22.Економічний зміст факторних доходів. Розподіл доходів в економіці. Перерозподіл доходів. Номінальні та реальні доходи. Методи вимірювання нерівності в розподілі доходів. Закон Енгеля.
Доходи від економічних ресурсів (факторів виробництва) називають факторними. Кожен вид ресурсів забезпечує відповідний вид доходів: плата за трудові ресурси — заробітну плату, плата за природні ресурси — ренту, дохід на капітал — процент за грошовий капітал і прибуток за використання фізичного капіталу, дохід від підприємницьких здібностей — підприємницький дохід. Звичайно, види факторних доходів часто не розмежовують. Ми зупинимося лише на їхніх основних відмінностях.
Факторні доходи — це доходи факторів виробництва в процесі економічної діяльності. Включають дохід праці (оплату праці), доходи від капіталу (рента, відсотки, дивіденди, орендна плата), змішані доходи (доходи фермерів та осіб вільних професій, доходи від індивідуальної трудової діяльності).
За факторами виробництва стоять певні групи людей: за "працею" - працівники, за "землею" - землевласники (не має значення приватник або держава), за "капіталом" - його власники, за "підприємницькою діяльністю" - організатори виробництва, управлінці. Кожна з груп претендує на певну частку в загальному доході: власник робочої сили отримує дохід у формі заробітної плати, власник землі - ренту, власник капіталу - процент, підприємець - прибуток від своєї підприємницької діяльності. Те, що є доходом для власника фактора виробництва, виступає як витрата для покупця (споживача) цього фактора.
Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку про-дукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (ва-ловий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу яко-го виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспіль-ства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.
Питання про розподіл доходу є одним із найбільш дискусійних в економічній науці. Одні економісти вважають, що високі доходи - це несправедливі результати минулої спадщини й удачі, тоді як бідність випливає із дискримінації і відсутності сприятливої можливості збагатитися. Інші стверджують, що люди отримують те, на що вони заслуговують І що втручання держави у ринковий розподіл доходів шкодить економічній ефективності, призводить до погіршення економічного становища усіх членів суспільства. Дехто вважає, що уряд повинен скористатися своєю владою, аби гарантувати підтримку тим громадянам, чиї доходи падають нижче прожиткового мінімуму.
Номінальні доходи - це грошові доходи населення.
Реальні доходи – це кількість благ і послуг, який можна придбати за номінальні доходи. Реальні доходи споживача залишаються незмінними лише в тому випадку, якщо споживач у стані купити в цілому стільки ж благ, що і раніш.
Реальні доходи залежать від наступних факторів:
1) номінальних доходів;
2) рівня цін на товари і послуги;
3) темпів інфляції;
4) рівня податків, якими обкладаються доходи. У свою чергу номінальні доходи (особливо в сфері малокваліфікованої праці) залежать від рівня безробіття в країні, підлоги і національної приналежності працівника.
Дослідження показують, що найбільша частка національного доходу припадає на заробітну плату. Відносна частка доходу від праці, що визначається у вузькому розумінні як заробітна плата, за останні десятиріччя дещо збільшилася. Якщо давати визначення в ширшому розумінні, тобто включаючи самостійно зайнятих, то в національному доході економічно розвинутих країн відносна частка доходу від праці досягла 70—80 %, а частка майнових доходів — близько 20—ЗО %. В Україні в загальній структурі доходів у 2003 році частка доходів від заробітної плати складала 42,35 %, прибуток та змішаний дохід — 16,42 %, доходи від власності — 2,39 %, соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти — 38,84 %.
Той факт, що в економічно розвинених країнах більша частка доходів припадає на дохід від праці, ще не означає, що розподіл національного доходу в цих країнах досяг соціальної справедливості. Аналіз статистичних даних показує, що у цих країнах існує значна нерівність доходів. Ступінь нерівності доходів можна визначити за допомогою кривої Лоренца, зображеної на рис. 18.2.
Рис. 18.2. Крива Лоренца
На рисунку видно, що відсоток сімей відкладено на осі абсцис, а відсоток доходу — на осі ординат. Теоретичну можливість абсолютно рівного розподілу доходу показує бісектриса. Вона вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що коли 20 % всіх сімей отримують 20 % всього доходу, 40 % — 40 %, а 60 % — 60 % тощо, то відповідні точки будуть розміщені на бісектрисі.
Крива Лоренца демонструє не теоретичний, а фактичний розподіл доходу. Як вказує точка а, 20 % всіх сімей з найнижчими доходами отримують 7 % доходу; точка б вказує, що 40 % сімей з низькими доходами отримують 18 % доходу тощо. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність, і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, або розрив між лініями, тим більший ступінь нерівності доходів. Коли б фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренца і бісектриса співпали б і розрив зник.
Точка е на графіку відповідає ситуації абсолютної нерівності, коли 1 % сімей має 100 % доходу, а інші не мають нічого. У цьому випадку крива Лоренца співпаде з осями системи координат, утворивши прямий трикутник з вершиною в точці е. Трикутник, створений діагоналлю і осями координат, характеризує цей крайній ступінь нерівності.
Криву Лоренца можна використати для порівняння розподілу доходів у різні періоди часу або в різних країнах, або між різними соціальними групами населення, беручи до уваги доходи до і після вирахування податків, а також трансфертні платежі. У перехідній економіці України спостерігається особливо велика різниця між доходами працюючого населення і пенсіонерів. Дуже великий розрив існує також між доходами працівників окремих галузей народного господарства та видів економічної діяльності, приміром, між доходами працівників вугільної, металургійної промисловості, нафтоперероблення, працівників, зайнятих фінансовою діяльністю, з одного боку, і працівників освіти, охорони здоров'я, культури, з другого.
Причини нерівності доходів та ефективність.
Ринкова економіка суперечлива: з одного боку, вона надає рівні можливості, а з іншого, функціонує за принципом: "працюй або ходи голодний". Плоди ринкової економіки належать тим, хто має право на спадщину. Рівень доходів окремих груп населення також залежить від різниці в здібностях, рівні освіти і професійній підготовці, від вибору місця роботи, ступеня панування на ринку тощо.
Вивчаючи соціальне становище населення, економісти застосовують поняття "прожитковий мінімум". Визначається він двома способами. По-перше, використовуються дані про бюджет працюючих сімей. По-друге, береться до уваги те, що питома вага доходу витрачається на харчування.
Аналіз показує, що найбільші коливання доходу пов'язані із власністю. Різниця в оплаті праці й особистих якостях за своїм значенням суттєво поступається значенню власності.
Ернст Енгель (1821 — 1896) — англійський економіст, який вивчав, як у XIX ст. характер споживання товарів і послуг змінювався залежно від доходу сім'ї. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит (рис. 1).
Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричинює менший приріст споживання товару X.Це насамперед пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає доход споживача.
Рис. 1. Крива Енгеля
Ці залежності були помічені й сформульовані Енгелем і ввійшли в економічну теорію як закони Енгеля:
Закон Енгеля — із зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності скорочується.
Закони Енгеля зводяться до наступних положень:
1) бідні родини витрачають більше на необхідне для життя — їжу і житло;
2) частка витрат на харчування знижується в міру зростання доходів, а частка витрат на житлі стабілізується;
3) витрати на дорогі предмети підвищуються в більшому ступені, чим доход. При росту доходу споживача споживання їм вторинних благ зростає в більшому ступені, чим споживання благ першої необхідності;
4) при зниженні ціни одного з благ і сталості ціни на інше благо збільшується попит на благо, ціна якого знижується, причому здійснюється відносна заміна ним іншого блага.
5) споживання освітніх, юридичних, медичних послуг і послуг, пов'язаних з відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.