2. Структура економіки (людина, природа, штучна природа), характеристика рівнів економіки (мікро-, мезо-, макро-, міжнародна економіка, глобальна економіка).

Людина економіка— сукупність економічних потреб, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника і власника. Структуру таких потреб, інтересів і цілей людини необхідно розглядати відповідно до структури суспільного способу виробництва. Основними підсистемами його є продуктивні сили, техніко — економічні відносини, виробничі відносини та господарський механізм. З точки зору принципу суперечності економічна сутність людини розкривається у суперечливій єдності людини, працівника, як основного елемента системи продуктивних сил та суб'єкта економічних відносин (в т.ч. техніко — економічних та виробничих). У контексті відносин привласнення Л. е. є діалектичною єдністю колективної та індивідуальної власності. У цій єдності індивідуальна власність відповідає природним властивостям людини, відображає природу взагалі, розкриває приналежність до продуктивних сил і служить основою економічної незалежності, свободи індивіда.

Земля(природа)- це усі поля і луги, водні багатства, корисні копалини, енергетичні ресурси, тобто усі природні ресурси. Капітал – усі заново створені передумови в-цтва або засоби в-цтва. Праця(робоча сила)- фізичні і розумові здібності людини, які застосовуються при в-цтві життєвих благ. Підприємництво – цей елемент виділяється в окремий ресурс, чим виділяється його виключне значення в системі ринкового виробництва.

Міжнародна економіка як наука покликана розробляти теорії і концепції, що дають можливість будувати найбільш раціональні економічні відносини однієї країни з іншими, враховуючи свої і чужі особливості.

Міжнародна економіка -частина те­о­рії ри­н­ко­вої еко­но­мі­ки, яка ви­вчає за­ко­но­мі­р­но­с­ті вза­є­мо­дії го­с­по­дар­сь­ких су­б’єк­тів рі­з­них дер­жа­в­них на­ле­ж­но­с­тей в об­ла­с­ті між­на­ро­д­но­го об­мі­ну то­ва­ра­ми, ру­ху фа­к­то­рів ви­ро­б­ни­ц­т­ва, фі­нан­су­ван­ня і фо­р­му­ван­ня між­на­ро­д­ної еко­но­мі­ч­ної по­лі­ти­ки.

Макроекономіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робіт­ники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного бо­ку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Глобальна економіка – новий стан світової економіки, яка перетворюється в цілісний глобальний механізм, поєднаний виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою.

Ознаки: розширення світового фін.ринку; зростання відкритості і посилення взаємозалежності економік; встановлення єдиного світового виробництва; уніфікація ведення бізнесу; створення глобальної системи управління;зближення народів; порушення рівноваги світової економічної системи.

Мезоекономіка- вивчає економічну поведінку окремого регіону і підсистеми національної економіки як АПК, паливно-енергетичний комплекс.