоймища, ліси, природну сировину тощо.

Капітал, або інвестиційні ресурси - це всі засоби виробництва, вироблені людиною. Це поняття охоплює будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання, інструменти, напівфабрикати, складські приміщення, транспортні засоби, тобто всі засоби виробництва, що застосовуються для виробництва товарів і доведення їх до споживача. Процес виробництва та нагромадження цих засобів називається інвестуванням. У загальноекономічному розумінні поняття „капітал" охоплює не лише засоби виробництва, але й гроші, покладені в банк, цінні папери (акції та облігації, коштовності тощо). Як економічний ресурс воно означає лише реальний капітал, той, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва.

Особливе значення для сучасного виробництва має специфічний економічний ресурс, який називається підприємницькою діяльністю. Підприємець має кілька функцій, які роблять його діяльність винятково важливою:1)  він бере на себе ініціативу поєднання всіх інших ресурсів у єдиний виробничий процес, виступає каталізатором і рушійною силою виробництва;2) бере  на себе  відповідальність  приймати  основні  рішення, визначає курс діяльності підприємства;3)  він новатор, постійно турбується про оновлення і вдосконалення виробництва;4)  він - людина, яка йде на ризик, ризикуючи не лише своїм часом, працею та діловою репутацією, але й вкладеним капіталом, як власним, так і своїх компаньйонів.

Посилення ролі підприємницької діяльності у виробництві в сучасний період пов'язане зі зміною умов виробництва та підвищенням складності умов управлінської діяльності під впливом ряду факторів. Головним з них є те, що в сучасній економіці підприємство виступає як відкрита система, на яку впливають умови зовнішнього середовища (політична ситуація в країні, зміни в господарському законодавстві, економічна політика, умови конкуренції, науково-технічні зміни тощо). Від управлінців вимагається вміння орієнтуватися в ситуації, швидко приймати правильні рішення. Отже, ми розглянули чотири види економічних ресурсів, які можна розділити на матеріальні ресурси (земля і капітал) та людські (праця і підприємництво).

4. Економічні закони: поняття та роль в теоретичному та практичному осмисленні економіки. Закон зростання потреб, закон обмеженості ресурсів, закон спадаючої граничної корисності, закон спадної віддачі.

Економічний закон ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). Економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать 4 їх типи:

1. Загальні економічні закони ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).2. Економічні закони, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі економічні закони відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно – економічних формаціях.3. Специфічні економічні закони ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.4. Економічні закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Широко відомі такі економічні закони, як: закон попиту; закон пропозиції; закон спадної прибутковості; закон зростаючих граничних витрат; закон зростання потреб та ін..

Закон зростання потреб — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.

Основною внутрішньою суперечністю закону є, з одного боку, досягнутий рівень виробництва і споживання, а з іншого — збільшені на цій основі потреби людей.

Цей закон у соціальній сфері виявляється в поліпшенні житлових умов, пенсійного забезпечення, гарантованого просування по службі тощо. У сфері політики його дія виражається у потребі людей, трудових колективів, соціальних верств і прошарків, основних класів впливати на формування політики, брати участь в управлінні державою на певному рівні, у подоланні процесу відчуження від політичної влади. Специфічні форми вияву закон зростання потреб має у правових, культурних, національних та інших сферах суспільних відносин.

Закон обмеженості ресурсів. Більшість речей, які люди хочуть мати, виробляються в недостатній кількості (за винятком позаекономічних благ). Отже, кількість товарів завжди обмежена і повинна якимось чином розподілятися (нормуватися) або за допомогою ціни, або іншими способами.

  Закон спадної граничної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.    Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.    Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об’єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.

Закон спадної віддачі ґрунтується на припущенні, що всі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Розмір граничного продукту починає зменшуватися не тому, що найняті пізніше працівники менш кваліфіковані, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів у виробництві зайнято більше працівників. Витрати розглядаються щодо певного виду змінних ресурсів за незмінності інших ресурсів. Отже, вкладення певного ресурсу має певну обмеженість віддачі за цього рівня науково-технічного прогресу. Для виробника закон спадної віддачі має велике практичне значення. Він повинен знати приріст витрат у результаті виробництва однієї одиниці додаткової продукції. Якщо на певній дільниці приріст витрат на одиницю продукції перевищує приріст на іншій, витрати слід спрямовувати на ту дільницю, де віддача більша. Зниження віддачі витрат певного ресурсу свідчить про необхідність застосування таких виробничих чинників, які можуть спинити спадну віддачу. Одним із них є науково-технічний прогрес.