26.Вимірювання макроекономічних показників в часі. Поняття номінального і реального продукту. Дефлятор ввп.

Макропоказники – це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді, ціни з року в рік змінюються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макророзрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний та реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

Номінальний ВВП = S piqi,

де qi – обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi – ціна і-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:

динаміка обсягу виробництва;

динаміка рівня цін.

Реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу),тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

Реальний ВВП = S p0qi,де p0 – ціна і-го товару в базисному році.

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім.

На величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Тому виникає питання, якою мірою це пов’язано зі зміною фізичного обсягу виробництва, а якою - зі зміною цін чи обома обставинами водночас. Для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП.

Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.

Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП = Sр1q1 / Sр0q1

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень інфляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Інакше кажучи, якщо до ВВП додати доходи громадян даної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП.

27.Виробнича функція та її властивості. Характеристика виробничих функцій Кобба-Дугласа, Тінбергена та Денісона.

Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож­ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використо­вуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробницт­ва, яке може досягатися зростанням затрат одного ре­сурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К,   а зростає тільки

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кож­ного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів ви­робництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період — це період вироб­ництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше — капітал). Дов­готерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналі­зуючи залежність обсягів виробництва лише від кіль­кості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви­робництва

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях фак-

торів виробництва: 150 шт. при К = 300; L = 200  та при К = 200; L = 300; 210 шт. при К = 400; L = 200 та при К = 300; L = 300 тощо. Можна графічно пока­зати ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається ізоквантою (рис. 5.2) .

Ізокванта — це крива, що відображає різні варі­анти комбінацій ресурсів, які можуть бути викорис­тані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізо-кванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіан­ти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтерна­тивні варіанти комбінацій затрат ресурсів для вироб­ництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпе­чать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації mi обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).

Карта ізоквант — це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна Ізокванта, розміщена на більшій відстані від

початку координат, відповідає більшому обсягу про­дукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

Виробнича функція Кобба-Дугласа

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробни-ча функція Кобба-Дугласа, розроблена у 1923 році в США економістом П.Дугласом спільно з математиком Ч.Коббом на основі досліджень в обробній промисловості США за період з 1899 по 1922 pp. Вона описуєзалежність об-сягів виробництва від двох факторів - капіталу і праці,абстрагуючись від ін-ших.Функція Кобба-Дугласа має вигляд:

Q=A,Kб,Lв, (2)

деА - коефіцієнт пропорційності або масштабності;

б, в - коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст

обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Розрахунки показали, що за досліджуваний період коефіцієнти функції мають значення: A=1,01; а = 1/4; в=3/4 . Тобто функція приймає вид:

Q=1,01K1/4 L3/4

З цього випливає, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збі-льшення витрат праці на 1 % розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.

Пізніше у функцію виробництва вчені ввели фактор часу і якісні зміни в кісні зміни в

процесі виробництва, перейшовши від статичної моделі Кобба-Дугласа до динамічної моделі:

Q=A Kб Lв ert , де

ert - фактор, що відображає вплив технічного прогресу й інших якісних

змін у виробництві протягом певного часу.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологіч-ний

спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого об-сягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробниц-тва і лише один економічно ефективний, - той, який на даний момент за-безпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використо-вувані вхідні ресурси.

Функція Кобба-Дугласа має такі властивості:

1) коефіцієнт а показує, на скільки відсотків зміниться обсяг випуску продукції, якщо витрати праці зміняться на 1 %, а витрати капіталу залишаться незмінними. Такий показник називається коефіцієнтом еластичності випуску за витратами праці;

2) коефіцієнт р є коефіцієнтом еластичності випуску за витратами

капіталу;

3) сума параметрів а + Р описує масштаб виробництва.

Якщо ця сума дорівнює одиниці, маємо постійний масштаб виробництва. А це означає, що зі збільшенням обох виробничих ресурсів на одиницю обсяг продукції також зросте на одиницю. Якщо сума менша одиниці, то масштаб виробництва спадний, тобто темпи зростання обсягу продукції нижчі за темпи зростання обсягу ресурсів. Якщо сума перевищує одиницю, маємо зростаючий масштаб: темпи зростання обсягу продукції перевищують темпи зростання обсягу виробничих ресурсів.

Вплив інтенсивних чинників на економічне зростання показує інша виробнича функція — модифікована функція Кобба – Дугласа, яка «підправлена» голландським теоретиком Я. Тінбергеном (першим Нобелівським лауреатом з економіки) у 1948 р. Виробнича функція Кобба — Дугласа — Тінбергена має такий вигляд:

Y = АК L r, при а + |3 >1,

де r – коефіцієнт багатофакторної (сукупної) ефективності (показує зростання якості K і L під впливом НТП, тобто підвищення ефективності використання капіталу і праці)-  Тепер а + |3 = r, при r > 1 (еластичність цієї функції змінна). Якщо а + |3 >1, це означає: темп приросту Y перевищує темпи приросту K і L, що й відображає інтенсифікацію економічного зростання, підвищення ефективності суcпільного виробництва. Цей темп виробничої функції широко застосовується для оцінки макроекономічної ролі окремих чинників виробництва (K і L) в економічному зростанні (визначенні можливого обсягу продукту за певних обсягів капіталу і праці та певній ефективності їх застосування).

Е. Денісон дослідив показник не матеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки не інвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.