5 Наулко в. І. Етнічний склад населення Української рср. К., 1965.

міщанства Російської імперії, де панував найбільший у світі со­ціальний та національний гніт, а тому і найбільший національний нігілізм. Причому характерно, що цей національний нігілізм гада­ного «всечеловечества» й «общерусскости» проповідувався саме реакціонерами і кріпосниками, вченими «столпами отечества», тоді як демократи й революціонери, такі як Чернишевський, Доб- ролюбов, Герцен, Бакунін, Прижов та ін., підкреслювали загаль­нолюдську і загальнокультурну цінність національностей та коло­сальне місце національних рухів на широкому революційно-демо­кратичному фронті боротьби проти деспотичної імперії російських царів. Всіма силами вони підтримували революційний дух неро­сійських народів супроти Російської імперії, ставши тим самим справжніми інтернаціоналістами й істинними синами російського народу, його честю й совістю. (Згадаймо слова В. І. Леніна про те, що Герцен один врятував честь російської демократії, ставши на захист Польщі проти російського царизму.)

Великий Герцен, з властивою йому соціальною чутливістю і безпомильним угадуванням будь-якого фальшу й несправедли­вості, гостро ловив і підкреслював внутрішній зв’язок між полі­тичним деспотизмом і антинаціональністю. Він перший показав політичну суть того цілеспрямованого перемішування, знеособ­лювання і штучного «схрещування» націй, яке російський царат провадив під гаслами «единства», «общего отечества», «едино- кровия», «братства» і тому подібними офіційними формулами. В його «Колоколе», зокрема, про це писалося:

«Наше правительство, не любя чистьіх национальностей, всегда старалось мешать и тасовать их елико возможно. Раз- розненньїе племена бьівают кротче, и, видно, правительствен- ньій желудок удобнее переваривает смешанную кровь, в ней меньше остротьі!» ⁶

Герценівський «Колокол» постійно підкреслює реакційний ха­рактер офіційної «общерусскости», бюрократичної «безнацио- нальности» і з гірким сарказмом говорить про всесильне й тупе казенне начало, яке стирає національність і особистість в ім’я чиновницького «удобообразия».

«Неужели вьі, литераторьі, публицистьі, профессора, до сих пор еще не поняли, что чин превьіше всякой национальности, что он сглаживает и уравнивает все народньїе особенности и недо­статки, абстрагируя и потенцируя бренную человеческую лич- ность? Неужели вьі еще не знаєте великого таинства государст-

⁶ Герцен А. И. Освобождение крестьян в России и польское восстание. «Колокол». Лондон, 1865, ч. 195, с. 1602.

53

і н т є р н а ціоналізм ЧИИДИВЕДНаї

ьааазаа ІВАН ДЗЮБА

54

венного помазання, в силу котрого и єврей, и магометанин, дослужившийся до полковника, может не только учить своих рус- ских подчиненньїх христианским обязанностям, но и управлять их религиозною совестью? Да где вьі живете, на какой планете? Идеал чиновника - не помнящий родства. Или вьі полагаете, что только русский способен дойти до такого незлобия сердца?» ¹

Цікаво, що ці саркастичні пасажі перегукуються з аналогіч­ними кпинами Маркса (наприклад, про «каналій», що «продають свою національність» за привілеї й чини)⁸ та Леніна («Буржуазія, яка найбільше висуває принцип: “Де добре, там батьківщина”, буржуазія, яка щодо грошей завжди була інтернаціональною...» ⁹).

Звертаючись знову до людей, які далекі від того, щоб свідомо «продавати свою національність», але вважають інтерес до на­ціональної справи несумісним з людським благородством і хочуть почуватися «просто людьми», поза всякою національністю,- хо­четься сказати, що вони глибоко (хоч, може, й щиро) помиля­ються, коли саме таку позицію приймають за останній висновок вселюдської культури. Зовсім навпаки. Всі великі діячі світової культури - філософи, соціологи, історики, письменники, митці - вбачали свою належність до людства і працю для нього саме в належності до своєї нації й праці для неї. Всі вони свій вселюд­ський гуманістичний пафос виводили із свого високорозвиненого національного почуття й національної свідомості, без яких не бачили справжнього інтернаціоналізму.

Можна було б наводити десятки й сотні відповідних висловів великих людей, великих авторитетів (оскільки ми звертаємося в цьому разі до тих, для кого важать авторитети), але це забрало б багато місця.

Тому обмежимося тільки тим, що процитуємо своєрідне ре­зюме, що його зробив з перегляду всіх таких суджень визначний дослідник національного питання, російський вчений, професор О. Д. Градовський, який далеко не був «націоналістом», але був сумлінний учений і добре знав здобутки європейської думки.

Звернувши увагу на сумну неосвіченість і легкодушність су­часної йому публіки щодо національної справи, О. Д. Градовський так узагальнює ходячі заперечення національності, найпопуляр- ніші аргументи «антинаціоналістів»:

⁷ Герцен А. И. Освобождение крестьян в России и польское восстание, «Колокол», Лондон, 1865, ч. 195, с. 1602.

⁸ Див. лист К. Маркса до Л. Кугельмана від 17 лютого 1870 року. У кн.: К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 82, с. 512-513.

⁹ Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 38, с. 185.

«Культура єдина: результати ее везде должньї бьіть одни и те же. Каждьій народ, хотя бьі своим путем, но должен придти к одинаковьім результатам. Если результати должньї бьіть общие, то зачем хлопотать о различньїх путях? Не лучше ли, не проще ли усвоить себе учреждения, методьі и средства народов, дальше нас ушедших в цивилизации? К чему напрягать ум свой, когда другие думали о том же предмете раньше и лучше нас? Начало национальности, льстящее нашему самолюбию, поведет нас к отчуждению от общекультурного движения цивилизованного че- ловечества. Мьі придем к убеждению, что все наше безмерно вьіше всего чужого потому только, что оно чужое. Самьій источ- ник чувства народности (тобто національності,- І. Дз.) сомни- телен. Не заключается ли оно в затаенной вражде к другим народностям? Цивилизация должна привести все народьі к об- щению и к возможному единству. Цивилизация дает нам всеоб- щий мир, упрочит всеобщее благосостояние. Что же делает ваше начало народности? Оно порождает вражду и зависть между племенами, оно источник бесконечньїх воєн, оно отвлекает наро- дьі от производительной работьі над своими внутренними зада­чами. Подавим в себе зти чувства, приличньїе разве племенам диким, изгоним их во имя вьісших требований культури.

Таковьі ходячие мнения; таковьі возражения, которьіе недавно еще можно бьіло сльїшать на каждом шагу; мьі усльїшим их - будьте увереньї - в недалеком будущем. Но не только на зти ходячие мнения намерен я возражать. Нам необходимо дойти до корня дела, остановиться на том, что дает душу зтим ходячим мнениям, которьіе являются только особьім отзвуком, симпто­мом, так сказать, более глубокого миросозерцания» ¹⁰.

Розглянувши цей «антинаціональний» світогляд, О. Д. Гра- довський слушно приходить до висновку, що він є породженням або поверхового мислення, або прагнення обґрунтувати режим національного гноблення.

На підставі, з одного боку, всесвітньо-історичного процесу, а з другого боку - поглядів і вчень великих філософів, істориків та соціологів, узагальнюючи цей великий матеріал, Градовський так резюмує вироблене наукою XIX століття (і, додамо, прийняте і розвинене в пізнішу добу сучасною наукою) поняття про спів­відношення нації і людства, національного, індивідуального люд­ського і вселюдського життя:

¹⁰ Градовский А. Д. Национальньїй вопрос в истории и литературе.- Собр. соч., Санкт-Петербург, 1901, с. 228.

55

I Н Т Е Р Н А I I ІПНАЛІЗМ ММГЗЬ'Д>ИІК»>1І^

ІВАН Д З ЮБА

56

«Каждьій мьіслящий человек не может не заметить следую- щего знаменательного факта.

По мере того, как европейские государства принимают более свободньїе формьі, по мере того, как в них утверждается начало равноправности, развивается просвещение, увеличивается са- модеятельность общества и его участив в политических делах,- в каждом обществе укрепляется сознание его индивидуальньїх особенностей.

Католическая и феодальная Европа средних веков не знала национального вопроса. Не знала его и Европа, созданная вест- фальским миром, Европа искусственньїх государств...

Национальньїй вопрос поставлен и формулирован в XIX веке. Он вьітекает из факта признання в народе нравственной и сво- бодной личности, имеющей право на самостоятельную историю, следовательно на своє государство. Зтот философский и поли- тический принцип подкрепляется виводами наук, созданньїх в наше время: антропологии и науки о язьіке; он подтверждается виводами истории, получившей такое развитие в XIX веке. До то­го времени, как сложились антропология и наука о язьіке, до со- временньїх успехов истории,- “человечество” представлялось какой-то бесформенной массой “неделимьіх", мало чем разли- чавшихся друг от друга. Теперь человечество представляется как система разнородньїх человеческих групп, громко заявляющих своє право на самобьітное существование...

Разнообразие национальньїх особенностей єсть коренное условие правильного хода общечеловеческой цивилизации. Отдельньїй народ, как бьі ни бьіли велики его способности и богатьі его материальньїе средства, может осуществить только одну из сторон человеческой жизни вообще. Лишить челове­чество его разнообразньїх органов - значит лишить его возмож- ности проявить во всемирной истории все богатство содержания человеческого духа. Единство и исключительность цивилизации, однообразие культурньїх форм противньї всем условиям челове­ческого прогресса. Наука не отвергает понятия общечелове­ческой цивилизации в том смьісле, что важнейшие результати умственной, нравственной и жономической жизни каждого на- рода становятся достоянием всех других. Но философия истории неопровержимьіми данньїми доказьівает, что каждьій из зтих результатов мог бить добьіт только на почве национальной исто­рии, что статуй Фидия и философия Платона бьіли греческим созданием, что римское право єсть продукт римской истории, конституция Англии єсть ее национальное достояние...

Во имя полнотьі человеческой цивилизации все народности призваньі к деятельности, жизни, одинаково удаленной и от замкнутого отчуждения, и от слепого подражания. Каждая на- родность должна дать человечеству то, что скрьіто в силах ее духовно-нравственной природьі. Народное творчество - вот последняя цель, указьіваемая каждому народу самой природой, - цель, без которой не может бьіть достигнуто совершенство рода человеческого... Подчинение всех рас одной “всеспасающей" цивилизации так же пагубно действует на международную жизнь, как “всеспасающая” административная централизация на внут- реннюю жизнь страньї...

Человек, лишенньїй чувства национальности, неспособен к разумной духовной жизни...

Только народ, говорящий своим язьїком, способен к про- грессу в умственной жизни... Только человек, победивший в себе чувство своекорьістия и бездушного космополитизма, отдавший себя народному делу, верящий в силу и призвание своего наро- да, способен к творчеству и к истинно великим делам; потому что он действует в виду живой вечности народа, со всем его про- шедшим и будущим. При таких условиях народ, привьікший к серьезной, упорной работе над собой, не будет стремиться к внешнему преобладанию; всеобщий труд вьізовет действитель- ное уважение одного народа к личности другого, и национальная свобода сделается законом общечеловеческой жизни...

Национальность и труд, национальность и творчество, нацио- нальность и школа, национальность и свобода - зти слова должньї сделаться однозначащими...

Провозглашение национального принципе єсть дело великой культурьі, общей работьі всех народов Европьі. Он провозглашен во имя цивилизации и для цивилизации...

Самосознание. Вот великое слово...» ¹¹

Повторюємо: подібних суджень дуже авторитетних і компе­тентних людей можна навести безліч, бо це не чийсь особистий висновок, а, як справедливо зазначив Градовський, «дело веко- вой культурьі, общей работьі всех народов Европьі».

Марксизм-ленінізм, як відомо, виник не внаслідок ігнорування цієї «вікової культури», а внаслідок її опанування й переробки. Зокрема, він не відкинув і величезного історичного суспільно- культурного значення й цінності нації, національного самопі­

¹¹ Градовский А. Д. Национальньїй вопрос в истории и литературе.- Собр. соч., Санкт-Петербург, 1901, с. 263.

штатні і в а н дзюба

58

знання і самоусвідомлення, національної думки і матеріальної творчості, національно-визвольної боротьби і т. д.

Ось як резюмує ставлення наукового комунізму до націо­нального питання сучасний американський філософ-марксист Г. Селзам:

«Часто ставлять запитання: чому треба зберігати національні групи і національну культуру взагалі? Чому б не прагнути до ство­рення світової культури, однієї мови, однієї історичної традиції? Всі ці питання порушують ті доктринери, які бачать у націоналізмі лише перешкоду для розвитку якогось-то світового суспільства і розуміють під націоналізмом лише його найгірший вияв у формі буржуазно-націоналістичного шовінізму...

З націями справа стоїть так само, як і з індивідами. Здорове суспільство тримається не на регламентації індивідів та при­чісуванні всіх під одну гребінку, а на найповнішому і найвіль- нішому розвитку кожного індивіда в інтересах усіх. Побудова здорового світового суспільства потребує не стирання певних національних відмінностей, а їх заохочення і взаємодії, створення всезагальної культури на основі специфічних досягнень кожного народу» ¹².

Марксизм-ленінізм поставив національне питання у зв’язок з революційною класовою боротьбою пролетаріату, у зв’язок з боротьбою за нове і справедливе безкласове суспільство - ко­мунізм.

К. Маркс у листі до 3. Маєра та А. Фогта від 9 квітня 1870 року:

«...Інтернаціонал повинен поставити собі завдання - всюди висувати на перший план конфлікт між Англією і Ірландією і всюди відкрито ставати на бік Ірландії. Спеціальне завдання Централь­ної Ради в Лондоні - пробудити в англійському робітничому класі свідомість того, що національне визволення Ірландії є для нього не абстрактне питання справедливості і людинолюбності, але перша умова його власного соціального звільнення».

Ф. Енгельс до К. Маркса 15 серпня 1870 p.:

«Мені здається, що справа стоїть таким чином: Німеччину Баденге втягнув у війну за її національне існування. Якщо її пе­реможе Баденге, то бонапартизм зміцниться на багато років, а Німеччині на багато років, можливо, на цілі покоління, кінець. Про самостійний німецький робітничий рух в такому разі не буде й мови, боротьба за відновлення національного існування заби­ратиме всі сили. І, в кращому разі, німецькі робітники опиняться на буксирі у французьких... Вся маса німецького народу, всіх