12 Селзам г. Марксизм и мораль. Москва, 1962, с. 251-252.

класів зрозуміла, що в першу чергу справа йде саме про націо­нальне існування, і тому зразу виявила готовність виступити».

І далі:

«Я думаю, наші могли б: 1) приєднатися до національного руху...»

Ф. Енгельс до К. Каутського 12 вересня 1882 року:

«На мою думку, власне колонії, тобто землі, зайняті європей­ським населенням, Канада, Кап, Австралія, всі стануть самостій­ними; навпаки, тільки підлеглі землі, зайняті тубільцями, Індія, Алжир, голландські, португальські, іспанські володіння пролета­ріатові доведеться на час перейняти і якнайшвидше привести до самостійності... Переможний пролетаріат не може ніякому чужо­му народові нав’язувати ніяке ощасливлення, не підриваючи цим своєї власної перемоги».

Ф. Енгельс до Ф. Мерінга 14 липня 1893 року:

«Починається, у великих масштабах, розграбування німецьких земель. Це для німців надзвичайно ганебне порівняння, але саме тому воно особливо повчальне, а з того часу, як наші робітники знову висунули Німеччину в перші ряди історичного руху, нам стало трохи легше миритися з ганьбою минулого» ^,3.

Марксизм-ленінізм виробив колосальне багатство ідей щодо національного питання, і ми, якщо нам справді дорогі інтереси комунізму, інтереси народу, а не види політичної кон’юнктури, не маємо права їх забувати або перелицьовувати для поточних потреб.

Марксизм-ленінізм, підпорядкувавши національну справу за- гальнопролетарській справі, справі революції і комунізму, тим са­мим не применшив, а збільшив її значення й вагу, оскільки ясно встановив, що без справедливого її розв’язання неможливе су­спільство справедливості - комунізм, і зобов’язав нас дбати про збагачення й примноження національно-культурних здобутків, які складуть загальнолюдську скарбницю, а не обрізувати їхній роз- ріст і підсікати коріння.

Маркс, Енгельс, Ленін явили зразки величезної чуйності й людяності, широкого гуманістичного підходу й світлого розуміння заповітних потреб кожної нації і перспектив найсприятливішого всесвітньо-історичного розвитку людства. Коли ж виявлялося, що той чи інший присуд був зроблений поспішно, без достатньої обі­знаності зі справою, що той чи інший погляд міг бути викорис­таний так, що завдав би шкоди національній справі того чи іншого народу,- вони без вагань робили всі потрібні корективи, а то й

¹³ К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 33, с. 31, 32; т. 35, с. 286; т. 39, с. 82.

59

і н т е р н а ціоналізм ЧЮДДІЕДЕЕ

ІВАН Д З ЮБА

60

міняли погляд. Згадаймо еволюцію поглядів Маркса й Енгельса в ірландському питанні або уточнення, які вони вносили в своє ставлення до слов’янських справ Росії. Згадаймо, як Енгельс, надзвичайно прихильний до польських революціонерів, відмо­вився, однак, підтримати польські претензії на землі «по цей бік Двіни й Дніпра», як тільки дізнався, що «всі селяни там українці, а поляками є тільки дворяни та почасти городяни» ¹⁴.

Згадаймо, як В. І. Ленін, побачивши наростання російського шовінізму в Радянській країні, вдарив на сполох й оголосив йому «бій не на життя, а на смерть». Згадаймо, як він радив ширше залучити «націоналів» до вироблення національної політики та її практичного здійснення на місцях, радитись з ними, прислухатися до них і підіймати їхню ініціативу.

Національна справа - це справа всього народу і справа кож­ного громадянина: це корінний інтерес усього народу і грома­дянства, совість кожного з нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними пов’язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.

МОЖЛИВІСТЬ ПОМИЛОК І ПРИПУСТИМІСТЬ КРИТИКИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ СПРАВІ

Національна політика нале­жить у нас до тих прерогатив вищого керівництва, які не підляга­ють жодній критиці і жодному сумніву. Вважається, що національ-

Іне питання розв’язане раз і назавжди в 1917 році, що внутрішня національна політика сформувалася тоді раз і назавжди і відтоді залишалася незмінною. Всякий сумнів у доцільності будь-яких її моментів на будь-якому етапі розцінюється як рецидив буржуаз­ного націоналізму, а всяка спроба посутнього обговорення її, за словами послужливих демагогів, «ллє воду на млин наших воро­гів». Вище я вже наводив і ще наводитиму факти розправ з людьми, які насмілювалися робити застереження щодо окремих моментів нинішньої національної політики (відповідні факти з часів Сталіна загальновідомі).

А тим часом це далеко не ленінський підхід.

По-перше, В. І. Ленін не раз підкреслював, що перемогою ре­волюції національне питання ще не розв’язується, що ми робимо —