35.Інфляція як проблема високого ділового циклу: визначення, види, вимірювання та наслідки інфляції для економіки. Правило 70. Політика держави щодо управління інфляційними процесами.

Інфляція (І.) – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Однак якщо ціни підвищуються внаслідок поліпшення якості продукції, то існує неінфл. зростання цін.

Економісти обчислюють темп І., який показує прискорилася вона чи уповільнилася за певний період часу: Темп І. = , де - рівень цін у поточному періоді.

Залежно від рівня розрізняють 3 види інфляції:

• помірна (коли ціни зростають до 10% на рік, повзуча – до 5% на рік);

• галопуюча (20, 50 чи більше % на рік)

• гіперінфляція (тисячі чи мільйони %% на рік)

Е кономісти поділяють І. з одного боку – на передбачену (учасники очікують на неї і захистилися від впливів) і непередбачену (несподівана), а з іншого – на збалансовану (відносні ціни не змінюються) і незбалансовану.

І. попиту – сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, тому ціни ростуть щоб врівноважити попит і пропозицію. Крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і має 3 відрізки:

1. кейнсіанський (майже горизонтальний, сукупний попит порівняно невеликий і обсяг виробництва < природній)

2. проміжний (рівень цін росте ще до досягнення повної зайнятості)

3. класичний (висхідний, факт. безробіття падає нижче природ. і І. прискорюється)

І. пропозиції – виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання природничих ресурсів.

Причини інфляції. Інфляція в країні залежить від к-сті грошей в обігу (за Фішером). За марксистів вона виникає коли паперових грошей випущено понад золотих. Кейнс розвинув теорію інфляційного розриву (І. є тоді, коли сукупні видатки > обсяг нац. продукту). Проте сьогодні серед головних причин виділяють такі: грош. маса зростає вищими темпами, ніж НД; дефіцит держбюджету; мілітаризація економіки; монополії і необґрунтовані привілеї; особливості структури н.е.

Наслідки інфляції:

• перерозподіл майна і доходів між різними групами населення,

• падіння рівня життя народу і зниження ефективності функціювання н.е.

• індексація (підвищення рівня номінальних з/п і інших виплат).

• перерозподіл доходів між боржником і кредитором.

• знижує рівень життя населення,

• спотворює відносні ціни, зменшує обсяг виробництва і зайнятості,

• неефективно розподіляє ресурси.

«Правило 70» — метод визначення кількості років, протягом яких рівень цін по-двоїться, для цього число 70 ділять на річний рівень інфляції.

36. Взаємодія між інфляцією і безробіттям. Крива Філіпса в коротко- та довгостроковому періодах. Крива Тейлора.

У ХХ ст. Фішер розкрив взаємозв’язок між І. та безробіттям – фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп І. зростав. Лише у 1958 р. Філіпс опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною з/п та рівнем безробіття (з/п завжди зростала, коли безробіття було малим, а зі зростанням рівня безробіття темпи приросту з/п уповільнювалися).

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала обернену залежність між темпами зростання з/п та рівнем безробіття у Британії (рання крива Філіпса). По осі OY – темпи зростання номінальної з/п, а по OX – рівень безробіття. Точці, в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Ця крива не перетинає вісь OY, бо досягти відсутності безробіття практично не можливо.

У 1960 р. економісти Самюельсон і Солоу видозмінили криву Філіпса – пов’язали рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання з/п). Таке вдосконалення дало змогу застосувати її до дослідження н.е. та використати в макрополітиці. Сучасна крива Філіпса відрізняється від ранньої

• темпи приросту номінальної з/п замінено на темпи інфляції

• враховує очікувану інфляцію

• враховує збурення сукупної пропозиції.

Обернений зв’язок між І. та безробіттям: із наближенням н.е. до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини і структурні проблеми. Рівняння кривої Філіпса:

,

д е - темп І., – очікуваний темп І., β – параметр ,який показує ,на скільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття (β>0); ∂ – збурення пропозиції; Б’ – рівень безробіття; Б* - природна норма безробіття. Отже

інфляція = очікувана І. – β + збурення пропозиції.

Крива Філіпса стабільна, якщо існує з року в рік однаковий темп інфляції. Цей темп підтримується доти, доки немає збурень у сукупному попиті чи сукупній пропозиції. Зростання темпу інфляції переміщуватиме SRPC вгору в короткостроковому періоді. Якщо рівень безробіття перевищуватиме природній, то темп інфляції знижуватиметься. Тому SRPC переміщується донизу. У довгострок. періоді вона вертикальна (а за теорією раціональних сподівань – вона завжди вертикальна, тому можливості вибору між інфляцією і безробіттям нема). Методи боротьби:

Перша група (стримувальна політика чи дезінфляція, яка супроводжується зниженням реального обсягу нац. виробництва і зростанням рівня безробіття) дає змогу знизити рівень інфляції впродовж короткого відрізку часу. Друга група, які називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції в тривалій перспективі. Основні складові: ефективна монетарна політика, впорядкування держ. фінансів і скорочення дефіциту держбюджету, раціоналізація структури н.е. та ЗЕД. Ефективна монетарна політика передбачає щорічний приріст грош. маси темпом, який не надто перевищує темп зростання нац. продукту.