34.Обгрунтувати етапи виховання.

Педагог має розглядати процес виховання як послідовність етапів, знання яких допоможе йому спланувати виховну роботу, передбачити її зміст і методику проведення на кожному етапі.

Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу охоплює такі етапи:

1) визначення сукупності рис і властивостей особистості (певного ідеалу), які слід сформувати у вихованця. Щодо виховання класу мають на увазі формування такого колективу, який би за своїми якостями відповідав еталону, виробленому на основі поставленої суспільством перед школою мети виховання; ..

2) вивчення індивідуальних особливостей вихованця (колективу), його позитивних рис, недоліків у характері й поведінці, а також рис, які перебувають на стадії зародження. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з наміченим ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. На цій основі можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом). Тому важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому вихователь, приймав пропонований ним взірець для наслідування і докладав зусиль для досягнення Поставленої мети;

3) реалізація програми виховання, тобто запланованих виховних заходів, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу;

4) спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Свідченням настання цього етапу є заняття учня самоосвітою і самовихованням.

35.Обгрунтувати сутність і шляхи реалізації принципу позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності, активності і самостійності учнів.

Принцип мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує, що найефективнішим напрямом підвищення якості будь-якого навчання є створення таких психолого-педагогічних умов, за яких учень спроможний зайняти активну особистісну позицію і найбільш повною мірою розкритися не тільки як об'єкт навчальної діяльності, а і як суб'єкт. Активність дитячої думки В. О. Сухомлинський вважав найважливішою передумовою свідомого ставлення до навчання, і міцних, глибоких знань, і делікатних інтелектуальних взаємовідносин у колективі. Бути суб'єктом для учня означає його перетворення із пасивної істоти в активну, тобто архітектора і зацікавленого учасника власних навчально-пізнавальних дій. Ідея опрацювання цього принципу належить сучасним дидактам В. Оконю, Ю. К. Бабанському, психологу Л. І. Божович.

У психології щодо поняття «мотивація» немає єдиного підходу. Одні під мотивацією розуміють певні спонукання, які викликають активність організму і визначають її спрямованість (М. Ш. Магомед-Емінов), інші – сукупність факторів, які підтримують і направляють поведінку (Мадсен, Годфруа), ще інші – сукупність мотивів (К. К. Платонов, В. Д. Щадриков). Трудність визначення понять «мотив» і «мотивація» полягає у тому, що ці два поняття взаємопов'язані та взаємозумовлені. У цьому навчальному посібнику використовується третій підхід.

Мотивація навчальної діяльності складається із сукупності певних мотивів. А мотив – це предмет діяльності, за яким завжди стоїть певна потреба (О. М. Леонтьев). Своєю чергою, потреба викликає певне переживання, інтерес, спонуку, надає смислу навчальній діяльності. Для того, щоб учень активно прилучався до навчально-пізнавальної діяльності, необхідно, щоб вона набула для нього особистісного смислу, викликала позитивні переживання, намагання і прагнення. Є різні критерії класифікації мотивів у системі навчання. Наприклад, за видом виокремлюють соціальні та пізнавальні мотиви. За ступенем усвідомленості учнем власних потреб в учінні – усвідомлені та неусвідомлені, за характером прояву – дійсні та хибні.

Для ефективної реалізації цього принципу можна сформулювати такі правила:

1. формування широкого кругозору щодо різноманітних проблем суспільного життя України;

2. перетворення учнів у зацікавлених та активних учасників життєдіяльності учнівського колективу;

3. формування інтересу до конкретного фаху;

4. зацікавлення учнів у результатах своєї праці й демонстрація їх для досягнення успіху в професійній діяльності;

5. визначення конкретних цілей і завдань навчальної діяльності, кожного навчального заходу;

6. надання особистісного смислу й конкретного змісти навчальній діяльності;

7. широке застосування активних методів навчання;

8. особлива увага сучасним дидактичним концепціям;

9. формування пізнавальних мотивів і на їхній основі мотивів професійних досягнень тощо.

Принцип активності й самостійності. Встановлено: чим активнішою і більш самостійною є діяльність учня, тим вищою є якість засвоєння. Активність учня може бути внутрішньою, коли, зрозумівши суть визначеної проблеми, учень свідомо й наполегливо шукає шляхи її вирішення; а є й зовнішня, метушливо-показна, коли він механічно виконує вказівки вчителя.

Рівень якості навчання залежить від характеру пізнавальної діяльності - репродуктивної чи творчої. Питання критеріїв "виміру" ступенів розвитку пізнавальної діяльності, активності й самостійності учнів ще не знайшло наукового розв'язання в педагогіці.

Які умови активізації навчання учнів? Насамперед, це майстерність педагога, його вміння змістовно, логічно, цікаво, образно й доступно викласти програмний матеріал; поступове ускладнення завдань навчання; створення на всіх навчальних заняттях серйозної, ділової атмосфери; цілеспрямованість мобілізації уваги, волі й мислення кожного учня; розуміння учнями мети навчання; введення ігрових моментів у навчання з урахуванням його завдань та віку учнів; чергування різних видів праці; систематичний контроль за виконанням учнями нових завдань; своєчасна й тактовна допомога тим учням, які її потребують; виховання у кожного впевненості у своїх можливостях успішно навчатися; розвиток емоційного ставлення до самого процесу і способів набуття знань; уміння викликати в учнів почуття задоволення і радості від успіху.

Як підкреслював Г.Ващенко, справжня і навіть здорова активність учнів у процесі навчання вимагає активності вчителя. Пасивний, байдужий вчитель не зможе організувати справжньої активної роботи учнів: це буде хаос і анархія, а не активність.

Принцип активності не знижує авторитету вчителя, а навіть підносить його на вищий ступінь, але це — не зовнішній авторитет, підтриманий карами, нагородами та іншим, а зумовлений внутрішніми якостями вчителя, його знаннями, педагогічним тактом, умінням захопити учнів роботою.