20.Природні ресурси в економічній системі. Специфічні риси попиту, пропозиції та ціноутворення на ринку природних ресурсів.

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою природних ресурсів  (Особливо корисних копалин) споживається більше, ніж вони їх мають.  Відсутні ресурси ввозять переважно з країн, що розвиваються. У силу цього величезні сировинні потоки рухаються в три основні центри їх переробки: Північної Америки, Західної Європи, Східної і Південно-Східну  Азію. Такий стан справ породжує дві проблеми: залежність розвинених країн від поставок сировини та сировинну орієнтацію експорту багатьох країн, що розвиваються держав.

Нерівномірність забезпечення країн природними ресурсами, а також споживання їх висуває низку закономірностей в економічному розвитку різних країн. Перша з них пов'язана з необхідністю пошуку шляхів більш раціонального використання природних ресурсів в умовах їх недостачі.  Особливо гостро ця проблема стоїть для розвинених країн. Власне кажучи, їх варіант промислового розвитку протягом останнього десятиріччя (економія ресурсів) і є ресурсозберігаючий шлях економічного розвитку.

Природні ресурси, як відомо, поділяються на поновлювані і не поновлювані. Особливо дбайливо слід ставитися до не поновлюваних ресурсів. Необхідно також вживати дієвих заходів щодо поновлюваних ресурсів (прісна вода, ліс, грунт), відновлювати їх первісний стан. Багато країн світу активно використовують вторинне сировина і відходи виробництва.

Земля як фактор виробництва - це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси – ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (можуть бути використані тільки один раз – вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (неодноразово використовуються у виробництві – моря, земельні угіддя).

Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку – послуг природних ресурсів – визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R – орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року).

Економічна рента – це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких (їх запаси) обмежена. Саме унікальна умова пропозиції землі та інших земельних ресурсів – їх фіксована кількість – відрізняє рентні платежі від заробітної плати, проценту та прибутку.

Рента – доход з землі, який отримує її власник (землевласник) на відміну від доходу, який отримує підприємець (орендар – землекористувач), використовуючи землю, як об’єкт господарювання.

Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність ренти (ПЦР) за N років складатиме:

ПЦР = R / (1+r) + R / (1+r)2 + R / (1+r)3 + …+ R / (1+r)N (1)

Через те що земля може давати ренту необмежено довго, ціна її Р визначатиметься поточною цінністю ренти за формулою (1), коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:

Р = R / r (2)

Обсяг землі обмежений – і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може з часом бути покращена або погіршена, залежно від того як ведеться господарювання.

На ринку чинників виробництва формується ще одна специфічна сфера — ринок природних ресурсів. Особливість такого типу чинників — їхня невідтворюваність, а отже, постійна, фіксована пропозиція, що відображується в його досконалій нееластичності крива пропозиції таких ресурсів має вигляд вертикальної прямої, перпендикулярної до осі кількості).

Що ж стосується доходу, який винагороджує участь в економічній діяльності чинника, пропозиція якого зовсім нееластична у тривалий період, він називається чистою економічною рентою. її ринковий рівень встановлюється в точці перетину кривої пропозиції, що відбиває обмеженість природних ресурсів, та кривої попиту, що відтворює їхню продуктивність, тобто граничний дохід від певного чинника. Якщо рента вище за точку рівноваги, то це означає, що не вся земля використовується повністю, власники ведуть конкуренцію в пошуках орендарів і, як наслідок, рента має тенденцію до зниження. Якщо вона нижча за точку рівноваги, конкуренцію за обмежену кількість землі ведуть вже орендарі, і рента підвищується. З величиною ренти пов'язана і ціна тієї ділянки землі, з якої вона одержується. Ціна на землю є капіталізованою вартістю ренти, тобто сумою, яка за певної норми відсотка даватиме дохід, який дорівнює річній ренті з усієї ділянки:

PrR/r- 100,

де Pt— ціна землі; R — рента; г — позичковий відсоток.

Земельна рента — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

Розрізняють такі форми земельної ренти:

• диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю;

• диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі;

• абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження;

• монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.