34 «XII сьезд ркп(б)...», с. 548.

Щось подібне до цього саме й відбувається у нас у справах національних. Серед переважної маси населення панує уявлення, що безпосереднє чи не найближче завдання комуністів - ство­рення безнаціонального суспільства («злиття націй»), а тому на­ціональні мови й культури - це щось «відживаюче», відстале, «другосортне» і навіть реакційне, у всякому разі - щось підозріле і гідне жалю.

Звідки взявся цей дикий погляд і чому він видається за «марк­систський», чому він пов’язується з ідеєю комунізму? В усякому разі, він нічого спільного з марксизмом і комунізмом не має і є їхньою прямою і цілковитою протилежністю.

Маркс завжди висміював подібні темні політичні махінації або невігластво. Так, наприклад, повідомляючи Енгельса про одне з засідань Ради Інтернаціоналу, він саркастично писав:

«Представники “молодої Франції” (неробітники) висунули ту точку зору, що всяка національність і сама нація - “застарілі передсуди” (...)

Взагалі ж усі, хто ускладнює “соціальне питання” “забобо­нами” старого світу - “реакціонери”.

Англійці дуже сміялися, коли я почав свою промову з того, що наш друг Лафарг та інші, які скасували національності, зверта­ються до нас “по-французькому”... Далі я натякнув, що Лафарг, сам того не усвідомлюючи, під запереченням національностей розуміє, здається, їх поглинення зразковою французькою на­цією» ³⁵.

Маркс знущався з цих поглядів, називаючи їх «прудоністським штірнеріянством», і вказував на їхню імперіалістичну суть. А от ті, хто сьогодні сповідує подібне - поглинення багатьох націй «зраз­ковою російською»,- ті звуть це... марксизмом і комунізмом! Який гіркий і безглуздий парадокс! Скажете, що сьогодні ніхто не про­повідує поглинення націй, але - «злиття, зближення». Так, офіцій­но, у пресі це зветься «зближенням» і «злиттям» націй. Але спи­тайте, як розуміють це «зближення» 99 % публіки, і побачите, що йдеться про те саме «поглинення». Подивіться, як це «зближення» виглядає на практиці, і побачите те саме «поглинення». Зрештою, дані останнього перепису дуже красномовно засвідчують це. 1914 року Ленін писав:

«В Росії навіть урядова, тобто завідомо перебільшена і під­роблена відповідно до “намірів уряду”, статистика налічує в усьо­му населенні країни тільки 43 % великоросів. Великоросів у Росії

³⁵ Лист К. Маркса до Ф. Енгельса від 20 червня 1866,- К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 31, с. 188.

75

і н т е р н а щонАЛізмЧ—ЖЖДДВДаИЩ

ІВАН Д З Ю БА

76

менше половини населення... "Інородців" у Росії 57 % населення, тобто більшість населення, майже ³/₅, а насправді, мабуть, понад три п’ятих» ³⁶.

Тепер, на 48-му році радянської влади, великороси, за офіцій­ними даними, становлять у Союзі значно більше половини насе­лення, а якщо врахувати й зрусифікованих інонаціоналів (у даних перепису вони офіційно значаться як такі, що визнали рідною мовою російську), то ще набагато більше. Відносно поменшало українців та інших «націоналів». За рахунок чого так різко зміни­лося співвідношення? І чи є це наслідком нормального співжиття націй? Навряд чи можна це вважати успіхом комуністичного на­ціонального будівництва,- комуністи будь-якої країни світу, коли б це стосувалося їхньої сформованої нації, розцінили б це зовсім інакше. Аналогії довелося б шукати в зовсім іншій, некомуністич- ній добі й сфері історії. І навряд чи можна це пов’язувати з «ленін­ською національною політикою»,- Ленін, як відомо, подібні явища кваліфікував словами «великоруський імперіалізм», «руський ве­ликодержавний шовінізм» і подібними. Ні в одному з документів ленінської РСДРП(б) не схвалюється асиміляція націй, особливо ж асиміляція менших націй більшою, і не говориться про злиття націй як безпосереднє завдання пролетарського руху. Звідки ж узялося «ходячеє мнение», яке поняття про революційний рух пролетаріату та побудову майбутнього комуністичного суспіль­ства неодмінно й автоматично пов’язує з поняттям про «злиття націй», про «безнаціональність» (тобто практично про асиміля­цію)? Очевидно, не з теорії наукового комунізму.

Коли в документах РСДРП говориться про «злиття робітників усіх націй», то мається на увазі - і це підкреслюється чітко й ясно - організаційне об’єднання в єдиних класових організаціях з метою спільної революційної боротьби: «Интерес рабочего класса тре- бует слияния рабочих всех национальностей данного государства в единьїх пролетарских организациях - политических, профес- сиональньїх, кооперативно-просветительньїх и т. д.», при забез­печенні «полного равноправия всех наций и язьїков» ³⁷.

Щодо самих націй, то радянська влада недвозначно проголо­сила своїм завданням їхній всебічний розвиток, особливо роз­виток раніше пригнічених і неповноправних націй. У співдоповіді з національного питання на X з’їзді партії пропонувалося: «Совет- ская власть, Коммунистическая партия должньї стать важнейшим

³⁶ Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 25, с. 64.

³⁷ «КПСС в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК», 7-е вид., Москва, 1954, т. І, с. 315.

фактором национально-культурного развития трудящихся масс угнетенньїх национальностей»³⁸.

Ідея асиміляції націй, ідея про майбутнє безнаціональне су­спільство - це не ідея наукового комунізму, а того «комунізму», який Маркс і Енгельс називали «казарменим». Це також ідея ревізіоністів, соціал-демократів II Інтернаціоналу. З нею особливо носився К. Каутський. Як залишок каутськіанства вона була про­никла і в комуністичний рух початку століття, але швидко була переборена, зазнавши нещадної критики з боку Леніна та інших комуністів.

Часто посилаються на те, що В. І. Ленін не лише не засуджу­вав, а, навпаки, вітав асиміляцію націй. Але це брутальне спотво­рення духу ленінізму. По-перше, Ленін захищав не асиміляцію, а політичне об’єднання пролетарів усіх країн і в цьому контексті відкидав виступ проти такого об’єднання, продиктований страхом асиміляції. По-друге, мова йшла про стихійну асиміляцію, а не про цілеспрямовано й планомірно проваджувану державою,- така штучна асиміляція завжди була в його очах злочинною, і хай хто- будь спробує хоча б тільки уявити собі подібну програмну наста­нову в партійних документах ленінського часу. Нарешті, по-третє, неосудження асиміляції в тому значенні і в тому контексті, про які ми говоримо, зустрічається тільки в дореволюційних роботах Ле­ніна: після революції, приступивши до практики національного будівництва, Ленін істотно змінює акценти і більше вже ні слова не каже на користь будь-якої асиміляції, а вістря боротьби спрямо­вує проти русифікаторства, проти великоруського шовінізму й великодержавництва, тобто, по суті, проти асиміляторства. І це цілком зрозуміло: практика національних рухів та національного будівництва показала, що в інтересах комунізму - найбільший розвиток націй, а не їхнє згортання й асиміляція; настанова на асиміляцію в політиці правлячої партії багатонаціональної держа­ви з імперіалістичним минулим неминуче привела б до цілого ряду несправедливостей щодо націй цієї держави, привела б до відродження в нових формах старих імперіалістичних відносин усередині цієї держави і завдала б величезної шкоди справі ко­мунізму і свободи в усьому світі,- проти чого і повставав Ленін.

Ось чому Ленін з 1917 року ні слова не каже на користь будь- якої асиміляції; ось чому у нього немає жодного слова про бажа­ність асиміляції в Країні Рад; ось чому, якраз навпаки, він в останні роки свого життя головним об’єктом боротьби обирає велико­

³⁸ «X сьезд РКП(б)...», с. 199.

Л І Н Т Е Р НАЦІОНАЛІЗМ'

ІВАН Д З Ю БА

78

руський шовінізм і великодержавництво, істотою яких і є асиміля­торство.

Невипадково в доповіді на XVI з’їзді ВКП(б) протиставлялися соціал-асиміляторська позиція Каутського й інтернаціоналістська позиція Леніна:

«Ленин никогда не говорил, что национальньїе различия должньї почезнуть, а национальньїе язьїки должньї слиться в один общий язьік в пределах одного государства, до победьі социа- лизма во всемирном масштабе. Ленин, наоборот, говорил нечто прямо противоположное, а именно, что “национальньїе и госу- дарственньїе различия между народами и странами... будут держаться еще очень и очень долго даже после осуществления диктатури пролетариата во всемирном масштабе" (т. XVII, стр. 178). Как можно ссьілаться на Ленина, забьівая об атом основном его указании?

Правда, один из бьівших марксистов, а ньіне ренегат и ре- формист, г. Каутский утверждает нечто прямо противоположное тому, чему учит нас Ленин. Он утверждает, вопреки Ленину, что победа пролетарской революции в австро-германском обьеди- ненном государстве в середине прошлого столетия привела бьі к образованию одного общего немецкого язьїка и к онемечению чехов, так как “одна лишь сила освободившегося от пут обмена, одна лишь сила современной культури, которую несли с собой немцьі, без всякой насильственной германизации превратила бьі в немцев отстальїх чешских мелких буржуа, крестьян и пролетариев, когорьім ничего не могла дать их захудалая национальность" (см. предисловие к немецкому изданию “Ре- волюция и контрреволюция”). Понятно, что такая “концепция” вполне гармонирует с социал-шовинизмом Каутского... Но не- ужели для нас, для марксистов, желающих остаться до конца интернационалистами, может иметь какое-либо положительное значение зта антимарксистская болтовня зарвавшегося немец­кого социал-шовиниста?» ³⁹.

Так критикував Сталін шовінізм, коли цей шовінізм був ні­мецький.

Однак, як відомо, Сталін умів говорити добре, а робив щось прямо протилежне. Це в його часи почалася, а в часи Хрущова розвинулася така практика політики в національній справі, яка більше відповідала концепції Каутського, хоч і була схована в «ленінські» слова. І тепер ми, міцно забувши «основное указание» Леніна про те, що національності і національні мови залишаються