37.Фіскальна політика: зміст, значення, особливості здійснення податкового та бюджетного регулювання. Дія автоматичних і вбудованих стабілізаторів.

Фіскальна політика — це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одно­часне поєднання обох заходів.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати струк­туру НЕ, зменшувати циклічні коливання, до­сягати повної зайнятості, сприяти ек. зростанню, впо­рядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо.

Розрізняють два види фіскальної політики: 1) стимулювальна політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рів­ня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Це збільшує ін­вестиції та зменшує безробіття. 2) За стримувальної політики уряд пра­гне знизити рівень інфляції через підвищення податків, скорочення державних видатків чи поєднуючи обидва ці заходи.

Податки і державні видатки — основні знаряддя фіскальної політики.

Дискреційна фіскальна політика — це система за ходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін "дискреційна" означає, що зміни в податках і державних видатках залежать від рішень парламенту чи уряду.

НЕ увійшла у фазу спаду, падіння сукупного попиту супроводжуватиметься згортанням обсягу національного ви­робництва і виникненням циклічного безробіття.

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юри­дичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надхо­дження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безро­біття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати стимулювальну політику. Вплив стимулювальної фіскальної політики на НЕ залежить від обраного способу фінансування дефіциту бю­джету. Уряд може фінансувати цей дефіцит створенням грошей та отриманням позик (випуск державних цінних паперів).

НЕ вийш­ла за межі природного обсягу виробництва і розвинулась інфляція попиту. Аби знизити темпи інфляції, уряд удається до стримувальної фіскальної політики. У ра­зі інфляції попиту стримувальна фіскальна політика діятиме в на­прямі створення надлишку державного бюджету — перевищення податкових надходжень над державними видатками.

Прихильники кейнсіанської філософії економіки здебільшого впевнені, що стимулювальну фіскальну політику, спрямовану на підвищення сукупного попиту, доцільно проводити, збільшуючи державні видатки. Обмеження сукупного попиту в періоди інфляції варто досягати через підви­щення податків. Прихильники класичної філософії економіки, які вважають дер­жавний сектор неефективним, рекомендують збільшувати сукупний попит у період спаду через зниження податків і зменшувати сукуп­ний попит у роки інфляції через зменшення державних видатків.

Вмонтований, або автоматичний, стабілізатор — це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції та не потребує до­даткових заходів з боку державних інституцій. Автоматичні ста­білізатори часто називають недискреційною фіскальною політикою.

Зі збільшенням обсягу в-ва у фазі піднесення податкові надходження автоматично збільшуються і, оскільки вони зменшу­ють видатки, то стримують ек. зростання. Інакше кажучи, якщо обсяг нац. в-ва розширюється, податкові надходження автоматично зростають, і сальдо державного бюджету змінюється у напрямі від дефіциту до надлишку. І навпаки, зі змен­шенням обсягу нац. в-ва у фазі спаду податкові надходження автоматично зменшуються, і бюджет змінюється у на­прямі від надлишку до дефіциту.

П роаналізуємо з допомогою рис. 1, як податкова система створює вмонтовану стабільність. Припустімо, що державні видатки G не залежать від рівня ВВП і є незмінними. Податкові надходжен­ня змінюються пропорційно до рівня фактичного ВВП.

Нахил лінії податкових надходжень T на рис. 1 залежить від ступеня прогресивності податкової системи. Про характер податкової системи судять із динаміки середньої про­центної ставки, яка дорівнює відношенню податкових надходжень до ВВП. Що прогресивніша податкова система, то сильніше пода­ткові надходження реагуватимуть на зміну ВВП. Значення нахилу кривої T на рис. 1 буде більшим, і більшим буде розрив між лініями С і Т, тобто податкова система створюватиме більші дефіци­ти й надлишки в періоди спаду і піднесення. Отже, чим прогресив­ніша податкова система, тим вища вмонтована стабільність націо­нальної економіки.

Трансферні платежі впливають на стабільність економіки подіб­но до податків. Однак у фа­зі спаду ТП збільшуються, що створює стимулювальний дефіцит державного бюджету. І навпаки, у фазі піднесення ТП зменшуються, що скорочує дефіцит і створює надлишок бюджету.

Однією з найскладніших проблем у проведенні дискреційної фіскальної політи­ки є ефект витіснення. Його механізм: у період спа­ду уряд проводить стимулювальну фіскальну політику, збільшуючи свої видатки. Зі збільшенням видатків зростає дефіцит державного бюджету, для покриття якого уряд виходить на грошовий ринок, підвищуючи попит на гроші. Це своєю чергою підвищує процентні ставки, бо зростання попиту на гроші збільшує ціну на них. Підвищення процентних ставок зменшує видатки приватного сектора — домогосподарств і фірм. Унаслідок зростання процентних ставок витісняються частина приватних інвестицій, а також ті спо­живчі видатки, що найбільш чутливі до змін процентної ставки.