19. Виникнення кредиту та його економічний зміст. Теоретичні погляди на категорію кредит. Форми кредиту. Кредитна економіка як основа розвитку фінансової системи та еволюції товарного господарства.

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій і поступається лише категорії грошей.

Кредит – економічна категорія, яка є вираженням відносин між суб'єктами господарювання щодо надання й отримання позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості й платності. Кредит – рух вартості в інтересах реалізації певних потреб.

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого – надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України. Гроші позичалися під заставу зі сплатою відсотків. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його появою гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і передачею грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту.

Є дві теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча. 1. Натуралістична. Спочатку натуралістичну теорію кредиту обґрунтували відомі англійські економісти А. Сміт (1723–1790) і Д. Рікардо (1772– 1823). Цієї теорії дотримувалися представники так званої історичної школи Німеччини й Австрії, французькі економісти Ж. Сей, Ф. Бастія й американський Д. Мак-Куллох.

Основними постулатами економістів натуралістичної теорії були такі:

– об'єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, речовинні блага; кредит – рух натуральних благ, а тому він є лише способом перерозподілу наявних у цьому суспільстві матеріальних цінностей;

– позичковий капітал тотожний дійсному, отже, нагромадження позичкового капіталу є виявом нагромадження дійсного капіталу, а рух першого повністю збігається з рухом продуктивного капіталу;

– оскільки кредит відіграє пасивну роль, то комерційні банки є посередниками.

Капіталотворча. У середині XIX ст. панівне становище зайняла саме ця теорія кредиту. Основні и концепції були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671–1729), відповідно до поглядів якого, кредит займає становище, незалежне від процесу відтворення, і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Із цього основного постулату випливали подальші елементи капіталотворчої теорії.

Кредит ототожнювався з грошима і багатством. На думку Дж. Ло, кредит здатний надати рух усім невикористовуваним виробничим можливостям країни, створювати багатство і капітал. Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Дж. Ло належить ідея організації емісійного банку, за допомогою якого можна надати рух всім продуктивним силам суспільства і збагатити країну. Однак ці ідеї на практиці зазнали краху. Так, будучи міністром фінансів Франції у 1719 р., Дж. Ло в 1720 р. перетворив свій приватний банк на Державний королівський банк, що випускав банкноти в порядку обліку векселів і розмінював їх на срібло. Хоча випуск незабезпечених грошей, пов'язаний з придбанням акцій товариства "Компанія Індія", призвів до їх знецінення, банк прогорів, а Дж. Ло втік із країни.

Основний недолік теорії Дж. Ло полягав у тому, що він робив ставку на емісію банкнот із примусовим курсом, що мало спекулятивний характер. Однак Дж. Ло виявився пророком, тому що кредитні відносини набули широкого розвитку в XIX–XX ст.

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний. Комерційний кредит — кредит, який надається одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим у формі продажу товару з відстрочкою платежу і оформляється векселем. Банківський кредит — кредит, який надається кредитно-фінансовими установами (насамперед банками) будь-яким господарюючим суб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позик. Споживчий кредит — кредит, який надається банками, спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами та торговими компаніями приватним особам для придбання товарів тривалого користування. Іпотечний кредит — кредит, який надається банками та спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами у формі довготермінових позик під заставу нерухомості. Державний кредит — кредит, який надається державі (в тому числі місцевим органам влади) фізичними та юридичними особами. Існує у формі державних позик, про що йшлося у попередній темі. Міжнародний кредит — кредит, який надається у формі валютних та товарних цінностей підприємствами (в тому числі банками та державою) однієї країни підприємствам та урядам інших країн.