49.Обгрунтувати значення методу створення виховних ситуацій.

У теорії педагогіки і практиці школи все більшого поши­рення набуває використання виховних ситуацій, тобто створен­ня таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до учнів, а ціле­спрямовано організованими обставинами, які і створюють си­туацію. Прийоми непрямого впливу на особистість школяра Результативність непря­мого впливу зростає у зв'язку з особливостями підлітків, юна­ків, про що у свій час писав А.С. Макаренко: «...хоча всі вихованці і розуміють, що в дитячому закладі їх навчають і ви­ховують, але вони не люблять піддаватись спеціальним проце­дурам. Тому суть педагогічної позиції вихователя повинна бути прихована від вихованців»¹.

Це можуть бути:

— ситуації упізнавання, в якій дитина може продемонструвати свою унікальність, своєрідність, талановитість, інтереси;

— ситуації взаємодії кожного члена колективу з однокласни­ками в позиції підлеглості та керівництва;

— ситуації співпереживання, турботи, взаємодопомоги, ситуа­ції морального вибору;

— ситуації успіху та ін.².

В основному виховна ситуація не викликає у школяра почуття образи, приниження власної гідності.

Вона розрахована на участь і підтримку батьків, ровесників, вчителів та ін., доречна при вирішенні гострих питань спілкуван­ня ровесників, при встановленні позитивних стосунків між бать­ками і дітьми. У той же час виховну ситуацію не можна вважати універсальним методом, її використовують у залежності від цільо­вої установки, особистих якостей дитини, авторитетності вчителя тощо.

Корисним і необхідним є використання з педагогічною метою виховних обставин із життя. Сутність цих ситуацій в тому, що діти змушені робити вибір: зробити щось для себе, свого задоволення чи поступитися радістю іншому, допомогти ровеснику, старшому, якщо доводиться при цьому самому від чогось відмовитися. «Ор­ганізація такої ситуації потребує особливо глибокого і різнобічно­го знання психологічних особливостей вихованців, домінуючих мотивів їх діяльності, інтересів, потягів, рівня домагання, всіх об­ставин їх життя»¹.

50. Проаналізувати концепцію активізації пізнавальної діяльності школярів.

До ключових проблем педагогіки відноситься й питання фор­мування активності особистості в навчанні, тому що саме в розв'я­занні цього питання «як у фокусі, тісно переплітаються ті соці­альні, психологічні і педагогічні вимоги, котрі пред'являються до формування особистості»¹.

Суспільство не може повноцінно функціонувати в умовах нау­ково-технічного прогресу без активності людини, яка є джерелом наукового і соціального прогресу.

Актуальність проблеми пов'язана із розвитком демократії в дер­жаві, яка вимагає компетентності людей, що залучаються до керів­ництва державою.

Пізнавальна активність особистості виступає також як засіб задоволення її духовних потреб, інтересів, самовираження та са-мореалізації.

У той же час вона є важливою умовою удосконалення навча­льно-виховного процесу в школі, тому що:

а) стимулює розвиток самостійності, ініціативності, відповідаль­ності, сили волі школяра, його творчий підхід до оволодіння змі­стом освіти;

б) забезпечує сприятливий мікроклімат у родині;

в) спонукає вчителів до самоосвіти, пошуків шляхів досягнен­ня високих результатів навчання та ін.

Активізаціяпізнавальної діяльності передбачає застосування різних методів, засобів, форм, напрямів навчання, що спонукають особистість до виявлення активності. Основні з них:

Формування позитивної мотивації навчально-пізнавальної ді­яльності, пізнавальних інтересів (O.K. Дусавицький, А.К. Марко­ва, Т.І. Щукіна).

Безпосереднє залучення кожного школяра до навчально-пізна­вальної діяльності, чому сприяє проблемне навчання, самостійна, творча робота учнів, що дозволяє їм самореалізовуватися і само-стверджуватися.

Організація навчального спілкування як на уроках, так і в поза-навчальній роботі.

Створення сприятливого мікроклімату в стосунках з учителя­ми, членами контактного колективу, певного комфорту, тому що дискомфорт, почуття тривоги, незахищеності відчувають у школі 53 % учнів-старшокласників так званої масової школи. Значно менший цей показник (близько 17 %) — у ліцеях (гімназіях), хоч навантаження велике, і лише 1 % — у приватній школі¹.

Дидактично цілеспрямована активізація пізнавальної діяльно­сті вимагає визначення видів та показників пізнавальної активно­сті (Див табл. 23)

Звичайно, всі ці напрями діалектичне пов'язані між собою і ко­жен з них виконує в певній мірі функції іншого.

Наведемо приклади.

 

 

Таблиця 23

Види та показники пізнавальної активності у залежності від вольових зусильособистості:

— допитливість;

— короткочасний інтерес, який не реалізується в конкретній діяльності.

У залежності від характеру діяльності:

Виконавська

Реконструктивна

Творча

 

— Ініціативність; — інтерес; — самостійність; — оригінальність; — оптимальність діяльності; — відповідальність; — сумлінність; — енергійність; — інтенсивність.

— відповідальність; — сумлінність; — енергійність; — інтенсивність.

— відповідальність;

— сумлінність;

— енергійність;

— інтенсивність;

— уміння обирати засоби діяльності;

У залежності від стійкості:

— уміння здійснювати прості перенесення.

Ситуативна

t

— виявляється постійно, охоплює всі боки особистості.

— проявляється в певних умовах.

У залежності від ступеня проявлення:

високий

рівні

середній низький

Отже, активізація пізнавальної діяльності, спрямованої на фор­мування активності як інтегральної стійкої якості особистості, її по­треб, інтересів, забезпечує ефективність будь-якого виду діяльності.

С интернета

Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють підвищення рівня усвідомленого пізнання об'єктивно-реальних закономірностей у процесі навчання.

Кожен учитель застосовує у навчальному процесі свої прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів, але досвід роботи одного вчителя не може бути механічно перенесений іншим учителем в інший клас. У зв'язку з цим виникає потреба в теоретичному обґрунтуванні системи роботи вчителів з активізації пізнавальної діяльності учнів.

Основна мета роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів полягає в розвитку їх творчих здібностей. З психології відомо, що здібності людини, в тому числі і учнів, розвиваються в процесі діяльності. Засобом розвитку пізнавальних здібностей учнів є вміле застосування таких методів і прийомів, які забезпечують високу активність учнів у навчальному пізнанні. Методи і прийоми активізації, що їх застосовує вчитель, повинні враховувати рівень пізнавальних здібностей учнів, бо непосильні завдання можуть підірвати віру учнів у свої сили і не дадуть позитивного ефекту. Тому система роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів повинна будуватись з врахуванням поступового і цілеспрямованого розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів, розвитку їх мислення. У процесі навчання учень здійснює різні дії, в яких виступають основні психічні процеси: відчуття, сприймання, уява, мислення, пам'ять та ін. Оскільки з усіх пізнавальних психічних процесів провідним є мислення, то можна сказати, що активізувати діяльність учнів - це активізувати їх мислення. Разом з тим треба пам'ятати, що без бажання учня вчитися всі старання вчителя не дадуть очікуваних наслідків. Звідси випливає висновок, що потрібно формувати мотиви навчання, бажання учнів розв'язувати пізнавальні задачі.

Як відмічалось, активізація пізнавальної діяльності учнів тісно пов'язана з активізацією їх мислення. У мисленні школярів виділяється три рівні: рівень розуміння, рівень логічного мислення і рівень творчого мислення.

Розуміння - це аналітико-синтетична діяльність, яка спрямована на засвоєння готової інформації, що повідомляється вчителем чи черпається з книжки. Вчитель повідомляє нові факти, аналізує результати дослідів, виконує розумові операції (аналіз, синтез, абстракція, узагальнення) та застосовує прийоми розумової діяльності (порівняння, класифікація, означення). Учні слідкують за ходом мислення вчителя, за логічністю і несуперечливістю доведень. Це вимагає від учнів певних розумових зусиль, певної аналітико-синтетичної діяльності.

Під логічним мисленням розуміють процес самостійного розв'язання пізнавальних задач. Логічне мислення, як і розуміння, теж є аналітико-синтетичною діяльністю, але між ними є суттєва відмінність за джерелом, дидактичною функцією і суб'єктивним переживанням. У процесі логічного мислення учень сам приходить до нових висновків, тоді як суть розуміння полягає в пізнаванні, усвідомленні і фіксації того, що сприймається і засвоюється. Логічне мислення розвивається під час евристичних бесід і лабораторних робіт, виконання логіко-пошукових завдань, застосування деяких прийомів роботи з підручником, розв'язуванні задач тощо.

Рівень творчого мислення формується при виконанні творчих завдань. Творчими завданнями у навчальному процесі вважають такі завдання, принцип виконання яких учням не вказується і в явному вигляді їм невідомий. За сучасними поглядами творче мислення здійснюється у три етапи. Перший етап характеризується виникненням проблемної ситуації, її попереднім аналізом і формулюванням проблеми. Другий етап - це етап пошуку розв'язку проблеми. На третьому етапі знайдений принцип розв'язку реалізується і здійснюється його перевірка.

Як уже зазначалось, в учнів потрібно сформувати мотиви навчання, головним з яких є інтерес до предмету. Під пізнавальним інтересом до предмету розуміють вибіркову спрямованість психічних процесів людини на певні об'єкти і явища оточуючого світу. Звичайно, учнів навчають не тільки тому, що їм цікаво. Навчання - це праця, що потребує великої напруги сил. І все ж стійкий інтерес учнів до предмету іде через цікавість і допитливість і значною мірою визначає успіх учнів у навчанні.