1.2 Випадки віл-інфікування в Незалежній Україні

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Україна за темпами розповсюдження СНІДу випереджає всі країни колишньої Східної Європи, в тому числі і СНД. Кількість ВІЛ-інфікованих в Україні зростає у геометричній прогресії. І міжнародні, і вітчизняні експерти називають найчастіше три причини: наркотики, Чорнобиль, зубожіння нації. Крім наркотиків, у поширенні епідемії СНІДу серйозну роль відіграє Чорнобиль. Постійна радіація дається взнаки. Імунітет нації катастрофічно падає. Українці стають беззахисними перед хворобами. За даними ВООЗ, в Україні за 1998 рік зареєстровано 110 тисяч ВІЛ-інфікованих.Міжнародні організації надають Україні певну допомогу в боротьбі зі СНІДом. В країні постійно працюють емісари ВООЗ, протягом 4 років тут перебувають координа- тори ООН, які забезпечують поставки шприців та медичних препаратів у рамках програми ООН по боротьбі з ВІЛ/CНІДом. В останні роки в Україні спостерігається поширення ВІЛ-інфекції найбільше серед осіб, які вживають наркотичні речовини шляхом ін'єкцій, і дещо повільніше серед тих, хто не має постійного статевого партнера. Епідемія поширилась на усі області України. Станом на початок 1998 року зареєстровано близько 18 тисяч інфікованих осіб.

Перші випадки ВІЛ-інфекції на території України були зареєстровані 1987 року. Протягом наступних 7 років (до 1994 року включно) поширення ВІЛ мало поодинокий характер: від 6 до 40 нових випадків щорічно. Домінував статевий шлях передання, переважно гетеросексуальний. У 1995р. ситуація змінилася у зв’язку із потраплянням ВІЛ у середовище споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН). Відтоді поширення ВІЛ-інфекції швидко набуло характеру епідемії. У 1997 році не залишилося жодного із 27 регіонів країни, де ще б не були виявлені випадки ВІЛ-інфекції серед СІН. Перший етап епідемії ВІЛ (від 1987р. до 1994 рік включно) характеризувався повільним збільшенням нових випадків.

Другий етап епідемії (1995 - 1998)роках був пов’язаний зі спалахом інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків. Парентеральний шлях передання став домінувати. Частка споживачів ін’єкційних наркотиків серед ВІЛ-інфікованих у 1997р. була найвищою, 83,6% [.6]

На третьому етапі (від 1999 до 2003 р.) у загальній масі ВІЛ-інфікованих продовжують домінувати споживачі ін’єкційних наркотиків, однак їх частина поступово знижується - до 48,1% у 2003 р. Зростає частка передання ВІЛ статевим шляхом і вертикально (дитині від ВІЛ-інфікованої матері).

Четвертий етап (від 2004 року по теперішній час) позначений подальшим зниженням питомої ваги споживачів ін’єкційних наркотиків серед ВІЛ-інфікованих — до 46,3% у 2004 р. і до 45,6% у 2005 р. Дедалі більше випадків інфікування ВІЛ відбувається в результаті незахищених статевих контактів. Однак, незважаючи на реальне збільшення питомої ваги статевого шляху передання ВІЛ (в останні роки постійно зростає частка випадків інфікування ВІЛ статевим шляхом, яка у 2000 році становила 23%, у 2003 році – 30% , а у 2005 році – 33%), не можна недооцінювати участі СІН у розвитку епідемії на сучасному етапі. Дослідження, проведене Українським центром профілактики й боротьби зі СНІДом у 2004 році показало, що СІН і досі залишаються групою високого ризику інфікування: серед усіх осіб, які перебувають під диспансерним наглядом з ВІЛ-інфекцією, близько 56% інфікувалися ВІЛ при ін’єкційному введенні наркотиків. В Україні виконується V Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованим і хворих на СНІД на 2004-2008 роки. Незважаючи на те що за останні роки збільшилися державні асигнування на борьтьбу з ВІЛ / СНІД, поки не вдалося подолати невідповідність між фінансуванням і потребами в ньому, що є основним барєром на шляху приборкання епідемії, в тому числі і для забезпечення ефективної стратегії догляду, підтримки та лікування хворих. За офіційними даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом , станом на 01.10.2006 року, APB - терапією забезпечується 4137 чоловік ( дорослих - 3576 , дітей - 561 ) , з яких 703 ( дорослих - 628 , дітей - 75 ) - за рахунок держбюджету , а троє дітей - з інших джерел. Відповідно, 3431 людини ( дорослих - 2948 , дітей - 483 ) - за рахунок Глобального фонду для боротьби зі СНІДом , туберкулезом та малярією. Більшості людей , що почали лікування , діагноз був поставлений за клінічними ознаками , їм було необхідно негайне антиретровірусне лікування . Станом на 01.01.2012 р. АРТ отримує 26 720 осіб, з них за кошти державного бюджету – 22 216 осіб (83,1%), у тому числі 21 096 осіб перебувають в закладах охорони здоров’я МОЗ України (ЗОЗ), 1 120 осіб – в відділенні СНІДу ДУ «ІЕІХ ім. Л.В.Громашевського НАМН України», та 4 504 осіб (16,9%) - за кошти ГФ 6-го раунду в рамках реалізації програми «Підтримка профілактики ВІЛ та СНІД, лікування та догляд для найуразливіших верств населення в Україні» (переважно пацієнти з подвійною ВІЛ/ТВ та потрійною ВІЛ/ТБ/СІН патологією). Окрім того, в закладах пенітенціарної системи за кошти ГФ 6-й раунду АРТ отримує 822 особи. Всього в Україні АРТ отримує 27 542 осіб . Незважаючи, на те що рушійною силою епідемії в Україні залишаються споживачі ін’єкційних наркотиків, частка активних СІН серед осіб, які отримують АРТ, становить лише 8,3% (даний показник не враховує пацієнтів, які одночасно з АРТ отримують замісну підтримувальну терапію). Низька частка активних СІН серед офіційно зареєстрованих осіб, які потребують АРТ, (10,3%, 1 187 осіб) свідчить, що зазначена категорія пацієнтів має обмежений доступ не тільки до АРТ, але й до медичної допомоги в цілому. Станом на 01.01.2012 р. загальна потреба в АРТ, складає 38 230 осіб. Серед тих, хто не отримує, але потребує АРТ - 11 510 осіб, з них 138 дітей (дані показники враховують тільки пацієнтів, які перебувають під активним диспансерним спостереженням та зареєстровані в Системі моніторингу лікування).

Таблиця №5 Загальна кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, які отримують АРТ в Україні в розрізі регіонів та в залежності від джерел фінансування, станом на 01.01.2012 рік.

Д Регіон/Організація	РРРегіональні центри СНІСНІДу			Всього	ДДУПВП	Всього по Україні
	дорослі		діти
	ДБ	ГФ6	ДБ
Вінницька	321	154	27	502	28	530
Волинська	220	71	32	323	1	324
Дніпропетровська	2693	473	403	3569	100	3669
Донецька	3211	802	337	4350	176	4526
Житомирська	184	63	39	286	14	300
Закарпатська	27	0	4	31	0	31
Запорізька	534	185	51	770	14	784
Івано-Франківська	177	46	16	239	0	239
Київська	327	95	75	497	46	543
Кіровоградська	191	0	42	233	8	241
Луганська	905	95	34	1034	50	1084
Львівська	249	64	35	348	25	373
Миколаївська	1490	501	150	2141	51	2192
Одеська	2297	149	269	2715	52	2767
Полтавська	342	145	45	532	14	546
Рівненська	173	26	7	206	35	241
Сумська	106	72	19	197	8	205
Тернопільська	103	28	2	133	8	141
Харківська	506	127	38	671	30	701
Херсонська	545	49	55	649	107	756
Хмельницька	211	59	41	311	6	317
Черкаська	244	81	57	382	18	400
Чернівецька	123	23	48	194	2	196
Чернігівська	302	72	48	422	20	442

м. Київ	1632	253	115	2000	0	2000
м. Севастополь	318	129	23	470	0	470
УДСЛ Охматдит	6	43	121	170	0	170
ІЕІХ АМН України	1119	378	1	1498	0	1498
Всього	19948	4504	2268	26720	822	27542

Серед осіб, які отримують АРТ, дорослі (старші 15 років) складають 91,5% (24 452 осіб), з них 12 696 чоловіків (51,9%), 11 756 жінок (48,1%).У загальній потребі в АРТ частка осіб чоловічої статі складає 52,1% (19 923 осіб), жіночої - 47,8% (18 307 осіб), що говорить про рівний доступ чоловіків та жінок до АРТ. Діти (віком 0 – 14 років включно) отримують АРТ виключно за рахунок коштів державного бюджету, їх частка складає 8,5% (2 268 осіб) серед осіб, які отримують АРТ.Загалом охоплення АРТ серед осіб, які перебувають на диспансерному обліку, становить 69,89 % (в абс. числах – 26 720 осіб, які отримують АРТ, серед 38 230 осіб, які мають показання до антиретровірусного лікування). Для дорослих даний показник становить 68,3 % (для дітей - 94,26% (2 268 осіб із 2 406, які мають показання до АРТ)

Таблиця №6 Загальна кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, які отримують та потребують АРТ в Україні, станом на 01.01.2012р.

Категорія осіб	Кількість осіб		Отримують та потребують АРТ(загальна потреба)
	Отримують АРТ	Потребують АРТ
А	1	2	3
Усього у тому числі:	26720	11510	38230
Чоловіки, всього	13809	6114	19923
З них діти віком від 0 до 14років включно	1155	75	1230
У тому числі
З статусом активний ТБ	2601	1878	4478
З статусом активний СІН	2212	1187	3399
з статусом активний ВГ	1901	674	2575

Всього для лікування використовується 64 комбінації АРВ препаратів, з них на основі: - 1ННІЗТ (ненуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази) + 2НІЗТ (нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази) - 17 комбінацій; - 1ІП (інгібітор протеази) + 2НІЗТ - 19 комбінації; - трьох НІЗТ - 6 комбінацій; - інгібітору інтегрази – 9 комбінацій; - 3НІЗТ + 1ІП – 6 комбінацій; - 1 НІЗТ + 1 ННІЗТ + 1ІП – 3 комбінації; - інших комбінацій - 4. Оцінка ефективності лікування здійснюється шляхом когортного аналізу через 6, 12, 24, 36 місяців від початку лікування .Когорта – це група ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, які розпочали АРТ протягом одного місяця (наприклад, січень 2006, червень 2008, тощо). Постійне медичне спостереження дозволяє оцінити ефективність лікування у когорті за визначеними проміжками часу. Узагальнені дані когортного аналізу за період з серпня 2004 р. по грудень 2010 р. показали, що через 12 місяців лікування 82,9% осіб, які розпочинали АРТ в когортах, продовжували її отримувати (мінімальний показник виживання), 8,1% осіб - померли протягом року після початку лікування, 9,0% - перервали АРТ переважно з немедичних причин. Максимальний показник виживання через 12 місяців (кількість осіб в когорті, які залишилися живими) склав 91,9%.

Діаграма№ 1 Структура кагорти через 12 місяців лікування АРТ

Внаслідок впровадження АРТ в Україні вдалося знизити темпи приросту смертності від захворювань, обумовлених СНІДом. темп приросту кількості випадків смерті зменшився у понад від 41,0% до 4,0%. [7, c. 44].Щодо захворюваності на СНІД, в Україні в 2007 році завдяки впровадженню АРТ вперше зареєстровано зниження кількості хворих на СНІД на 3,0%, тоді як у 2004 р. та 2005 р. темпи приросту кількості хворих на СНІД складали +45,0% та +55,0%, відповідно. [4, c. 45].

Необхідно розуміти й те, що АРТ – це досить широке поняття, що вбирає в себе такі аспекти:

- політичний – вирішення питань менеджменту ВІЛ-позитивних людей взагалі і лікування зокрема має державний характер відповідно до особливостей інфекції (високі темпи і характер епідемії, ураження переважно осіб молодого і репродуктивного віку, загрозливий для життя характер інфекції, відсутність способів повного вилікування, необхідність широкомасштабної профілактики поведінки соціального ризику, тощо).

- економічний – пов’язаний з високою вартістю антиретровірусних препаратів, довічним їх прийманням, що потребує централізованого і контрольованого забезпечення

- соціальний – зумовлений необхідністю долати високий рівень суспільної стигматизації ЛЖВ, зокрема й серед медичних працівників.

Проведення АРТ неможливе також без наявності таких факторів:

- доступність – для лікаря це можливість вибору стартової ВААРТ з урахуванням стадії захворювання, клінічної картини, лабораторних даних, попереднього досвіду АРТ, для хворого – впевненість у тому, що терапія буде гарантованою і якісною

- своєчасність початку терапії – мають бути  розроблені чіткі критерії відбору пацієнтів для лікування. Варто пам’ятати, що терапію ВІЛ-інфекції не слід розпочинати як занадто рано (оскільки перелік препаратів досить обмежений, а вірус здатний виробляти пряму та перехресну резистентність), так і занадто пізно, бо деструктивна дія вірусу може стати незворотною

- моніторинг терапії – необхідно систематично оцінювати ефективність ВААРТ, своєчасно виявляти побічні реакції, при необхідності змінювати чи переривати терапію (варіанти, коли ризик, пов’язаний з продовженням лікування, перевищує ризик, зумовлений його припиненням).

- обов’язкове врахування взаємодії препаратів з групи АРТ з іншими лікарськими засобами – протисудомними, протитуберкульозними, антигістамінними та іншими.

- прихильність до терапії як збоку дитини ( для маленьких дітей – боку батьків або людей, що ними опікуються), так і з боку медичних працівників.

Важливо також зупинитись на основних питаннях, що потребують відповіді при оцінці відданості терапії в дитячому віці:

- чи інформувати дитину про суть її хвороби і якщо так, то з якого віку

- як і коли пояснити дитині, чому вона постійно приймає ліки

- з якого віку отримувати згоду дитини на терапію

- як забезпечити лікування, коли дитина відмовляється або не може вживати ліки

- як навчити дитину ковтати таблетки і капсули (підходи до лікування дітей багато в чому – результат екстраполяції протоколів і схем лікування дорослих, випуск дитячих лікарських форм відстає)

- що робити, коли батьки взагалі відмовляються давати дитині медикаменти або порушують режим дозування (відомо, якщо добова доза – менша за 95% від необхідної, ефективність терапії зменшується на 50%)

- як пацієнт і лікар повинні контролювати дотримання режиму медикаментів.

Найширший обмін інформацією між спеціалістами, які працюють в галузі ВІЛ/СНІДу, - один з необхідних факторів успішного здійснення АРТ у країні. Без цього неможливий прогрес в лікуванні і дорослих, і дітей.

Цілком очевидно, що потреба APB і АРТ- терапії найближчим часом буде рости у зв'язку з такими обставинами: По-перше тенденціями розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД в Україні - щорічним збільшенням кількості випадків захворювання на СНІД у всіх 27 регіонах країни.По- друге розширенням переліку показань для APT за результатами клінічних досліджень та впровадженням замісної терапії, що значно підвищить потяг СІН в програми лікування АРВ-препаратами. По-третє облік правових аспектів справедливого розподілу АРВ-препаратів поширенням APB-терапії на всі регіони України. В 2006 році 45,5 % від загальної кількості офіційно зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції припадає на інфікування ВІЛ шляхом ін’єкційного введення наркотиків. Щороку зростає кількість нових випадків ВІЛ-інфекції, випадків СНІД та смертей від СНІД серед дітей віком до 14 років. Тільки за період від 2000-го до 2005 року показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію зріс з 11,5 до 35,3 на 100 тис. дитячого населення. Продовжує зростати кількість дітей народжених ВІЛ- позитивними матерями. В 2006 року — народилося 2560 таких дітей. Діти, народжені ВІЛ- інфікованими матерями, становлять 18%. Разом із тим Україна досягла значних успіхів у зниженні рівня передання ВІЛ від матері до дитини. У 2005 р. понад 90% усіх ВІЛ- інфікованих вагітних жінок отримували антиретровірусну профілактику, завдяки чому рівень передання вірусу від матері до дитини знизився від 28% у 2002 році до 8% .За період 1987 – 2011роках. В Україні офіційно зареєстровано 202 787 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 46 300 випадків захворювання на СНІД та 24 626 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.

Таблиця №7 Динаміка реєстрації нових випадків ВІЛ-інфекції, СНІД та смерті від СНІДу за період 1987 - 2011 рр. в Україні.[6]

ВІЛ-інфіковані особи	роки
	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	1987-2011
Кількість осіб з уперше вжитті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекція всього	6216	7009	8761	10013	12494	13786	16094	17687	18973	19859	20521	21204		203 233
Громадяни України	6212	7000	8756	10009	1249	13770	16078	17669	18963	19840	20489	21177		202787
Іноземні громадяни	4	9	5	4	3	16	16	18	10	19	32	27		446
Кількість осіб з уперше вжитті встановленим діагнозом СНІД всього	648	868	1356	1916	2745	4220	4729	4575	4386	4446	5871	9199		46367
Громадяни України	647	867	1353	1915	2743	4217	4723	4573	4380	4437	5861	9189		46300
Іноземні громадяни	1	1	3	1	2	3	6	2	6	9	10	10		67
Кількість померлих від СНІД всього в тому числі	415	474	837	1285	1775	2188	2425	2508	2714	2594	3101	3741		24664
Громадяни України	414	473	434	1285	1775	2188	2420	2507	2710	2591	3096	3736		24626
Іноземні громадяни	1	1	3	0	0	0	5	1	4	3	5	5		38

Масштаби епідемії ВІЛ-інфекції поступово зростають – починаючи з 1999 року кількість офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції щороку постійно збільшується. У 2011 році в країні офіційно зареєстровано 21 177 нових випадків ВІЛ-інфекції (46,2 на 100 тис. населення) – це найвищий показник за весь період спостереження за ВІЛ-інфекцією в Україні. В межах окремих регіонів епідемія концентрується у містах – 77,1% нових випадків ВІЛ-інфекції в 2011 році було зареєстровано саме серед міського населення в той же час частка вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції серед сільського населення збільшується дуже повільно (з 2007 р. по 2011 рік 21,8%; 21,0%; 21,0%; 23,5%; 22,9%, відповідно). У статевовіковій структурі нових випадків ВІЛ-інфекції переважають особи віком 25 до 49 років, частка яких поступово зростає (з 2007 р. по 2011р.: 62,8%; 62,5%; 63,8%; 64,8%; 66,3%, відповідно), та чоловіки, питома вага, яких має тенденцію до зменшення (з 2007 р. по 2011р.: 56,2%; 55,4%; 55,1%; 56,4%; 54,5% відповідно). В останні роки спостерігається тенденція до зниження частки випадків захворювань на ВІЛ-інфекцію у віковій групі від 15 до 24 років серед усіх в перше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції з 2007 по 2011рік 15%; 13%; 12%; 11% та 9%, що може свідчити про деякі ознаки стабілізації епідеміологічної ситуації з ВІЛ-інфекції в цілому через зміну поведінки молоді на менш ризиковану. Кількість хворих на СНІД в країні збільшувалася до 2006 року. Вперше у 2007 році було зареєстровано деяке зниження захворюваності на СНІД (з 10,1 на 100 тис. населення у 2006 році до 9,8 на 100 тис. населення у 2007році.) У 2008 та в 2009 роках вдалося утримати ці показники на рівні 9,5 та 9,7 на 100 тис. населення, проте в 2010 та в 2011роках цей показник збільшився до 12,8 та 20,1 на 100 тисяч населення. Аналіз епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції в Україні свідчить про те, що інфекці кинула виклик системі охорони здоров’я, темпи розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу випереджають темпи розгортання діяльності щодо її запобігання та лікування, надання антиретровірусної терапії (АРТ) всім, хто її потребує. Смерть безпосередньо від захворювань, зумовлених СНІД, вже стала реальною загрозою для тисяч ВІЛ-інфікованих мешканців України. В 2011 році від захворювань зумовлених СНІДом, померло 3 736 осіб, у тому числі 22 дитини. Найбільша кількість дітей померла в Донецькій, Дніпропетровській ,Житомирській, Одеській та Полтавській областях.[6] В нашій країні боротьбу з ВІЛ-інфекцією координує Український центр по профілактиці та боротьбі зі СНІДом. Розроблено Національну програму профілактики СНІДу, яка передбачає здійснення комплексу заходів щодо попередження передачі ВІЛ-інфекції, вдосконалення системи епідеміологічного нагляду, лабораторної діагностики. Правове забезпечення цієї програми здійснюється шляхом відходу від політики примусового обстеження певних груп населення і впровадження тестування на основі інформованої згоди. Епідемі найбільш сконцентрована серед споживачів ін’єкційних наркотиків, які становлять понад 60% усіх випадків ВІЛ-інфекції, зареєстрованих на сьогодні. Відсоток нових інфекцій серед споживачів ін’єкційних наркотиків дещо знизився, але при цьому залишається неприпустимо високим. Кількість жінок, тестування яких дало позитивні результати, також зростає і становить 42% усіх нових випадків інфекцій. Значна кількість цих ВІЛ-інфекцій також обумовлена споживанням наркотиків ін’єкційним шляхом. Показники передачі ВІЛ статевим шляхом також зростають і становлять понад 30% усіх нових інфекцій з встановленим шляхом передачі. Це свідчить, що епідемія виходить за межі груп населення найвищого ризику і поступово проникає у загальне населення[3].

Таблиця №8 Нові національні оцінки [7]

1. Групи населення найвищого ризику (від 15 до 49 років)
Назва груп населення	Оцінка чисельності груп населення		Оцінка поширеності ВІЛ (%)			Середня кількість дорослих, які живуть з ВІЛ/СНІДом
	Низька	Висока		Низька	Висока
СІН	325 000	425 000		11.00%	66.00%		144 183
ЧСЧ	177 000	430 000		3.00%	15.00%		27 315
Жінки секс-бізнесу	110 000	250 000		8.00%	31.00%		35 100
Чоловіки-клієнти ЖСБ	330 000	750 000		2.00%	5.00%		18 900
Усього	942 000	1 855 000					225 690
2. Партнери представників груп найвищого ризику (від 15 до 49 років)
Партнери СІН	422 500	552 500		8.00%	31.00%		95 063
Жінки-партнерки ЧСЧ	177 000	430 000		1.00%	3.00%		6 070
Партнери клієнтів ЖСБ	825 000	1 875 000		0.60%	2.00%		17 550
Усього	1424 500	2 857 500					118 683
3. Розрахункова кількість осіб, які живуть з ВІЛ (усі вікові групи)
Чоловіки, які живуть з ВІЛ (усі вікові категорії)								205 660
Жінки, які живуть з ВІЛ (усі вікові категорії)								171 940
у тому числі діти, які живуть з ВІЛ (0-14 років)								2 850
Разом								377 600

 Загальновизнано, що ці дані щодо масштабів епідемії в Україні є значно заниженими, і тому не відповідають загальній кількості людей, інфікованих ВІЛ (поширеність) або кількості нових інфекцій щороку (захворюваність). Офіційні дані епіднагляду містять дані лише про тих, хто пройшов тестування і отримав діагноз ВІЛ-інфекція чи СНІД. Звісно, що ті, хто не проходив тестування, у ці дані не потрапляють. Дуже багато людей в Україні й досі не знають, що вони є інфікованими ВІЛ. Епідемія також швидко поширюється за межі десяти регіонів на півдні та сході України, де на сьогодні зареєстровано більше двох третин усіх випадків ВІЛ-інфекції. Різке зростання зареєстрованих інфекцій спостерігається в центральних регіонах України, які раніше вважалися менш ураженими. Зростає ризик того, що епідемія швидко пошириться в цих та інших регіонах, якщо країні не вдасться вчасно й ефективно застосувати профілактичні дії з найширшим охопленням. Незважаючи на зусилля урядових та неурядових організацій, підтриманих міжнародними та донорськими організаціями, охоплення населення та ефективність більшості програм з подолання ВІЛ/СНІДу в Україні залишаються надто обмеженими, аби мати реальний вплив на епідемію. Якщо країні найближчим часом не вдасться швидко розширити охоплення населення програмами з ВІЛ/СНІДу підвищити якість послуг та забезпечити рівний доступ до них, існує серйозний ризик того, що епідемія призведе до ще більш серйозних наслідків[5].

Як показано в таблиці на сьогоднішній день є велика кількість представників груп найбільш високого ризику, які мають нагальну потребу в невідкладних профілактичних заходах та послугах, і значна більшість яких не охоплена поточними профілактичними програмами. Зростає також число дітей і підлітків, які наражаються на високий ризик інфікування ВІЛ, а профілактичні програми для них значно обмежені за масштабами. Приблизно в 50 % СІН вік першого вживання ін’єкційних наркотиків в Україні становить між 15 та 20 роками (ЮНІСЕФ, ЮНЕЙДС, 2005).Україна й надалі посідає одне з перших місць у Східноєвропейському регіоні за темпами поширення епідемії ВІЛ/СНІД.

Групи населення найбільш високого ризику та їхні партнери	Консервативна оцінка чисельності груп населення	Оцінне число ЛЖВ у групі населення
СІН та їхні партнери:
СІН	325 000	144 183
Партнери СІН	422 500	95 063
ЖСБ, клієнти і їхні партнери:
ЖСБ	110 000	35 100
Чоловіки – клієнти ЖКС	330 000	18 900
Жінки-партнери клієнтів ЖКС	825 000	17 550
ЧСЧ і їхні партнери:
ЧСЧ	177 000	27 315
Жінки-партнери ЧСЧ	177 000	6 070
Разом:	2 366 500	344 181

В Україні бракує навчальних програм підвищення обізнаності з питань ВІЛ / СНІДу, які б фінансувалися державою. Необхідно надалі негайно розширити програми з надання послуг із профілактики людям, що перебувають у кримінально-виконавчій системі, які також є в групі ризику вУкраїні. Недостатньо використовуються такі ефективні методи профілактики поширення ВІЛ , як соціальна реклама на радіо та телебаченні, а також освітні програми у школах. Більшість існуючих інформаційних та освітніх кампаній з питань ВІЛ / СНІДу проводяться та фінансуються міжнародними донорськими та українськими недержавними організаціями [7]. Через мережу спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів щомісяця виявляється більше 1000 нових випадків інфікування, кожного дня 44 особи заражаються ВІЛ, а 7 – помирають від СНІДу, який розвивається через 6-8 років після інфікування. Особливо небезпечним є те, що переважна більшість ВІЛ-інфікованих – це особи працездатного та репродуктивного віку.Згідно з Указом Призидента України від 22 червня 2001 року в Україні 2002 рік був оголошений роком боротьби зі СНІДом. В світі за останні 20 років ВІЛ було інфіковано понад 60 млн осіб. В Східній Європі найвищий рівень поширенності ВІЛ реєструється в Україні. Якщо в більшості країн світу переважає статевий шлях передачі ВІЛ, то в країнах СНД та Україні переважає парентеральний шлях (через кров). На сьогодні переважна кількість ВІЛ – інфікованих (71%) це- споживачі інєкційних наркотиків, але збільшується і кількість зараження статевим шляхом. Нові випадки ВІЛ – інфікованих реєструються переважно серед осіб віком 15-29 років. В Україні епідемія СНІДу розвивається загрожуючими темпами. Вважається,що ВІЛ-інфікованих зараз близько 1% дорослого населення. Зросла кількість дітей народжених від ВІЛ-інфікованих матерів зараз їх 937 осіб. З початком епідемії ВІЛ/СНІД в Україні було затверджено низку правових документів, але лише декілька з них є функціональними дієвими законодавчими актами. Це документ, що регулює утримання ВІЛ-інфікованих осіб у місцях позбавлення волі. Інші стосуються саме фінансової підтримки родин, які мають дітей, народжених з ВІЛ/СНІД та інструкції для лабораторій, де проводяться тестування на ВІЛ-інфекцію. Існує також спеціальне узгодження про співпрацю у дослідницькій діяльності з іншими країнами СНД, документ про створення клінічного центру і Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення” від 15.11.2001 р. № 2776-ІІІ.Створено Національну координаційну раду з питань запобігання захворюванню на СНІД при Кабінеті Міністрів України. Це дає можливість забезпечити комплексну розробку національної політики і міжвідомчої координації планів та дій окремих міністерств, контроль і виконання стратегії щодо попередження ВІЛ/СНІД.Закріплена на законодавчому рівні міжнародного співробітництва дозволяє вивчати та застосовувати передовий світовий досвід з питань захисту прав людини, пов’язаних з ВІЛ, охороною здоров’я . Відповідно до класифікації ВООЗ, Україна знаходиться в стадії концентрованої епідемії, зупинити яку можливо лише за умови активної профілактики ВІЛ серед уразливих груп населення шляхом поліпшення інформаційно-освітньої роботи, догляду, підтримки та лікування людей, які живуть з ВІЛ/СНІД.

Доступ до антиретровірусної терапії в Росії, як і в інших пострадянських країнах, обмежений, особливо для споживачів ін’єкційних наркотиків. Між іншим, в Україні, де, за прийнятою думкою, рівень ВІЛ-носіїв і хворих на СНІД є дещо вищим за російські показники, на відміну від Російської Федерації, зареєстрована ціла низка генеріків, і курс лікування антиретровірусними препаратами складає 700доларів США на рік (для порівняння, в Росії курс антиретровірусної терапії коштуватиме приблизно 12 тис. дол. США на рік).В Україні сьогодні формується мережа спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів – обласних та  міських центрів профілактики СНІД. В підготовлених фахівців,які працюють у сфері профілактики ВІЛ/СНІД в різних міністерствах та відомствах: охорони здоров’я, внутрішніх справ, оборони, освіти та інших функціонує Міжнародний навчальний центр з питань організації профілактики серед ВІЛ-уразливих груп.

Нині в Україні деякі релігійні організації і громади починають працювати з наркоманами та ВІЛ-інфікованими. Більшість з них не належить ні до православної, ні до католицької церков, традиційно визнаних в Україні. Натомість – це є різні місії, які прибули із Заходу. Складається враження, що вони накопичили певний досвід у цій справі і займаються не фізіологічною, а психологічною залежністю, й іноді отримують непогані результати.

Дуже доречним, на наш погляд, може виявитися і досвід діяльності власне українських центрів з відновлення особистості наркозалежних (переважно – ін’єкційних наркоманів), яких в державі налічується нині 9. Сьогодні такі центри працюють у містах Феодосії, Сімферополі, Генічеську, Мелітополі та інших містах. Але у цій справі потребується підтримка владних структур. Вважаємо, що аксіому – наркобізнес заробляє свої прибутки на наркоманіях, а останні є, разом з іншими чинниками, відвертою детермінантою поширення ВІЛ/СНІД – доводити зайва справа. А створення й підтримка центрів ресоціалізації наркозалежних сприятиме беззаперечному запобіганню поширенню вірусу та захворюванню на імунодефіцит.

Такий досвід, а також досвід зарубіжних колег, які працюють у сфері реабілітації та ресоціалізації наркозалежних та ВІЛ-інфікованих спонукав до пошуку нових підходів у лікуванні даної категорії людей. Важливо відмітити, що така ідея створення реабілітаційних центрів майже одночасно розробляється у кількох містах за ініціативою лікарів СНІД-центрів та правоохоронців. У таких центрах планується соціальна адаптація людей, які бажають позбутися наркотичної залежності. На думку експертів, такі центри будуть ефективним заходом у профілактиці СНІД.

У рамках розробки стратегічного плану національних заходів протидії епідемії ВІЛ/СНІД на 2001–2003 роки було здійснено аналіз епідемічної ситуації та визначальних факторів, що впливають на сприйнятливість та уразливість населення до епідемії ВІЛ/СНІД. Було проаналізовано офіційні джерела інформації, результати поведінкових досліджень. Додатково проведено вивчення доступності валеологічних знань для учнів, наявність спеціально підготовлених вчителів валеології, забезпеченості підручниками і методичною літературою, рівня інформованості школярів з проблеми ВІЛ/СНІД.

В Україні на 1 грудня 2003 року в галузі боротьбі з ВІЛ/СНІД працює близько 100 неурядових організацій, 90 % з яких знаходиться в регіонах. Більшість громадських організацій плідно співпрацюють з центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Україна сьогодні є однією з небагатьох країн, яка використовує можливості громадських організацій у визначенні стратегії боротьби з епідемією наркоманій, а також пов’язаного з ними розповсюдження ВІЛ/СНІД. Вони займаються різними напрямами профілактики: робота з наркоманами, жінками з секс-бізнесу, молоддю, ВІЛ-інфікованими на засадах дотримання прав людини. Результати їх діяльності викликають інтерес та підтримку з боку міжнародних донорів, що особливо актуально в умовах обмеженого державного фінансування. Представники таких організацій входили до складу делегації, яка брала участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН, присвяченій проблемі ВІЛ/СНІД.

Слід також зазначити, що ВОЗ визнала Україну лідером у виконанні заходів профілактики ВІЛ-інфекції серед новонароджених. Впровадження галузевої програми “Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини на 2000–2003 рр.” дало змогу знизити у 2002 році рівень інфікування немовлят утричі – з 30 % до 10 %. Сьогодні 90 із 100 таких дітей народжуються вільними від ВІЛ, тобто врятовані 555 дітей, народжених від інфікованих жінок. Наш досвід рекомендований для використання в інших регіонах Європи [11].

В Україні створена законодавча та директивна база, яка здебільшого спрямована на протидію епідемії ВІЛ/СНІД, захист прав людини, у тому числі ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, міжнародне співробітництво з питань обміну знаннями і досвідом з проблем, пов’язаних з ВІЛ/СНІД, охорону здоров’я. Складна епідемічна ситуація в країні визначила профілактику ВІЛ-інфекції за одне з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

З метою попередження подальшого поширення наркоманії в Україні, зменшення зараження ВІЛ-інфекцією та захворювань на СНІД, їх негативного впливу на соціально-економічний розвиток держави, а також боротьби із розповсюдженням цієї хвороби підготовлено проект закону “Про ратифікацію Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку”, підписаної у Вашингтоні 15 квітня 2003 року. Над створенням національної системи моніторингу й оцінки ситуації в Україні Міністерство охорони здоров’я працює спільно з Об’єднаною програмою ООН ЮНЕЙДС, залучаючи зацікавлені міністерства і відомства, неурядові організації, представники яких беруть участь на всіх етапах здійснення заходів протидії епідемії ВІЛ/СНІД. Створені і працюють ВІЛ-сервісні організації. Всеукраїнська мережа об’єднала ВІЛ-позитивних громадян багатьох міст України.